read-books.club » Публіцистика » Коли подих стає повітрям 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли подих стає повітрям"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коли подих стає повітрям" автора Пол Каланіті. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 43
Перейти на сторінку:
сказала: «Знову стати нейрохірургом – для тебе це божевілля. Обери щось простіше». Я з подивом помітив, що, усупереч усьому, в останніх кількох місяцях була присутня певна сфера легкості – не потрібно було нести на собі величезний тягар відповідальності, яка є невід’ємною частиною нейрохірургії – і частина мене хотіла, щоб мені дозволили не впрягатись знову в ярмо. Нейрохірургія – це надзвичайно важка праця, і ніхто б мене не звинувачував, якби я не повернувся. (Люди часто запитують, чи це покликання, і я завжди відповідаю – так. Не можна сприймати її як роботу, тому що в такому разі це одна з найгірших робіт у світі.) Дехто з моїх наставників наполегливо відраджував мене від цієї ідеї: «Хіба вам не слід було би проводити час зі своїми рідними?» («А вам?» – міркував я. Я схилявся на користь того, щоб виконувати цю роботу, тому що для мене вона була священною.) Ми з Люсі щойно дістались вершини пагорбу, і перед нами постали визначні місця Кремнієвої долини, будівлі, названі на честь кожної біомедичної і технологічної трансформації останнього покоління. Нарешті бажання знову взяти до рук хірургічний дриль стало надто сильним. Моральний обов’язок має вагу, а речі, які мають вагу, мають значення, тому обов’язок нести відповідальність за життя інших знову привів мене в операційну залу. Люсі мене цілковито підтримувала.

Я зателефонував директорові програми і повідомив йому, що готовий повернутись. Він був у захваті. Ми з Вікторією обговорили, як найкраще ввести мене в процес і відновити швидкість. Я попросив, щоб інший резидент міг у будь-який момент замінити мене, якщо щось піде не так. Крім того, я мав виконувати лише одну операцію на день. Я не повинен був здійснювати лікування пацієнтів за межами операційної або відбувати чергування. Ми обрали консервативне просування. Графік операцій був готовий, і мене призначили виконувати темпоральну лобектомію, одну з моїх улюблених операцій. Здебільшого епілепсію спричиняє розлад в електричній активності гіпокампа, що розташований глибоко в скроневій долі. Видалення гіпокампа може вилікувати епілепсію, але це складна операція, для якої необхідно обережно відрізати гіпокамп від тендітної і прозорої м’якої оболонки біля стовбура головного мозку.

Вечір напередодні операції я провів за читанням підручників із хірургії, повторенням анатомії та етапів операції. Мій сон був неспокійним, я бачив кут нахилу голови, пилку, яка врізається в череп, світло, що відбивається від м’якої мозкової оболонки після видалення скроневої долі. Я встав з ліжка, надягнув сорочку і краватку (я здав усі свої хірургічні костюми кількома місяцями раніше, припустивши, що ніколи більше не буду їх потребувати). Прийшов до лікарні та вперше за вісімнадцять тижнів перевдягнувся у звичний синій одяг. Я поспілкувався з пацієнтом, щоб пересвідчитися, що в нього в останню мить не виникли якісь запитання, після чого почав готувати операційну. Пацієнта інтубували, я і лікар-куратор були вдягнені в хірургічні костюми і готові починати. Я взяв скальпель і надрізав шкіру трохи вище вуха. Я просувався повільно, щоб нічого не забути і не зробити помилку. Використовуючи електрокаустику, я поглибив розріз до кістки, після цього підняв клапоть шкіри за допомогою гачків. Усе здавалося знайомим, працювала м’язова пам’ять. Я взяв дриль і зробив три отвори в черепі. Лікар-куратор поливав дриль водою, щоб він не нагрівався під час свердління. Перейшовши до краніотома, дрилі для навскісних розрізів, я сполучив отвори, звільнивши велику ділянку кістки. Коли я відрізав її, почувся хрускіт. Там була тверда мозкова оболонка сріблястого кольору. На щастя, я не пошкодив її дрилем – цієї помилки часто припускаються початківці. Гострим ножем, щоб не зачепити мозок, я зробив розріз у твердій мозковій оболонці. Знову успішно. Напруга почала спадати. Я наклав на тверду мозкову оболонку невеликі шви, щоб вона не заважала проводити основну операцію. Мозок виблискував і пульсував. Величезні неушкоджені сильвієві вени перетинали поверхню скроневої долі. Знайомий вигляд мозкових звивин персикового кольору вабив до себе.

Раптово околиці мого поля зору затьмарились. Я поклав інструменти і відійшов від столу. Темрява розповсюджувалась, і я відчував запаморочення.

– Вибачте, сер, – сказав я лікареві-кураторові, – у мене трохи паморочиться в голові. Мабуть, мені потрібно прилягти. Джек, молодший резидент, завершить операцію.

Невдовзі прийшов Джек, і я відлучився. Лежачи на дивані в залі очікування, я випив апельсинового соку. Через двадцять хвилин моє самопочуття покращилось. «Нейрокардіогенна непритомність», – прошепотів я собі під ніс. Нетривале відключення серця вегетативною нервовою системою. Більш відоме під назвою «нервове перенапруження». Проблема новачків. Не так я уявляв собі повернення в операційну. Я пішов у перевдягальню, кинув брудний хірургічний костюм у кошик для прання і вдягнув цивільний одяг. Виходячи звідти, я взяв стос чистих хірургічних костюмів. Завтра, сказав я собі, буде кращий день.

Так і було. Щодня кожен випадок здавався знайомим, але просувався трохи повільніше. На третій день я видаляв дегенерований диск із хребта пацієнта. Я подивився на випнутий диск, не пам’ятаючи, яким саме має бути наступний крок. Мій керівник запропонував видалити маленькі шматочки щипцями.

– Так, я знаю, що зазвичай так роблять, – пробурмотів я, – але є інший спосіб…

Протягом двадцяти хвилин я працював щипцями, у той час як мій мозок намагався пригадати більш елегантний спосіб, якому я колись навчився. На наступному рівні хребта я враз пригадав його.

– Кюретка! – вигукнув я. – Молоток! Кусачки!

Я видалив увесь диск за тридцять секунд.

– Ось так я це роблю, – сказав я.

Упродовж наступних кількох тижнів мої сили все більше відновлювались, як і плавність та техніка роботи. Мої руки знову навчились працювати з субміліметровими кровоносними судинами, не пошкоджуючи їх, мої пальці знову виконували старі підзабуті прийоми. Через місяць я вже здійснював майже повний обсяг операцій.

Я обмежувався лише операціями і залишав адміністрування, догляд за пацієнтами, чергування в нічний час і у вихідні за Вікторією та іншими старшими резидентами. Зрештою, я вже опанував ці навички і для того, щоб почуватись готовим, мені потрібно було лише вивчити нюанси складних операцій. Наприкінці дня я почувався безмежно втомленим, мої м’язи горіли, поступово міцніючи. Але правда полягала в тому, що це не приносило мені радості. Вісцеральне задоволення, яке раніше я отримував від хірургічної роботи, замінила непохитна зосередженість на боротьбі з нудотою, болем і втомою. Щовечора, повертаючись додому, я випивав жменю знеболювальних, після чого лягав у ліжко поруч із Люсі, яка теж знову працювала повний робочий день. На той час вона була в першому триместрі вагітності, і пологи очікувались у червні, під час завершення моєї резидентури. У нас була фотографія нашої дитини на

1 ... 28 29 30 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли подих стає повітрям», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли подих стає повітрям"