Читати книгу - "Ангедонія, АнєчкаLB"

- Твоя особливість не у відсутності механізмів чутливості та болю, а в самому сприйнятті цього.

- Знову не те.

- Дослідження чинників, що впливають на популяцію косуль?

- Іншим разом.

- Тоді що?

- Я називаю тобі факт, а ти відповідаєш на запитання "Навіщо?".

- А чому саме "Навіщо?".

- Усе робиться для чогось. Чи не так? Не хочеться думати, що все відбувається безглуздо.

- Я не можу знати відповіді на всі запитання. До того ж, все таке мінливе.

- Змінюються ціни, пісні, пріоритети і цифри в календарі. Початкові мотиви, причини і цілі змінюватися не можуть. Якщо щось зробили - чітко уявляли собі, навіщо. Так? Просто відповідай, як вважаєш правильним. Ну ж бо. Найпростіше. Тут ростуть дерева.

- Задля того, щоб ми могли дихати і жити, - це перше, що спало на думку як відповідь. Факультет біології все-таки.

- Егоїстично, але цілком правдоподібно. День змінюється ніччю.

- Щоб життєдіяльність була не суцільним безперервним потоком слів, а зрозумілим текстом зі знаками пунктуації.

- Логічно для одержимого книгомана. У хлопців - пластмасові слова, у дівчат - намальована зовнішність.

- Щоб подібне притягувало подібне. Нехай вони співіснують разом і не заважають спокійно жити глибшим людям.

Туман усе більше приховує видимість. Коридор за коридором.

- Одна людина перетнулася з іншою, - продовжував супутник свій допит.

- Щоб саме в цей певний момент ця зустріч комусь щось дала. Значить, це має велике значення для когось із них.

- Ти фантазер, - усміхнувся однокурсник. - Не боїшся йти далі?

- Я вже була в цьому лабіринті.

- Я про запитання.

- Відповідь така сама. Я вже не вперше з тобою розмовляю.

- Хочеш сказати, що добре мене знаєш?

- Я тебе взагалі не знаю. "Лабіринт" - влучне слово. Але мені не страшно.

- А даремно.

- Я не вважаю, що ти створюєш для мене якусь загрозу або небезпеку.

- Я створюю для тебе апатію. Навіщо ти приїхала?

Біла пара вже повністю приховала їх один від одного. Тільки голоси.

- Знову "Навіщо"! Просто прийми як факт і не шукай пояснень. Не до всього потрібно прикріплювати пояснювальні записки. Це стосується і твоєї особливості. Знайди в цьому позитивні сторони і сприймай як подарунок: приємно, несподівано, з вдячністю і з гарним настроєм. Ліам?

Де він? Пола провела руками навколо себе, але його не було поруч. Доторкнулася до декорацій, підійшла впритул до глухого кута.

- Ліам!

Тримаючись рукою за одну зі стін, поспішила в напрямку виходу.

- Якого кольору твій настрій сьогодні?

Суботнього ранку в прекрасному настрої зателефонував Рей. Він точно на якихось батарейках. А Пола зовсім не спала. І подумки буквально висушила себе за цю ніч. Що хотів сказати їй однокурсник, кинувши в лабіринті?

- Прозоре.

- Це цікаво. Можу запропонувати пікнік на озері.

- Ні.

- Повітряна прогулянка. Параплан?

- Теж не те.

- Дивний величезний акваріум.

- Не люблю мокнути.

- Подумай. Місце цікаве. Величезний. Глибокий. З живими яскравими рибками, водоростями, коралами, печерками й рештками затонулих кораблів. Море в гігантській склянці. Любиш дайвінг?

- Точно не сьогодні.

- Кафе міс Паркер. Там скляні стіни і чай. Усе прозоре.

- Тепліше. Я дуже вередлива?

- З тобою не нудно. Я зайду за годину. І посміхайся. Одна посмішка на день - це твій мінімум.

Зустріч, як зазвичай буває з Реєм, пішла на користь настрою Поли. Він веселий. Він відкритий. Він закоханий.

Зараз у кафе. Потім у парку. А потім в акваторії. Він радий кожному побаченню. Щоразу - це маленьке свято на двох. Мабуть, це те, що їй потрібно. Це той, хто їй потрібен. Але це не той, кого вона хоче.

Повідомлення.

- Щось важливе? - поцікавився Рей.

- Зараз дізнаємося.

Дівчина знайшла в кишені телефон і побачила "Улюблений однокурсник".

"Парі. Борг. Практична. За десять хвилин у Сквері сотні букетів".

- Це він? - запитав співрозмовник.

Пола збиралася підвестися з м'якої трави, на якій вони так комфортно сиділи.

- Не йди.

- Але ти не розумієш... Я повинна...

- Будь ласка, не йди до нього, - Рей тримав Полу за руку.