Читати книгу - "Те, що не можна називати", Love"

За кулісами було темно, ідеально тихо після бурі аплодисментів. Аліна сперлася спиною до стіни, заплющивши очі. Її груди ще здіймалися від хвилювання, а пальці все ще стискали мікрофон, ніби це єдине, що тримало її на поверхні.

Артем підійшов, не кажучи ні слова. Просто сів поряд на підлогу, і їхні плечі торкнулись.

— Ми це зробили, — прошепотіла вона.

— Ми. Нарешті.

Він узяв її руку — так просто, як дихається. І в тому дотику не було страху. Лише прийняття.

— Я ніколи не думав, що буду пишатися сценою. Але сьогодні… — він поглянув на неї з м’якою усмішкою. — Я пишаюся тобою.

Аліна відчула, як очі зволожилися.

— Я боялась, що не витримаю. Що не витримаєш ти. Що…

— Що світ зламає нас? — м’яко перебив він. — Аліно, ми вже вистояли. І все, що буде далі, — наш вибір.

Вони сиділи в тиші ще кілька хвилин. Але то вже була не втомлена тиша — а спокій. Вперше за довгий час.

Аліна нахилилась до нього і прошепотіла:

— Я не хочу бути більше тінню в чиємусь житті.

— Ти — світло. І я це бачу, — відповів Артем, ніжно торкаючись її щоки. — І більше не дозволю нікому його згасити.

---