read-books.club » Сучасна проза » Дев’яносто третій рік 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дев’яносто третій рік" автора Віктор Гюго. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 94
Перейти на сторінку:
Давіда — в Комітеті громадської безпеки, Кутона — в Комітеті громадського порятунку. Як бачите, я добре поінформований. То знайте: небезпека над вашою головою, небезпека під вашими ногами. Всюди змови, змови і змови. Люди на вулицях читають газети вголос і багатозначно кивають головами. Шість тисяч чоловік, що не мають посвідок про благонадійність, — емігранти, які повернулися, — фертики і шпигуни, — ховаються у підвалах, на горищах і в дерев’яних галереях Пале-Роялю. Біля хлібних крамниць — хвости. Жінки сплескують руками й запитують: «Коли вже буде мир?» І хоч скільки б ви замикалися для таємних розмов у залі Виконавчого комітету, все, що ви говорите — відомо всім. І от доказ вам, Робесп’єр. Вчора ввечері ви сказали Сен-Жюстові таке: «У Барбару починає рости черевце, це може перешкодити йому втекти». Так, небезпека всюди, і особливо в серці країни, в самому Парижі. «Колишні» змовляються, патріоти[66] ходять босі, аристократи, заарештовані 9 березня, вже на волі; добрі коні, що мали б возити гармати у прикордонних смугах, забризкують нас грязюкою на вулицях, чотирифунтовий хліб коштує три франки дванадцять су, театри виставляють непристойні п’єси, і зрештою Робесп’єр пошле на гільйотину Дантона.

— Авжеж! — сказав Дантон.

Робесп’єр пильно розглядав карту.

— Нам потрібна диктатура. Робесп’єр, ви знаєте, — я хочу, щоб був диктатор.

Робесп’єр підвів голову.

— Я знаю, Марат, ви хочете, щоб диктатором були або ви, або я.

— Я або ви, — сказав Марат.

Дантон пробурчав крізь зуби:

— Диктатура? Спробуйте лиш!

Марат бачив, що Дантон насупив брови.

— Стривайте, — говорив він далі. — Нам треба порозумітися. Становище таке, що це варто зробити. Хіба ми не порозумілися в день 31 травня[67]? Загальна справа важливіша за жірондизм, бо то питання окреме. В тому, що ви кажете, є правда. Але не вся. Вся правда, справжня правда в тому, що кажу я. На півдні федералізм, на заході роялізм, в Парижі боротьба між Конвентом і Комуною, на кордонах відступ Кюстіна і зрада Дюмур’є. Що це все означає? Розрізненість. Що нам потрібне? Єдність. В ній наш порятунок. Але поспішаймо. Треба мати в Парижі революційний уряд. Якщо ми забаримося хоч на годину, завтра вандейці можуть бути в Орлеані, а пруссаки в Парижі. Я згоден у цьому з вами, Дантон, я поділяю вашу думку, Робесп’єр. Гаразд. А висновок з цього — потрібна диктатура. Встановимо диктатуру. Ми троє представляємо революційні маси. Ми три голови Цербера! З цих трьох голів одна говорить — це ви, Робесп’єр, друга рикає — це ви, Дантон…

— Третя кусається, — сказав Дантон, — і це ви, Марат.

— Всі три кусаються, — сказав Робесп’єр.

Запала тиша. Потім знов розпалилась розмова, повна гнівних сутичок.

— Слухайте, Марат, перед тим як одружитися, треба одне одного взнати. Скажіть, як ви довідалися, що я сказав учора Сен-Жюстові?

— Це моє діло.

— Марат!

— Мій обов’язок — дізнатися, а як — це моє діло.

— Марат!

— Я люблю все знати.

— Марат!

— Робесп’єр, я знаю що ви кажете Сен-Жюстові, знаю і те, що Дантон каже Лекруа. Я знаю, що відбувається на набережній Театен в готелі Лабріфа, в цьому кублі, де збираються німфи еміграції. Знаю все, що відбувається в будинку Тіль, біля Гонеса, який належить Вельмеранжеві, колишньому директорові пошт, куди раніше ходили Морі і Казалес, а потім — Сійєс і Верньйо і куди тепер дехто ще ходить раз на тиждень.

