Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

Ніка нічого не відповіла Максиму. Її погляд залишався спокійним. У її очах не було ані тривоги, ані сум'яття, лише впевненість у правильності свого рішення. Вона сиділа з прямою спиною, злегка схиливши голову набік, і уважно спостерігала за його реакцією. Її руки були спокійно складені на колінах, а губи злегка розтягнулися в іронічній посмішці, яка ще більше дратувала Максима.

Тоді Максим встав і почав ходити колами по кімнаті. Його кроки були важкими. Руки нервово стискалися в кулаки. Він був сильно роздратований і намагався знайти спосіб виразити свої почуття, але слова здавалися невдалими, наче не було взагалі підходящих слів. Напруга всередині нього зростала, як вулкан, готовий вибухнути.

——— До речі, — раптом встала Ніка, — якщо ти вже все одно втік зі свого весілля, може, поясниш, як так вийшло, що хтось почав грати персонажем Богдана? 

Її голос був спокійним, але в ньому ніби відчувалася прихована загроза. Вона підняла погляд на Максима, очікуючи його відповіді. Готова почути будь-яку брехню чи виправдання, які він міг би придумати. І Максим зупинився на мить. На обличчі з'явилося здивування. Він дивився на неї, намагаючись осмислити почуте. Брови нахмурилися.

——— Ти про що? — запитав він.

——— Не вдавай ніби ти нічого не знаєш! — розлютилася вже Ніка. 

Її очі блищали від гніву. Вона відчувала, як емоції переповнювали її, і більше не могла стримувати їх. Її голос звучав різко. Слова були, як удари молотом. 

——— Кому ти продав дані його акаунту? Хто грав ці дні замість нього?

Максим стиснув кулаки, відчуваючи, як кров закипала в його жилах. Напруга в ньому росла з кожним словом Ніки. Його обличчя ніби затверділо, і в очах спалахнув вогонь люті.

——— Ти збожеволіла? — промовив він з притиском. 

Голос був низьким і глибоким. Слова прозвучали, як вирок. Він дивився прямо на Ніку, намагаючись пробити її впевненість своїм гострим поглядом.

——— Навіщо мені це робити? — продовжував давити Максим.

——— Бо ти знаєш, наскільки для нього це важливо! Гра — все, що в нього зараз є, — відповіла Ніка. 

Її голос тремтів від емоцій, але вона трималася твердо. Вона не збиралася відступати. Максим, не витримавши цього напруження, різко повернувся і вийшов з кімнати. Його кроки були важкими і швидкими, наче він тікав від власних думок і почуттів.

——— З мене досить, я вже йду, — кинув він через плече, прямуючи до вхідних дверей. 

Він не хотів більше залишатися в цьому місці, де все йому нагадувало про невирішені проблеми. Але Ніка рушила за ним, не збираючись залишати ситуацію невиясненою.

——— Я все одно дізнаюсь, як так вийшло, що його персонаж був активним увесь цей час! — кричала вона вслід.

Її голос звучав відчайдушно і гнівно. Вона була готова докласти всіх зусиль, щоб дізнатися правду.

——— Відчепись! — відмахнувся Максим. — Я нікому не казав його логін і не заходив сам! Мені взагалі вже час повертатись!

Вийшовши на вулицю, Максим опинився посеред порожньої вулиці. Лише слабке мерехтіння ліхтарів створювало ілюзію життя. Повітря було насичене свіжістю, але водночас здавалося холодним і непривітним. 

Раптом він побачив неподалік Ганну у весільній сукні та розумних окулярах. Її сукня була незвичайною, створена з тканини, яка мала властивість відображати навколишнє світло. Ніжні візерунки на сукні світилися м’яким блакитним відтінком, підкреслюючи витонченість нареченої. 

Окуляри, які вона носила, були майже непомітними, але надавали її обличчю виразності, підкреслюючи красу Ганни. Її зачіска, прикрашена дрібними кристалами, створювала ореол, який підкреслював її особливу врочистість. 

Вона стояла неподалік. Її постать виглядала тендітною і вразливою. Максим невпевнено підійшов до неї, відчуваючи, як його серце стиснулося від болю і жалю.

——— Це мав бути найщасливіший день мого життя, а ти все зіпсував! — її голос був наповнений розпачем і злістю.

Вона дала йому ляпаса. Її рука різко і боляче пройшлася по його обличчю. 

——— Завтра ж подам на розлучення! — додала Ганна. — Між нами все скінчено!

Після цього вона розвернулася і пішла геть. Її струнка фігура повільно розчинялася в вечірніх сутінках, залишаючи Максима наодинці. Він стояв, не знаючи, що робити далі. Повернувшись, побачив Ніку біля вікна. Вона дивилася на нього. Її очі були сповнені співчуття і смутку. Але, помітивши його погляд, Ніка різко відвернулася і відійшла від вікна.

Увага, шановні читачі, історія вже пройшла поріг в ¼ і я б хотіла дізнатися вашу думку. Що вам сподобалося? Що не сподобалося? Чи було щось незрозумілим? Чи зміг хтось із героїв вас по-справжньому здивувати? 

Також я все ще відкрита для ваших теорій стосовно того, як Вʼячеслав взагалі міг ожити. Оскільки в наступній частині книги Ніка таки має це зʼясувати, а в мене все ще в голові танцюють мавпочки. Моя муза не дає мені ніяких підказок.