Читати книгу - "Мовчання ягнят"

Він відгорнув комір Кетрін і при світлі ліхтарика прочитав розмір на етикетці блузки.

– Добре, – сказав чоловік.

Він розрізав блузку на спині ножицями для перев’язних матеріалів, потім стягнув блузку та вдягнув на дівчину наручники. Розстеливши на підлозі фургона ряднину, чоловік перекотив її на спину.

Ліфчика на Кетрін не було. Він обмацав пальцями її великі груди, відчув їх вагу та пружність.

– Добре, – сказав він.

На лівій з грудей виднівся рожевий засос. Чоловік послинив пальця, щоб витерти його, як зробив це з плямою на ситці, й кивнув, коли від легкого тиску синюшність пропала. Він перекотив дівчину обличчям донизу й перевірив її скальп, розправляючи пальцями густе волосся. Загорнутий у тканину гіпс не порізав шкіри.

Двома пальцями він знайшов на її шиї пульс – сильний та рівний.

– До-о-обре, – сказав чоловік. До його двоповерхового будинку їхати було неблизько, і йому не хотілося перев’язувати рани тут і зараз.

Кіт Кетрін Бейкер Мартін спостерігав із вікна, як фургон поїхав геть і вогники задніх фар поступово злилися в одну точку.

Позаду кота дзвонив телефон. Увімкнувся автовідповідач у спальні, у темряві заблимала червона лампочка.

Телефонувала мати Кетрін, молодший сенатор США[85] від штату Теннессі.

Розділ 16

У 1980-х роках, у «золоту добу тероризму», було розроблено процедури на випадки викрадення осіб з оточення членів Конгресу.

О 2:45 ранку спеціальний агент, який очолював офіс ФБР у Мемфісі, повідомив головний штаб у Вашингтоні, що єдина дочка сенаторки Рут Мартін зникла.

О 3:00 з вологого підземного гаража Баззардс-Пойнт, що у Вашингтонському польовому штабі, виїхали два фургони без розпізнавальних знаків. Один попрямував до Адміністрації Сенату, де техніки встановили моніторингове та записувальне обладнання на телефони в кабінеті сенаторки Мартін і, згідно зі Статтею 3[86], засоби для перехоплення телефонних розмов на всі платні апарати поблизу офісу сенаторки. Міністерство юстиції розбудило наймолодшого сенатора зі Спеціального розвідувального комітету, щоб він виписав наказ про обов’язкове прослуховування.

Другий автомобіль, «фургон-око» з дзеркальною шибкою та обладнанням для спостереження, припаркувався на Вірджинія-авеню, щоб стежити за головним входом Вотерґейт-Вест, вашингтонської резиденції сенаторки Мартін. Двоє з чоловіків, які приїхали у фургоні, зайшли в будинок, щоб установити моніторингове обладнання на домашні телефони сенаторки.

«Белл Атлантік»[87] встановили, що час для відстеження дзвінка в середньому становить сімдесят секунд – якщо з приводу викупу телефонуватимуть із домашнього цифрового комутатора.

Команда швидкого реагування в Баззардс-Пойнт чергувала у дві зміни на випадок передачі викупу на території Вашингтона. Змінилося кодування радіоперемовин, щоб на місце передачі викупу не налетіли репортерські гелікоптери – подібна безвідповідальність із боку новинарів була рідкістю, але таке вже траплялося.

Група порятунку заручників перейшла в стан бойової готовності, що за один крок від висадки десанту.

Усі сподівалися, що зникнення Кетрін Бейкер Мартін було професійним викраденням заради викупу. У такому разі шанси на її порятунок були найвищими.

Про найгірший випадок не згадували взагалі.

Згодом, невдовзі після світанку в Мемфісі, міський патрульний розслідував скаргу на якогось блудягу по Вінчестер-авеню та зупинив чоловіка похилого віку, який збирав попід дорогою алюмінієві банки та інше сміття. У його візочку патрульний знайшов жіночу блузку, застібнуту на ґудзики спереду. На спині блузка була розрізана, наче одяг для покійників. Печатка з пральні свідчила, що вона належить Кетрін Бейкер Мартін.

