Читати книгу - "Закохана В Диявола, Ксю Бадб "

Зранку вислизаю, поки Лізі ще спить. Ми вчора так більше й не піднімали тему її зізнання. Жінка мовчала, немов давала мені час усе обдумати, а я не знав, що сказати. Мені страшно зізнатися у своїх почуттях через те, що її можуть будь-якої миті від мене забрати. Я найбільше боюся того, що може статися. 
Чому я змовчав? Сам не знаю. 
Просто не готовий, не зараз. Я навіть собі не можу зізнатися в тому, що ця жінка тепер частина мого життя. Та частина, яку я буду берегти й приховувати від усіх.

П'ятниця буде важкою. Сьогодні ми перейшли до активних дій у війні з Шательє. Тому потрібно бути готовим до будь-яких наслідків. Я приїжджаю в офіс раніше, навіть за свою секретарку.

— Що ж, сьогодні з дому втік прямо дуже рано...

У Лізі не було варіантів прокинутися. І хоча мене тривожить те, що жінка залишилася без мене, подвоєна охорона, яка не відходить від будинку, і навіть від її кімнати, трішки заспокоює.

Заходжу в кабінет та приступаю до роботи. Заступник приїде за кілька хвилин. Ми зідзвонилися по дорозі. Отже, можна переходити до втілення нашого плану. Тільки я сідаю за стіл, він заходить у кабінет.

- Доброго ранку, пане Сореро. Ми повністю готові. - Він кладе переді мною флешку, і я добре знаю, що там.

- Ну що ж, сподіваюся, ми зробимо все правильно, і це дасть свій результат. - Він сідає навпроти, я підключаю флешку до ноутбука та дивлюся папери, які вдалося витягти з системи Шательє.

Не так давно ми підіслали до нього одну з наших людей. Це жінка, яка мала наблизитися до пана Шательє, нібито випадково. 
Я добре знав його типаж і був упевнений, що це справді подіє. Вона спрацювала на 10 з 10. Багато інформації, яку дістали з його ноутбука, буде нам у пригоді. Добре, що вона встигла вчасно звідти зникнути, бо коли Шательє прокинувся і зрозумів, що його вимкнули за допомогою клофеліну, він не те, що був злий, він би розірвав її на шматочки. І це зараз не метафорично. Я добре знаю цю падлюку.

Витягую потрібний мені документ на один з улюблених ресторанів пана Шательє і передаю його своєму заступнику.

- Ти знаєш, що потрібно робити далі. - Він киває та виходить з кабінету, а я продовжую передивлятися все інше.

Що ж, нічого надзвичайного тут начебто й нема, але ця інформація завжди була прихована. Отже, має щось бути в цих теках те, чому я буду дуже радий. 

Документів тисячі, тому перелистування займає майже весь час до вечора. Я не пишу, не телефоную Лізі, вона також мовчить. Уже під вечір мене це починає дивувати. Беру телефон та набираю начальника служби охорони, яка зараз знаходиться у мене в будинку, але ніхто не відповідає. Він повинен бути в метрі від Єлизавети і нікуди від неї не відходити. Чому він не бере слухавку, мене дуже дивує. Я набираю ще одному охоронцю, але він також не відповідає. Тепер я починаю хвилюватися. Вмикаю доступ до камер у будинку, але вони не працюють. Я вилітаю з кабінету, набираючи по дорозі своїм особистим охоронцям.

Ми під'їжджаємо до будинку майже одночасно, але те, що я бачу, змушує моє серце зупинитися. Мій будинок спалений вщент.

Пожежу загасили, але чому мені про це ніхто не повідомив? Немає жодного охоронця поблизу, немає навіть трупів. Хлопці, які приїхали зі мною, оглядають територію, а я розумію, що або Ліза залишилася в будинку, і думка про те, що з нею сталося, мене доводить до жаху, або ж її просто викрали. Що ж, це не зовсім краще, бо те, на що здатний Шательє, щобнасолоити мені, напевно, гірше смерті.

На території нікого не знаходять. Що ж, навряд чи мої охоронці змогли б виявити залишки тіл. Але я продовжую стояти, дивлячись на місце, звідки сьогодні зранку поїхав: з теплого ліжка, від жінки, яка мені не байдужа. І тепер намагаюся зібратися з думками.

Набираю своєму заступнику та начальнику служби безпеки, пояснюю ситуацію, і вони приступають до дій. Один виконує свій обов'язок щодо встановлення контакту з Шательє. Я знаю, що він скоро сам вийде на зв'язок, адже, якщо Лізі в нього, він це обов'язково використає. А начальник служби безпеки спробує її відстежити.

- Хоча б щось. Повинно бути хоча б щось...

Тут по всьому району купа камер. Вони ж не могли все відімкнути. Хоча коли справа стосується Шательє, то могли. Вони могли відрубати все місто, і тепер мені потрібно щось вигадати.

Ми повертаємося в офіс, і я не можу заспокоїтися. Б'ю кулаками в стіну, настільки сильно і довго, що мої кісточки на руках перетворюються в криваві плями. Це не допоможе, але мені потрібно кудись подіти свою агресію, інакше моя голова просто вибухне. 
Нічого немає. Ніхто нічого не знаходить. Уже глибока ніч, але жодного повідомлення від того козла немає. 
Також немає жодної інформації про автомобілі, які під’їжджали і від’їжджали. Взагалі пусто. Все вичищено. Навіть момент підпалу мого будинку ніхто нічого не бачив, не чув. Хоча район наповнений людьми. Не розумію, як так вони могли все прокрутити. Хоча ні, якщо виключити емоції, то розумію. Я прокручував і гірші схеми, і наскільки чисто, наскільки це взагалі реально. Але коли це стосується Єлизавети, мені страшно. Я боюся за її життя, я боюся за те, що вони її просто зламають. Хоча ця дівчина має стержень, але Шательє не та людина, з якою варто проявляти свій характер.
Що ж, до ранку ніхто нічого не знаходить. Я сиджу в кабінеті і просто дивлюсь в одну точку. Пляшка віскі пуста. Звісно, алкоголь не вихід з цієї ситуації, але мені просто потрібно чимось заспокоїтися. Близько шостої ранку на мій телефон приходить повідомлення.

Невідомий номер
"Ну що, Девіде, я ж тобі обіцяв, що наступною буде вона."

Мені надсилають фото, де Лізі сидить пристебнута наручниками до стільця із зав'язаними очима. Обличчя дівчини вкрите синцями. Те, що це саме вона, немає жодних сумнівів. 
Я одразу відповідаю.

Девід
"Що ти хочеш? Не роби їй нічого."

Не хочу, щоб мої слова звучали як прохання, інакше Шательє буде цим маніпулювати і зробить усе, щоб забрати те, що він хоче. Та замість відповіді мені приходить адреса. Я добре знаю, де це і що там.