Читати книгу - "Війни Міллігана"

Опустивши на місце плиту, аллен попрямував назад у коридор. Перш ніж вийти, він вирішив пересунути стіл ближче до дверей — потім визирнув назовні, пересвідчився, що нікого немає, виліз через нижню половину і вже з-за дверей підтягнув стіл якомога ближче. Таким чином, якщо хтось із пацієнтів випадково вдарить у двері по дорозі до кабінету Ґормана, вони відчиняться лише на кілька дюймів.

Тепер у аллена була схованка. Місце, де можна лишитися на самоті хоча б на п’ятнадцять чи двадцять хвилин (поки ніхто не почне його шукати у Ґормана чи в загальній кімнаті). Та найважливіше: він знайшов місце для зберігання записів.

Наступного дня аллен переклав усі записи зі старих журналів у зошит, який згодом сховав у підвіконні. Для надійності він поклав зверху на плиту стіс журналів, які лежали в кутку, — щоб ніхто не запідозрив, що підвіконня підіймається.

У загальній кімнаті аллен всівся на стілець, усміхнувся наглядачу й почав описувати його зовнішність та поведінку. Після того як письменник прийшов на судове засідання, усі в лікарні вже знали, хто саме був повіреним Міллігана за стінами Ліми. Усі були впевнені, що Мілліган через інших пацієнтів передає йому звіти про умови в лікарні, поведінку наглядачів та інші факти, які він згодом збирається оприлюднити.

До Біллі дійшли чутки, що наглядачі почали жалітися директору Габбарду: мовляв, якщо ніхто не заборонить Міллігану писати, вони відмовляться працювати у відділенні. Одного дня відразу троє наглядачів не вийшли на роботу нібито через хворобу. Постала дилема. Лінднер не міг відправити Міллігана назад у інтенсивну терапію, бо він не створював проблем і не зчиняв бійки, а там міг знов вступити в конфлікт із Льюїсом. Однак наглядачі не хотіли його більше бачити у відділенні 5/7.

Терапевтична команда запропонувала компроміс: вони на весь день займатимуть Міллігана у програмі професійної освіти, а у відділення він повертатиметься лише вночі. Таким чином він не писатиме.

аллен відразу зрозумів, що пропозиція терапевтів розписати стіни була спробою продемонструвати судді Кінворсі проведення арт-терапії. За роботу з прикрашання будівель адміністрація запропонувала Міллігану мінімальну оплату. Він погодився, і до його історії хвороби долучили такий документ:

ПЕРЕГЛЯД ПЛАНУ ТЕРАПІЇ: записано 17.03.1980

Доповнення до плану терапії: 17 березня 1980 року

(Мері Рита Дулі)

Головний лікар Льюїс Лінднер видав пацієнту дозвіл розписати стіни у відділенні № 3 …Пацієнт погодився і попросив почати негайно. Для виконання розпису пацієнту знадобиться художнє приладдя (фарби, пензлі, розчинники тощо). У разі потреби персонал забезпечуватиме безпеку.

Пацієнта прийняв доктор Джозеф Тревіно 17 березня 1980 року. Доктор вважає, що така робота добре вплине на емоційний стан пацієнта, а також прикрасить клініку.

Підписи: Джозеф Тревіно, доктор медичних наук

Льюїс Лінднер, доктор медичних наук

Мері Рита Дулі, соціальний працівник

До наступного слухання, призначеного на 14 квітня, залишалося менше місяця.

(2)

Наступного ранку по кевіна зайшов Боб Едвардс, керівник терапевтичної діяльності, і повів його в майстерню, де стояли десятки бляшанок із фарбами різних кольорів.

— Ну, що ж?.. — кевін чекав, поки йому хоч щось пояснять.

— Згідно з договором програми професійної освіти, ми пропонуємо вам мінімальну оплату й беремо на себе постачання фарб, пензлів і всього, що вам може знадобитися.

— Гаразд.

Вочевидь, хтось буде щось малювати, але точно не він. Звісно, де б кевін не жив, він постійно бачив довкола всі ті пензлі, фарби й полотна. Йому було відомо, що аллен, денні й томмі малюють, але сам він ніколи того не торкався. Він не писав і не малював нічого — мабуть, і чоловічка з паличок не намалює. У період злиття у Афінах він чув, як Учитель розповідав письменнику про семюеля: артур перевів його в групу небажаних через те, що він продав одну з картин аллена, на якій була зображена жінка, бо хотів позбутися полотна. Згідно з правилами, які встановив артур, ніхто, крім художників, не може навіть торкатися портретів аллена, натюрмортів денні чи ландшафтів томмі. Ну, крім робіт дальтоніка-рейджена, який іноді малював вуглиною. Згадався один з його малюнків — м’яка лялька крістін із зашморгом на шиї. Вона тоді страшенно перелякала охоронців у Франклінській в’язниці.

Так хто ж малюватиме?

Едвардс витяг назовні великого возика.

— Ну що, Біллі, які кольори тобі потрібні?

Доведеться підіграти. Він узяв кілька бляшанок синього, зеленого й білого акрилу, а ще жменю пензлів різного розміру. Мабуть, цього вистачить.

— Це все?

кевін знизав плечима.

— Поки вистачить.

Вони вийшли з майстерні й пішли в кімнату для відвідувачів відділення № 3.

— З чого почнемо? — запитав Едвардс.

— Дайте мені кілька секунд, щоб налаштуватися, добре?

кевін сподівався що от-от вийде хтось із художників. Він заплющив очі й почав чекати.

аллен побачив фарби, пензлі та стіну в кімнаті для відвідувачів і згадав, що домовлявся з терапевтами про розвиток своїх здібностей у розписі стін, щоб «прикрасити клініку» в обмін на можливість проводити час за межами відділення із суворим режимом.

Він відкрив першу бляшанку — з білою фарбою — і почув голос Едвардса:

— А є ескіз?

— Ескіз?

— Мені ж треба побачити, що ти малюватимеш.

— Навіщо?

— Щоб переконатися, що там не буде нічого недоречного.

— Це ж чого недоречного? — здивувався аллен.

— Я б хотів бути впевненим, що малюнок буде гарним. Не таким, як ті дивні картини, що ти малюєш у себе в кімнаті.

— Тобто ви маєте схвалити ескіз, перш ніж я намалюю його на стіні?

Едвардс кивнув.

— Але це ж цензура! — вигукнув аллен.

Два наглядачі, що мили підлогу неподалік, витріщилися на нього.

— Це ж державна установа, — м’яко промовив Едвардс. — Ми наймаємо тебе для розпису стін. І я відповідаю за результат. Наприклад, людей малювати не треба.

— Людей не буде? — скис аллен. Едвардсу не можна казати, що він малює винятково тіла й портрети.

— Адміністрацію непокоїть, що ти можеш намалювати реальну людину, а це порушення її прав. Намалюй красивий пейзаж.

А він би і Рафаелю казав, що не можна малювати людей і портрети? Доведеться піти й поступитися місцем томмі.

— У вас є олівці й папір?

Едвардс простяг йому альбом.

аллен сів за стіл і почав бездумно виводити якісь каракулі. Зрештою довелося почати малювати пейзаж — уперше — з надією, що томмі стане цікаво і він вийде. аллен став насвистувати, аби тільки Едвардс не збагнув, що він свистить кудись у темряву.

Перш ніж піти зі сцени, аллен написав: «Намалюй красивий пейзаж на