* * *

О 6:30 ранку Джек Кроуфорд їхав на південь від своєї оселі в Арлінгтоні, і телефон у машині дзвонив уже вдруге протягом останніх двох хвилин.

– Дев’ять двадцять два сорок.

– Сорок, виклик від Альфа 4.

Кроуфорд знайшов зону для паркування, пригальмував і зупинив автомобіль, щоб приділити всю свою увагу телефону. Альфа 4 – це директор ФБР.

– Джеку, ти в курсі про Кетрін Мартін?

– Мене щойно повідомив нічний черговий офіцер.

– То ти вже знаєш про блузку. Слухаю тебе.

– Баззардс-Пойнт у повній бойовій готовності, – сказав Кроуфорд. – І мені б хотілося, щоб вони перебували в ній і надалі. Коли скасують стан тривоги, має лишитися прослуховування телефонів. Хоч і розрізана блузка, ми ще не знаємо напевне, чи то Білл. Якщо наслідувач, він може попросити викуп. Хто відстежує дзвінки в Теннессі, ми чи вони?

– Вони. Поліція штату. Вони молодці. Мені телефонував Філ Адлер з Білого дому, щоб повідомити про «особливу зацікавленість» президента. Нам би не завадило розкрити справу, Джеку.

– Мені таке теж спадало на думку. Де сенаторка?

– Їде до Мемфіса. Хвилину тому телефонувала мені додому. Можеш собі уявити.

– Так.

Кроуфорд познайомився з сенаторкою Мартін на бюджетних слуханнях.

– Навалилася на мене, наче лавина.

– Я її розумію.

– Я теж, – відповів Директор. – Сказав їй, що ми докладаємо всіх зусиль, як і до того. Вона… вона знає про твою ситуацію, тому запропонувала корпоративний «лієр»[88]. Скористайся ним – повернися вночі додому, якщо зможеш.

– Гаразд. Сенаторка вперта, Томмі. Якщо вона схоче керувати справою, ми буцнемося лобами.

– Знаю. Якщо доведеться, розіграємо з тобою пік-н-рол[89]. Скільки в нас часу, щонайбільше, – шість чи сім днів, Джеку?

– Не знаю. Якщо він переполохається, коли дізнається, хто вона така, то може просто прирізати її та викинути.

– Де ти?

– За дві милі від Куантіко.

– Аеродром біля Куантіко зможе прийняти «лієр»?

– Так.

– Двадцять хвилин.

– Так, сер.

Кроуфорд натиснув кілька клавіш на телефоні й виїхав на дорогу.

Розділ 17

Утомлена після неспокійного сну, Кларіс Старлінг стояла в халаті та пухнастих капцях із кролячими мордочками й чекала, поки звільниться ванна кімната, яку вони з Мепп ділили з двома студентками із сусідньої кімнати. Почувши по радіо новини з Мемфіса, вона на якусь мить застигла.

– О Господи, – сказала вона. – О Боже мій. ГЕЙ ВИ ТАМ! ВАННУ ОТОЧЕНО З УСІХ БОКІВ. ВИХОДЬТЕ З ПІДНЯТИМИ ШТАНАМИ. ЦЕ НЕ НАВЧАЛЬНА ТРИВОГА!

Вона залізла в душову кабінку до ошелешеної сусідки:

– Посунься, Ґрейсі, та передай, будь ласка, мило.

Нашорошивши вуха в очікуванні телефонного дзвінка, Кларіс спакувала речі для ночівлі та поставила криміналістичну валізу біля дверей. Вона перевірила, що в комутаційній знають, що вона у себе в кімнаті, і пропустила сніданок, щоб чергувати біля телефону. За десять хвилин до початку занять вона без жодних на те вказівок побігла вниз, у відділ поведінкової психології, разом з усім своїм обладнанням.

– Містер Кроуфорд виїхав до Мемфіса сорок п’ять хвилин тому, – привітно повідомила її секретарка. – Берроуз теж поїхав, і Стаффорд з лабораторії вилетів з Національного[90].

– Учора ввечері я подала йому свій звіт. Він не лишив для мене