read-books.club » Сучасна проза » Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго"

59
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смерть бере відпустку" автора Жозе Сарамаго. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 52
Перейти на сторінку:
тільки природна полегша, цілком законний викид емоцій тими, хто, опинившися було перед замкненими дверима без ключа до них, тепер побачив їх розчиненими навстіж, а за ними ясне сонечко. Люди совісні скажуть, що принаймні можна було обійтися без шумкої та простацької церемонії розпиття шампанського, стрілянини корками та розлиття піни, що для святкування цілком би вистачило скромного келиха портвейну або мадери, краплини коньяку, філіжанки кави, присмаченої бренді, але зі свого боку ми, добре свідомі того, як легко дух губить віжки, коли тіло звеселене понад міру, можемо їх як не простити, то бодай зрозуміти. Наступного ранку менеджери закладів сповістили родини, що треба забрати тіла, наказали провітрити кімнати та поміняти білизну, а далі, відбувши збори з працівниками та повідомивши їх, що життя, хоч там як, усе одно триває, засіли за списки охочих заселитися, з-по­між яких годилося вибрати найперспективніші, за всіма ознаками, кандидатури. Із причин не в усьому однакових, але не менш ваговитих, з ночі на ранок неабияк покращав гумор також серед керівництва лікарень і медичного персоналу. Вище вже йшлося про те, що велику частину невиліковних хворих, чий клінічний стан дійшов до останнього ступеня, якщо так можна говорити про стан, оголошений вічним, було спрямовано додому, під опіку їхніх родин, Чи можна віддати цих бідолах у ліпші руки, лунало лицемірне риторичне запитання, одначе не бракувало й таких, що не мали ні родичів, ні грошей на оплату перебування в старечому будинку, й ці останні накопичувалися, скільки їх могло вміститися, вже не в коридорах, за давньою заведенцією в цих заслужених закладах для надавання допомоги, вчорашньою, сьогоднішньою та завжденною, а по прикомірках, закапелках, закамарках і на горищах, де часто бувало, що до них ніхто не підходив упродовж кількох днів, і на це навіть ніхто не звертав уваги, адже, як казали лікарі та санітари, хоч як їм буде погано, та померти вони не помруть. Тепер, коли вони, померши, вже були вивезені й поховані, повітря в лікарнях зробилося кришталево чистим, у ньому чувся неповторний аромат етеру, розчину йоду та фенолу, неначе високо в горах просто неба. Пляшок із шампанським не відкорковувано, але щасливі усмішки завідувачів і головних лікарів нес­ли полегшу серцям, що ж до лікарів, то про них вистачить сказати одне, їм повернувся отой їхній леґендарний хижий погляд, яким вони пасуть молодшеньких медсестер. Отже, стан речей нормальний, в усіх розуміннях цього слова. Третіми в списку були страхові компанії, але дотепер про них особливо нема чого розповідати, бо вони ще визначилися з відповіддю на питання, чи у світлі змін, раніше внесених у страхування життя й докладно описаних вище, новопостала ситуація обернеться їм на шкоду чи на користь. Не оглядівши броду, вони й кроку не ступлять у воду, а коли насамкінець ступлять, то зразу на місточок у вигляді нового типового договору страхування, який найкраще відповідатиме їхнім інтересам. Тим часом, позаяк майбутнє в руці божій і невідомо, що нам принесе день прийдешній, то й надалі вважатимуться мертвими всі застраховані, що досягли вісімдесятрічного віку, ця синиця вже в їхній жмені, а чи завтра спіймається на додачу ще й журавель, день завтрашній і покаже. Зрештою, дехто суґерує, що за такої розгублености в суспільстві, яке вперше за всі часи аж до такої міри почуває себе між молотом і ковадлом, між сціллою і харібдою, між києм і нагаєм, може, якраз непогано було б довести вік умовної смерти до вісімдесяти п’яти чи навіть до дев’яноста років. Логіка тих, хто обстоює таку зміну, ясна й прозора, як вода, вони кажуть, що, доживши до таких літ, люди здебільшого не лише не мають родичів, які в разі потреби про них подбали б, або ті родичі й самі вже такі старі, що чи вони є, чи їх нема, не відіграє жодної ролі, але, крім того, їхні пенсії істотно втрачають на вартості внаслідок інфляції та постійного здорожчання життя, через що в дуже багатьох випадках ці люди бувають змушені припинити оплату страхових внесків, а це дає компаніям усі підстави вважати їхні договори страхування недійсними й відкликаними. Дехто закидає, що це негуманно. Бізнес є бізнес, відповідають інші. Побачимо, що з того вийде.

