Читати книгу - "Гра у три руки"

необхідно зняти з державних рахунків і перевести на рахунки промінвестбуду «Корандо». А підготовка, що тривала більш аніж півроку, мала наміром зробити цю зупинку максимально короткою. Гроші відразу ж продовжать свій шлях банківськими мережами, щоб осісти, де скільки потрібно. Завдяки АТС усі учасники тіньової операції стануть свідкими цього і матимуть змогу для зауважень та внесення коректив. Ту ж саму інформацію водночас отримають оті «треті», на яких працює Дробот. Потрібної миті вони втрутяться і залишаться у виграші.

Звісно, Дроботові за таких розкладів не позаздриш. В нього запитають — чому? Як могло таке статися? Почнуться пошуки. Але тепер уже є окремий таємний канал, до якого винахідливий шеф ще перед початком конференц-розмови увімкне її ноутбук, зробивши таким чином Ірину пасивним слухачем «клубного столу». Враховуючи можливості цих людей, за короткий час встановлять не лише наявність «лівого» каналу, а й адресу, за якою ноут Ірини під'єднаний до інтернету. Найімовірніше, це знята порожня квартира. Туди приїдуть і знайдуть на столі працюючий комп'ютер не лише з її робочими атрибутами, навіть з відбитками пальців і жировими накладеннями на клавішах. АТС створювала вона, отже, і таємний порт з каналом — також її робота. І все це — за спиною боса...

Жахливий сценарій ще не дописано до кінця, проте фінал відомий заздалегідь, а те, яким способом із неї витягатимуть відповідь, на кого вона працює, не бажала підказувати навіть багата фантазія Ірини. Тому вона лише хвилину дозволила собі посидіти, обхопивши голову руками. Усередині жахливо млоїло, проте ця поза аж ніяк не означала відчаю. Для нього ще не час. «Чи ніде не наблудила у розрахунках???» Ось що намагалася востаннє з'ясувати затиснута у долоні голова. Зрештою руки відліпилися від скронь і взяли сумку з ноутом.

Уперед. Для відчаю ще справді не час.

XIX

 

хематично все зводилося до встановлення винуватця. Тоді математична система, якою, власне, була тіньова оборудка в оболонці фірми «Корандо», отримає закінчення. Влаштує це усіх чи ні, а процеси завершаться. Тільки таким чином. І варіантів лише два. Вона або Дробот. Усе. Поки хтось із них не отримає статус винуватця, справа не закриється. Вона і Дробот — дві ланки цього складного процесу, одна з яких наприкінці стає зайвою.

Маленька каструля, наповнена водою, стала на плитку. Рука поклала туди два яйця. Обережно, так, щоб не цокнути шкаралупу. Інша — увімкнула вогонь. Три хвилини, і вони зваряться. Закипить вода — й там уже не буде отого живого, що може розтектись. І з чого ще може народитися життя. Смерть від процесу кипіння, що завирує навколо.

Одне яйце було більшим і мало білішу шкаралупу, інше, жовтіше, виглядало меншим. Одне — Дробот, друге — вона. Зараз ще можна взяти якесь із них і витягнути, навіть не попікши пальців. Тим паче, сьогодні, щоб наїстися, вистачило б й одного. Апетиту ж нема — лиш би кинути щось у шлунок, аби не стогнав. Аналогія вражала.

Справді, розрулити ситуацію, якщо підходити теоретично, можна за одним із трьох напрямків. Найлегшим виглядало вилучити себе. Зібрати валізи просто зараз і чкурнути. За роки плідної праці вона зуміла забезпечити власну персону. І покинута ні на кого квартира з меблями навряд чи могла б стати трагедією подальшого життя. Закордонний паспорт дав змогу виїхати без затримки. Здавалося, світ великий. Проте не статус вічної біженки перекреслював цей варіант. Ірина ні на секунду не сумнівалась у тимчасовості цього виходу. Ще можна витягнути те менше яйце, котре символізує її, і заховати. Проте голод колись змусить дістати і зварити, хоч запхай його у найдальший куточок. Куди подітися з цього «холодильника»?

Ще можна повернути ручку краника й загасити полум'я. Вода у каструлі не закипить, і тоді Ірина також залишиться жити. На жаль, промінвестбуд «Корандо» був системою значно громіздкішою, ніж каструля з двома яйцями. І цього не зупинити жодним чином. Навіть якби прийти з усіма доказами на телеканал, або в СБУ або ще куди. Доказів отих вистачало хіба для себе самої. Не мала навіть найменшого уявлення, хто ці люди, які все затіяли. Їй навіть не довелося познайомитися з представниками замовника, адже клієнт був мертвим фантомом. У цій безглуздій спробі не дістатися до кінця. Вона, Ірина, зникне, щойно виявить себе. І була лише одна слабенька втіха порівняно з попереднім варіантом — найімовірніше, її продірявлять десь посеред вулиці швидко і не надто болісно, а не розпитуватимуть довго й нудно в якомусь підвалі стосовно того, про що вона справді нічого не знає.

І лише третій варіант по-справжньому дарував надію на хепіенд. Вона мала звалити Дробота. Відтоді, коли невідомо чия рука поставила каструлю з назвою «Корандо» на вогонь, Ірина та він опинилися там. А до точки кипіння не багато не мало — три дні.

«Звалити Дробота»... Два слова, від яких починало пульсувати у голові, не обов'язково означали фізичне знищення. Втім, рішення вбити людину, ліквідовуючи одним махом низку проблем, — найпростіше, найпримітивніше. І воно, незважаючи на весь інтелект Ірини, вперто лізло в розмисли, аби посісти в них домінуюче місце. Що було виною — розуміння, що ця людина заслужила такого? Довбана мстивість і бажання Ірини встановити справедливість хоча б у маленькому світі навколо себе?

Змусити думати «нахолодно» ніяк не вдавалося. Ця підлота, котра заради власної вигоди посягнула на її життя, стопудово заслуговувала на смерть. Думка про це охоплювала її всю, і тоді хотілося хапати будь-що придатне для такого й разити. Однак ішлося все-таки про виживання, а не про вивільнення емоцій, і тверезий розрахунок брав гору. Реально прибрати Дробота так, щоб самій залишитися «чистою», можна тільки чужими руками. Не перший день живучи у цьому брудному світі й маючи справу з різними людьми, Ірина у загальних рисах розуміла, як це робиться. І, напевно, «знайомі знайомих» урешті-решт допомогли б їй «вийти» на тих, хто зможе безпосередньо здійснити таку брудну й водночас потрібну справу. От тільки організувати це за такий короткий термін неможливо. Три дні. А насправді — менше. Упевненість, що шеф зникне за день-два до подій, міцно зайняла домінуюче становище у розрахунках. Нехай навіть Дробот не знає про її наміри — однаково зникне, аби перестрахуватися. Надто багато поставив на карту. Отже, часу зовсім мало. О Господи...

Голова боліла, довелося відшукати таблетку. Руки вже не «свербіли». Попри все, убивство Дробота ще й не гарантувало загального успіху. Її вкрадений ноут хтось одного разу вже вмикав. Навіщо? Просто перевірити, чи працює,