Читати книгу - "Засліплення"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Окрім того, Кін мав думати про річ багато важливішу й мав давати їй раду. Ці меблі викликали в нього огиду. Вони заважали йому своєю настирливістю, вони проникали в його наукові праці. Місце, яке вони посіли, не відповідало їхньому жалюгідному значенню. Він став жертвою сваволі цього грубого поліняччя; що йому до того, де він спить і де вмивається? Ще трохи, і він, либонь, уже забалакає про їжу так, як це роблять дев’ять десятих людства; ті, в кого її забагато, розмовляють про неї більше, ніж ті, в кого її замало.
Кін саме був заклопотаний тим, що відновлював один текст. Слова аж хрустіли; нетерпляче, мов мисливець, напружуючи зір, схвильований, але з холодною головою посувався він од речення до речення. Згодом йому знадобилась якась книжка, він підвівся й рушив по неї. Перше ніж він узяв її, в голову йому влізло оте кляте ліжко. Воно розірвало ланцюг чітких зв’язків, на багато миль відкинувши Кіна від його дичини. Умивальники постирали всі чудові сліди. Серед білого дня він застав себе сонним у ліжку. Коли він знову сів, усе довелося починати спочатку — обстежувати місцевість, налаштовувати себе на потрібний лад. Навіщо отак гайнувати час? Навіщо отак марнувати силу й увагу?
Помалу в ньому прокидалася ненависть до цього незграбного ліжка. Він не зажадав, щоб його замінили канапою — адже та була ще гірша. Він не зажадав, щоб його винесли — адже решта кімнат належали дружині. Вона повік не поступилася б тим, що колись запопала. Кін це відчував, хоч розмови з нею про таке й не заводив. Він і не хотів розпочинати переговори. Бо тепер він мав над нею одну неоціненну перевагу. Вже кілька тижнів вони не казали одне до одного жодного слова. Він усіляко остерігався порушити мовчанку. Краще вже терпіти й нічний столик, і умивальник та ліжко, ніж стратити розум і дати їй привід знов завести балаканину. Щоб зберегти цей статус-кво, він намагався не входити до її кімнат. Коли потрібно було взяти там якісь книжки, він робив це в обідню пору або після вечері, позаяк тоді, як він казав сам собі, до їдальні йому доводилося входити так чи так. За столом він на неї не дивився. Глибоко схований страх, що вона раптом щось скаже, ніколи не полишав його зовсім. Та хоч яка осоружна вона була йому, але одне він мусив визнати: угоди вона дотримувалась.
Умиваючись, Кін заплющував очі, щоб у них не потрапила вода. Це була в нього давня звичка. Він стуляв повіки багато дужче, ніж було потрібно, щоб під них не затекла вода. Очі свої він беріг щомога. Коли поставили новий умивальник, ця давня звичка йому знадобилася. Щоранку, щойно прокинувшись, він наперед тішився вмиванням. Адже коли ще він бував вільний від цих меблів? Нахилившись над умивальником, він не бачив жодного з тих зрадницьких предметів. (Усе, що відвертало його увагу від праці, було, по суті, зрадництвом). Зануривши голову глибоко у воду, він любив згадати про минуле. У такі хвилини наставало царство таємної, тихої порожнечі. У кімнаті пурхали, ні на що не натикаючись, вдалі кон’єктури. Ніяка канапа не здіймала галасу, складалося враження, що її тут геть нема, що це міраж, який вигулькнув над самісіньким обрієм і одразу зник.
Так само собою вийшло, що Кін почав відчувати насолоду, коли заплющував очі. Умившись, він розплющував їх не відразу. Якусь хвилю він іще жив ілюзіями, нібито меблі раптом зникли. І навіть ще не ступивши до вмивальника, ще тільки спустивши ноги з ліжка, він змикав повіки, передчуваючи полегкість, яка невдовзі мала настати. Один із тих людей, котрі борються проти власних слабкостей, у всьому складають собі звіт і намагаються самовдосконалюватись, Кін переконував себе, що це — не слабкість, а сила. Треба її плекати, навіть якщо вона обернеться на велику химеру. Хто про це довідається? Адже він живе сам, а те, що на користь науці, важливіше, ніж думка натовпу. Тереза навряд чи його застукає, хіба ж вона зважиться, всупереч його забороні, зненацька ввійти до нього?
Спочатку він лишався сліпим доти, доки вдягався. Згодом навчився діставатись наосліп до письмового столу. Запрацювавшись, він забував, що стоїть у нього за спиною, тим більше, що його не бачив. За письмовим столом він давав очам волю. Вони були раді, що нарешті розплющились, і ставали навдивовиж спритними. Можливо, вони набиралися снаги, коли відпочивали, а відпочивати він давав їм щедро. Він беріг їх від усіляких несподіваних нападів. До їхніх послуг він удавався лише там, де це було доцільно: коли читав і писав. По книжки, потрібні для роботи, він ходив сліпма. Попервах він і сам сміявся зі своїх дивних витівок. Частенько він брав з полиці не ту книжку й, не здогадуючись про це, повертався із заплющеними очима до столу. Аж тут він усвідомлював, що простяг руку на три томи далі праворуч, на один том далі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засліплення», після закриття браузера.