Де ще в ці години багато говориться про бізнес, то це в колах махвії. Може, поданий на цих сторінках опис темних тунелів, якими згадана злочинна організація закоренилася в похоронному ґешефті, через свою надмірну докладність наштовхнув частину читачів на думку, що яка недолуга ж, мовляв, ця махвія, коли в неї нема інших способів заробляння грошей зі значно меншими зусиллями та більшими зисками. Насправді такі способи в неї були, ще й багато різних, як і в кожній іншій подібній структурі, що їх не бракує в жодній із семи частин світу, однак місцева махвія, винятково вправна в підтримуванні рівноваги та в узаємному степенюванні тактик і стратегій, не обмежувалася прозаїчною гонитвою за негайним прибутком, її цілі були значно далекосяжніші й зазіхали на саму вічність, а саме, ними передбачалося, домігшися мовчазного схвалення родинами переваг евтаназії та діставши негласне призволення з боку політичної влади, про людське око заклопотаної іншими справами, отримати абсолютну монополію на умертвіння та поховання людських істот, яка водночас тягла б за собою відповідальність за підтримання демографічного балансу відповідно до біжучих потреб країни, що можна порівняти, як це вище вже робилося, з відкручуванням або прикручуванням крану, а з використанням більш спеціальної термінології це називається контроль за лічильником. Якщо бракувало можливости, принаймні на цьому першому етапі, стимулювати або пригальмовувати розмноження, то принаймні від махвії залежало б прискорення або вповільнення поїздок до кордону, не географічного, а з вічністю. У той-таки момент, коли ми потрапили до зали, обговорення зосере­дилося на тому, я´к можна використати в не менш прибуткових сферах діяльности наявний персонал, залишений без роботи через повернення смерти, й хоча зусібіч лунали пропозиції прерізні, то більш, то менш радикальні, та все ж у підсумку постановлено триматися давнього, добре відомого й випробуваного методу, що не потребував складних механізмів, а саме, дахування. Уже наступного дня по всій країні, від півночі до півдня, до похоронних контор навідалися по двоє людей, найчастіше двоє чоловіків, інколи чоловік і жінка, зовсім зрідка дві жінки, які чемно просилися поговорити із завідувачем, а відтак дуже коректно пояснювали йому, що його заклад наражається на ризик нападу або навіть цілковитого фізичного знищення, чи вже вибухом, чи пожежею, з боку членів певних нелеґальних організацій громадян, які вимагають включення права на вічність до загальної декларації людських прав і, вибиті тепер із рівноваги, наміряються зірвати свій гнів на богу духа винних похоронних конторах, мстячися їм тяжко за те, що вони всього-навсього забирають мертві тіла до місця останнього впокоєння. Ми маємо відомості, розповідав один із посланців, що скоординовані руїнницькі дії, здатні доходити, в разі опору, до вбивства власника, завідувача та їхніх родин, а коли родин немає, то одного чи двох працівників, почнуться вже завтра, може, в цьому кварталі, може, в котромусь іншому, І як я можу цьому зарадити, питав бідолаха з душею в п’ятах, Ніяк, ви тому не

1 ... 27 28 29 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго"