Читати книгу - "Поліція"

— За ним… — Хаген показав пальцем на двері за своєю спиною: — За ним ти повинен передовсім добряче наглядати, Антоне. Зрозумів? Добряче.

Антон чув, як він збуджено бурмотів останні слова собі під ніс, швидкими кроками віддаляючись по коридору.

Розділ 10

Побачивши обличчя жінки, Катрина спочатку подумала, що помилилася дверима, що старенька з сивим волоссям і запалими щоками не може бути Ір’єю Якобсен.

— Чого вам? — запитала вона, підозріло оглядаючи несподіваних гостей.

— Це я вам телефонувала, — сказала Беата. — Ми хочемо поговорити про Валентина.

Жінка зачинила двері.

Беата трохи почекала, поки звук кроків жінки не стих усередині квартири, а потім натиснула на ручку дверей і відчинила їх.

На гачках у коридорі висів одяг і пластикові пакети. Завжди ці пакети. Чому в наркоманів завжди повно пластикових пакетів? Чому вони хочуть, щоб усі їхні пожитки складалися, зберігалися і перевозилися в такій ламкій та ненадійній упаковці? Чому вони крадуть мопеди, вішалки і чайні сервізи — що завгодно, тільки не валізи і не сумки?

Квартира була неохайна, але все ж не така, як більшість наркоманських нір, які бачила Катрина. Можливо, хазяйка будинку, Іря, встановила певні межі і стежила за своєю квартирою. Катрина виходила з того, що Іря живе сама. Вона пройшла до вітальні услід за Беатою. На старому, але цілому дивані лежав чоловік і спав. Напевно, під кайфом. Пахло потом, куривом, деревом, просоченим пивом, і ще чимось солодкуватим, що Катрина не могла та й не хотіла визначати. Уздовж стіни стояли неодмінні атрибути кубла у вигляді вкрадених речей, таких як стопки дитячих дощок для серфінгу. Кожна з них була упакована в прозорий пластик, на всіх була зображена акула з відкритою пащею, а на кінці намальовані чорні сліди від її укусів, неначе акула відкусила шматочок дошки. Одному Богові відомо, як вони збиралися продавати усе це.

Беата й Катрина пройшли далі до кухні, де Ір’я, сидячи за маленьким столиком, крутила самокрутку. Стіл був накритий маленькою скатертиною, а на підвіконні стояла цукорниця, з якої стирчали штучні квіти.

Жінки всілися навпроти неї.

— Усе їздять і їздять, — буркотіла Ір’я, кивнувши на жваву вулицю Уеланн за вікном. Голос її був із скрипучою хрипотою, як і очікувала Катрина, побачивши квартиру і зіжмакане обличчя, хоча жінці було десь за тридцять. — Їздять і їздять. Куди вони всі їдуть?

— Додому, — припустила Беата. — Або з дому.

Іря знизала плечима.

— Ви ж теж не вдома, — нагадала Катрина. — Адреса — в реєстрі населення.

— Я продала свій дім, — відповіла Іря. — Він дістався мені у спадок. Він був занадто великий. Занадто.

Вона висунула сухий білий язик і провела ним по паперу для самокруток, а тим часом Катрина про себе закінчила за неї: «Занадто велика була спокуса продати його, адже соціальної допомоги вже не вистачало на наркотики».

— Надто багато поганих спогадів, — закінчила Ір я.

— Яких спогадів? — запитала Беата, і Катрина зіщулилася.

Беата була криміналістом, а не фахівцем з ведення допитів, і зараз вона поставила надто хибне питання, попрохавши розповісти детальніше. Адже ніхто не уміє розповідати так ґрунтовно і довго, як наркоман, що відчуває співчуття до себе.

— Про Валентина.

Катрина випросталася. Можливо, Беата все-таки знає, що робить.

— Що він зробив?

Іря знову знизала плечима:

— Він знімав квартиру на цокольному поверсі. Він… був там.

— Був там?

— Ви не знаєте Валентина. Він інший. Він… — вона постукувала по самокрутці, не прикурюючи. — Він….

Постукувала і постукувала.

— Він був божевільний? — припустила Катрина дещо нестерпне для хазяйки будинку.

— Ні! — Іря люто відкинула запальничку.

Катрина подумки вилаялася. Тепер вона повелася, як новачок, поставивши навідне питання, що обірвало потік інформації, яку вони могли б отримати.

— Усі кажуть, що Валентин був божевільний! Він не такий! Просто він робить щось… — вона подивилася у вікно на вулицю; голос її ставав дедалі тихіший. — Він робить щось із повітрям. Люди його бояться.

— Він бив вас? — запитала Беата.

Ще одне навідне питання. Катрина спробувала упіймати погляд Беати.

— Ні, — відповіла Іря. — Він не бив. Він душив мене, якщо я йому суперечила. Він був такий сильний, міг узяти мене за горлянку однією рукою, стиснути її й тримати так, поки все не починало крутитися у мене перед очима. Його пальці неможливо було розтиснути.

Катрина подумала, що посмішка, яка розповзлася по обличчю Ір'ї, має певний відтінок чорного гумору. Поки Ір’я не продовжила:

— Але найдивніше, що я від цього заводилася. І збуджувалася.

Обличчя Катрини викривила мимовільна гримаса. Вона читала, що брак кисню в мозку здатний викликати у декого таку реакцію, але щоб до насильника?..

— А потім ви займалися сексом? — запитала Беата.

Жінка нахилилася і підняла з підлоги запальничку, запалила вогонь і простягла Ір'ї. Та поспіхом стиснула самокрутку губами, втягла в себе неслухняне полум'я, випустила хмару диму, відкинулася на стільці й немов склалася, неначе тіло її було мішком з вакуумом, в якому сигарета щойно пропалила діру.

— Він не завжди цього хотів… — сказала Ір'я. — Тоді він ішов. А я сиділа і чекала, сподівалася, що він скоро повернеться.

Катрині довелося зібратися, щоб не пирхнути або яким-небудь іншим способом не виказати свого презирства.

— А що він робив, коли йшов?

— Не знаю. Він нічого не розповідав, а я… — вона знову знизала плечима.

«Потиск плечима — це її ставлення до життя, — подумала Катрина. — Упокорювання як болезаспокійливе».

— Мабуть, я не хотіла знати.

Беата кашлянула:

— Ви надали йому алібі на ті два вечори, коли були убиті дівчатка. Марідален і…

— Так-так, тра-ля-ля, — перервала її Ір'я.

— Але того вечора він не був із вами удома, як ви показали на допитах, правда ж?

— Я, трясця йому, вже не пам'ятаю. Мені було наказано…

— Що саме?

— Валентин сказав тієї ночі, коли ми уперше були разом… ну, знаєте. Що поліція ставитиме мені подібні запитання кожного разу, як станеться зґвалтування, просто тому, що його підозрювали в скоєнні злочину, за який не змогли засудити.

І що коли у нього не буде алібі в новій справі, вони постараються засудити його незалежно від того, винен він чи ні. Він сказав, що поліцейські зазвичай так чинять із людьми, які, на їхню думку, уникнули покарання за інші справи. Тому я повинна була клятвено запевнити поліцію, що він був удома, про який би час мене не запитали. Це позбавить нас обох багатьох бід