І, наголошуючи на слові «дехто», Марат дивився на Дантона.

Дантон скрикнув:

— Якби я мав хоч трохи влади, я б себе показав.

Марат говорив далі:

— Я знаю, що ви говорите, Робесп’єр, як знаю, що відбувалося в башті Тампля, коли там відгодовували Людовіка XVI так добре, що за один тільки вересень вовк, вовчиця і вовченята з’їли вісімдесят шість кошиків персиків. А народ у цей час голодував. Я знаю це, як знаю, що Ролан ховався в квартирі на задньому дворі на вулиці Арп. Як знаю, що шістсот списів, якими скористались 14 липня, були зроблені Фором, слюсарем герцога Орлеанського. Знаю, що в жовтому салоні у Сен-Ілер на вулиці Нев-де-Мартюрен обідали Бюзо і Керсен. А вам відомо, Робесп’єр, з ким вони обідали там 27-го? З вашим другом Ласурсом.

— Дурниці! — пробурчав Робесп’єр. — Ласурс не мій друг.

І додав задумливо:

— А тимчасом у Лондоні працює вісімнадцять фабрик фальшивих асигнацій.

Марат продовжував спокійно, але голос його злегка тремтів, і це було моторошно.

— Ви пильнуєте інтересів людей значних. Але я знаю все, хоч Сен-Жюст і називає ваші розмови державною таємницею…

Марат вимовив останні слова з притиском і, глянувши на Робесп’єра, вів далі.

— Я знаю, що говориться у вас за обідом у ті дні, коли Леба приводить до вас Давіда скуштувати страв, які готує його наречена, Елізабет Дюпле, ваша майбутня своячка, Робесп’єр. Я — величезне око народу і з глибини свого підвалу бачу все. Так, я бачу, я чую, я знаю. Вас задовольняють дрібниці. Ви любуєтесь собою. Робесп’єр красується перед своєю мадам де-Шаламбр, дочкою маркіза де-Шаламбра, що грав у віст з Людовіком XVI у той вечір, коли страчували Дам’єна[68]. Так, ви заноситесь високо. Сен-Жюст поринає в краватці, Лежандр надзвичайно елегантний — носить новий сюртук, білий жилет і жабо, щоб забули про його ремісничий халат. Робесп’єр гадає собі, що історія з інтересом відзначить, як він з’явився в оливковому сюртуці в Установчі збори і в небесноголубому — в Конвент. У нього в кімнаті всі стіни завішані його портретами…

Робесп’єр урвав мову Марата ще спокійнішим голосом:

— А ваші портрети, Марат, висять в усіх сортирах.

Розмова провадилась в такому ж легкому тоні, який тільки підкреслював різкість реплік і надавав загрозам дивної іронії.

— Робесп’єр, це ж ви назвали тих, хто хоче повалити трони, Дон-Кіхотами людського роду.

— А ви, Марат, після 4 серпня, в номері 559 вашого «Друга народу» — о! я добре запам’ятав число, це буває корисно, — вимагали повернути дворянам титули. Ви писали: «Герцог завжди герцог».

— Робесп’єр, на засіданні 7 грудня ви захищали жінку Ролана проти Віара.

— Так само, як мій брат захищав вас, Марат, коли на вас напали у якобінців. Що це доводить? Нічого.

— Робесп’єр, ми знаємо, в якому кабінеті Тюїльрі ви сказали Гра: «Я втомився від революції».

— У тому ж таки шиночку ви обнімалися 29 жовтня з жірондистом Барбару.

— Робесп’єр, ви сказали Бюзо: «Республіка, — ну, то й що?»

— Марат, в той самий шинок ви запросили снідати трьох марсельців.

— Робесп’єр, ви завжди ходите під охороною взятого з ринку босяка, озброєного дрюком.

— А ви, Марат, напередодні 10 серпня

1 ... 28 29 30 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яносто третій рік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’яносто третій рік"