Читати книгу - "Замкнута система управління, Антон Данко"

Майбутнє України

Ми знаємо, ми відчуваємо на собі – наша держава ще не відповідає демократичним принципам свого розвитку. Минають роки, проходять дні, але наша держава, як і раніше, не може вибратися із тенет минулої системи управління, яка була побудована  іще за часів радянської імперії.

 Але, чому так? Кому це вигідно? Хто в цьому не зацікавлений?

 Існуюча система, як отой старий будинок - іще придатний для життя, але жити в ньому уже не можна. Час від часу будинок ремонтується, навіть дещо замінюється,  але він уже застарів і по формі, і по суті. «Старе не може стати новим» - такий закон Всесвіту.

 Наша країна в 1991 році отримала незалежність, але, при цьому, форма її управління не змінилася. В той час змінилося відношення до засобів виробництва. З’явилося розуміння корупції, як загальносуспільного явище, яке звично сприймається як громадянами, так і державою. З’явилося розуміння – "той чиновник кращий, який менше краде". При цьому, ми забули, що саме чиновник, слуга народу, абсолютно не повинен обкрадати державу. Чиновники і політики, які  створили закони, повинні їх виконувати перед усім. Зневажливе ставлення чиновників і політиків до законності – не допустимо. Бо цим вон ставлять себе вище над народом, який їм дав владу і  роботу,  довірив управляти країною.

Створився конгломерат демократичності і клептократії в системі управління державою. Такого не може бути взагалі. Прикриваючись ринковою системою економіки і її саморегулюванням ринку, були нівельовані інструменти управління, як то – стратегічне і поточне  планування розвитку держави, а також зворотній зв'язок  чиновника з результативністю їх роботи.

Держава – складна система управління і функціонування виробничих і соціальних сфер в рамках Конституції. В залежності від структурування така система може бути або регульована, або нерегульована. В той час регулювання може бути ручне, автоматичне і частково автоматичне.  Система управління державою – то величезний механізм, який повинен працювати злагоджено з авторегулюванням існуючих зворотних зв’язків. 

 Чи таку систему ми маємо?

Чи контролює система сама себе і виконавців конкретно? 

Ні. Іще раз – НІ.

Саме тому  держава повинна бачити свою «дорогу економічного і соціального розвитку» на декілька років вперед - на десятки років вперед.  Колишній Президент Кучма колись сказав: « Скажіть куди ми ідемо і я побудую державу». Уже пройшли десятиліття – а «дороги»  немає. Недавно було введено статтю, яка визначала по Конституції розуміння напрямку руху України до Нато і Євросоюзу. Але це тільки орієнтир. В дійсності, наша країна ще не відповідає стандартам цих об’єднань.

  І ЄС і НАТО існують на демократичних принципах. Їх системи управління відрізняється  від існуючих систем «демократичних країн бувших республік Радянського Союзу». Корупція - не співставна з демократичними системами існування.

  То, чому ж тоді ми тупцюємо на місці ось уже скільки років?

  Чому ми не змінюємо систему управління державою за зразком ЄС?

   В чому причина такої нашої поведінки?

  Ви здивуєтеся, але в основі її  лежить сама людина. Точніше, – її поведінка, її свідомість, її демократичність і моральність.

   Хіба не ми вибираємо депутатів і Президента, які створюють складний механізм законів в державі? Ці закони породжують чиновників різного рівня, які часто не дотримуються присяги, яку давали  Народові. Фактично народ не має реального контролю ні над політиками, ні над чиновниками. Чиновники беруть взятки, крадуть з бюджету, не розуміючи, що крадуть у самих себе. Це розуміння до них прийде, але уже буде пізно – система почне  перемолювати тепер уже самих чиновників.

Звідси висновок – громадяни не розуміють кого вибирають у владу. Чиновники не розуміють - красти в держави (тобто у себе) не можна. І, як результат, система управління іще більше розбалансовується, стає неефективною і наближається до розвалу.

По великому рахунку, збалансована система управління корисна всім громадянам, але існує порочне коло:   громадянин – чиновник – корупція – чиновник – громадянин. Це коло потрібно обов’язково розірвати.

 Але, як?

 Почнемо із самих себе.

 Згадаймо – як ми вибираємо представників влади, депутатів всіх рівнів.

 Хто із нас підходить до цього фундаментально, намагаючись зрозуміти – що принесе такий депутат, чи Президент всьому Народові і державі в цілому?

 Яке розуміння мають такі кандидати відносно розвитку країни в цілому ?

 Чи намагаємося ми, як виборці, прискіпливо аналізувати їх програми?

- Ні. Не ті загальні гасла, які вони пишуть у своїх «Програмах», а  реально осмислені  програми розвитку країни і держави на декілька десятків років.

    Чи оцінюємо ми досвід кандидата в Президенти, його знання для того, щоб він міг виконати свою стратегічну  програму?

      Чи має такий кандидат уже підготовлений склад свого уряду, свою команду?

   Ви скажете – так уряд формується Верховною Радою… Так, це вірно. Але не правильно. Така «політична солянка» закладає міну під діяльність уряду уже з самого початку.  Демократія не виключає централізації. А тому, якщо ми вибираємо Президента, то повинні дати йому інструменти управління державною системою – тобто, можливість формувати уряд і відповідно – відповідати за його діяльність.

   А що ми маємо? – Президента вибирає народ, а Уряд формує Верховна Рада, пояснюючи це контролем Президента і нав’язуючи непрофесійних політиків на міністерські посади, які, перед усім вимагають професійності . У нас чомусь заведено, призначати на посаду міністрів випадкових людей, які розуміння не мають як виконати свої функції, перед усім, тому, що вони політики, а не господарники.