Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Авжеж! — сказав Дантон.
Робесп’єр пильно розглядав карту.
— Нам потрібна диктатура. Робесп’єр, ви знаєте, — я хочу, щоб був диктатор.
Робесп’єр підвів голову.
— Я знаю, Марат, ви хочете, щоб диктатором були або ви, або я.
— Я або ви, — сказав Марат.
Дантон пробурчав крізь зуби:
— Диктатура? Спробуйте лиш!
Марат бачив, що Дантон насупив брови.
— Стривайте, — говорив він далі. — Нам треба порозумітися. Становище таке, що це варто зробити. Хіба ми не порозумілися в день 31 травня[67]? Загальна справа важливіша за жірондизм, бо то питання окреме. В тому, що ви кажете, є правда. Але не вся. Вся правда, справжня правда в тому, що кажу я. На півдні федералізм, на заході роялізм, в Парижі боротьба між Конвентом і Комуною, на кордонах відступ Кюстіна і зрада Дюмур’є. Що це все означає? Розрізненість. Що нам потрібне? Єдність. В ній наш порятунок. Але поспішаймо. Треба мати в Парижі революційний уряд. Якщо ми забаримося хоч на годину, завтра вандейці можуть бути в Орлеані, а пруссаки в Парижі. Я згоден у цьому з вами, Дантон, я поділяю вашу думку, Робесп’єр. Гаразд. А висновок з цього — потрібна диктатура. Встановимо диктатуру. Ми троє представляємо революційні маси. Ми три голови Цербера! З цих трьох голів одна говорить — це ви, Робесп’єр, друга рикає — це ви, Дантон…
— Третя кусається, — сказав Дантон, — і це ви, Марат.
— Всі три кусаються, — сказав Робесп’єр.
Запала тиша. Потім знов розпалилась розмова, повна гнівних сутичок.
— Слухайте, Марат, перед тим як одружитися, треба одне одного взнати. Скажіть, як ви довідалися, що я сказав учора Сен-Жюстові?
— Це моє діло.
— Марат!
— Мій обов’язок — дізнатися, а як — це моє діло.
— Марат!
— Я люблю все знати.
— Марат!
— Робесп’єр, я знаю що ви кажете Сен-Жюстові, знаю і те, що Дантон каже Лекруа. Я знаю, що відбувається на набережній Театен в готелі Лабріфа, в цьому кублі, де збираються німфи еміграції. Знаю все, що відбувається в будинку Тіль, біля Гонеса, який належить Вельмеранжеві, колишньому директорові пошт, куди раніше ходили Морі і Казалес, а потім — Сійєс і Верньйо і куди тепер дехто ще ходить раз на тиждень.
І, наголошуючи на слові «дехто», Марат дивився на Дантона.
Дантон скрикнув:
— Якби я мав хоч трохи влади, я б себе показав.
Марат говорив далі:
— Я знаю, що ви говорите, Робесп’єр, як знаю, що відбувалося в башті Тампля, коли там відгодовували Людовіка XVI так добре, що за один тільки вересень вовк, вовчиця і вовченята з’їли вісімдесят шість кошиків персиків. А народ у цей час голодував. Я знаю це, як знаю, що Ролан ховався в квартирі на задньому дворі на вулиці Арп. Як знаю, що шістсот списів, якими скористались 14 липня, були зроблені Фором, слюсарем герцога Орлеанського. Знаю, що в жовтому салоні у Сен-Ілер на вулиці Нев-де-Мартюрен обідали Бюзо і Керсен. А вам відомо, Робесп’єр, з ким вони обідали там 27-го? З вашим другом Ласурсом.
— Дурниці! — пробурчав Робесп’єр. — Ласурс не мій друг.
І додав задумливо:
— А тимчасом у Лондоні працює вісімнадцять фабрик фальшивих асигнацій.
Марат продовжував спокійно, але голос його злегка тремтів, і це було моторошно.
— Ви пильнуєте інтересів людей значних. Але я знаю все, хоч Сен-Жюст і називає ваші розмови державною таємницею…
Марат вимовив останні слова з притиском і, глянувши на Робесп’єра, вів далі.
— Я знаю, що говориться у вас за обідом у ті дні, коли Леба приводить до вас Давіда скуштувати страв, які готує його наречена, Елізабет Дюпле, ваша майбутня своячка, Робесп’єр. Я — величезне око народу і з глибини свого підвалу бачу все. Так, я бачу, я чую, я знаю. Вас задовольняють дрібниці. Ви любуєтесь собою. Робесп’єр красується перед своєю мадам де-Шаламбр, дочкою маркіза де-Шаламбра, що грав у віст з Людовіком XVI у той вечір, коли страчували Дам’єна[68]. Так, ви заноситесь високо. Сен-Жюст поринає в краватці, Лежандр надзвичайно елегантний — носить новий сюртук, білий жилет і жабо, щоб забули про його ремісничий халат. Робесп’єр гадає собі, що історія з інтересом відзначить, як він з’явився в оливковому сюртуці в Установчі збори і в небесноголубому — в Конвент. У нього в кімнаті всі стіни завішані його портретами…
Робесп’єр урвав мову Марата ще спокійнішим голосом:
— А ваші портрети, Марат, висять в усіх сортирах.
Розмова провадилась в такому ж легкому тоні, який тільки підкреслював різкість реплік і надавав загрозам дивної іронії.
— Робесп’єр, це ж ви назвали тих, хто хоче повалити трони, Дон-Кіхотами людського роду.
— А ви, Марат, після 4 серпня, в номері 559 вашого «Друга народу» — о! я добре запам’ятав число, це буває корисно, — вимагали повернути дворянам титули. Ви писали: «Герцог завжди герцог».
— Робесп’єр, на засіданні 7 грудня ви захищали жінку Ролана проти Віара.
— Так само, як мій брат захищав вас, Марат, коли на вас напали у якобінців. Що це доводить? Нічого.
— Робесп’єр, ми знаємо, в якому кабінеті Тюїльрі ви сказали Гра: «Я втомився від революції».
— У тому ж таки шиночку ви обнімалися 29 жовтня з жірондистом Барбару.
— Робесп’єр, ви сказали Бюзо: «Республіка, — ну, то й що?»
— Марат, в той самий шинок ви запросили снідати трьох марсельців.
— Робесп’єр, ви завжди ходите під охороною взятого з ринку босяка, озброєного дрюком.
— А ви, Марат, напередодні 10 серпня
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яносто третій рік», після закриття браузера.