read-books.club » Наука, Освіта » Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"

86
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи" автора Сергій Миколайович Поганий. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 100
Перейти на сторінку:
пожежники на даху, звичайною пожежею не назвеш. Через кілька днів Прищепа згадував: «Коли я піднявся нагору, побачив, що дах частково пошкоджено, а де-не-дне він узагалі провалився. Ближче до краю даху 4-го енергоблока я помітив, що стеля зайнялася. Я хотів пробратися туди, однак дах почав хитатися. Тоді я повернувся і пішов уздовж стіни, рухаючись біля труби з водою для пожежогасіння. Наблизився до епіцентру полум’я і, — оскільки під’єднати пожежний рукав було неможливо, — почав засипати вогонь піском».

Леонід Шаврей також згадував, як гасив полум’я без використання води: «Ми намагалися збити вогонь за допомогою брезентових пожежних рукавів. На даху було проведене водопостачання для гасіння пожежі, а в контейнерах були пожежні рукави, які ми, власне, й використовували для боротьби з полум’ям... При використанні води могло статися коротке замикання, адже на даху були діри... Гасили вогонь рукавами і намагалися затоптати ногами». Наперекір усім правилам безпеки дах, на якому працювали пожежники, був покритий бітумом, легкозаймистим нафтопродуктом. «Рухатися було важко, адже бітум на даху розплавився, — говорив потім Шаврей. — Температура зашкалювала... А за найменшого її підвищення бітум миттєво спалахував... Зробивши один крок, ви вже не могли зробити другий — взуття приставало до поверхні... Окрім того, увесь дах було завалено сріблястими шматочками якогось матеріалу. Ми відфутболювали їх у бік. Спершу здавалося, що вони просто валялися навколо, проте вже за мить вони займалися».

Матеріалом, який відкидали Шаврей і Прищепа, було не що інше як шматки графіту та нутрощі реактора. Ці радіаоктивні відламки опромінювали все навколо і насамперед — членів пожежної бригади, які не мали ані відповідних приладів для вимірювання рівня радіації, ані належного спорядження для захисту від опромінення. Навіть незважаючи на сусідство їхньої пожежної частини з атомною електростанцією, хлопців готували для гасіння повсякденних пожеж у звичайних будинках. Ніхто з них навіть гадки не мав, що вогонь, якому вони протистояли тепер, відрізнявся від звичайного полум’я і міг бути радіоактивним. З підвищенням температури Шаврей і Прищепа скинули з себе частину спорядження. «Температура зростала і дихати ставало дедалі складніше. Ми розстебнули спорядження, зняли і відклали шоломи», — пояснював Шаврей. Самі того не знаючи, вони викликали оплески людей, які спостерігали за ситуацією на землі. Рибалки на сусудіньому водоймищі — свідки цієї сцени — були вражені. «Він скинув свій шолом! — прокричав хтось. — Фантастика! Справжній герой!»

*

У Прип’яті Людмила Ігнатенко, дружина Василя Ігнатенка, командира відділення 6-ї пожежної частини міста Прип’яті, прокинулася від шуму під своїми вікнами. Як і деякі інші молоді пожежники із сім’ями, Василь і Людмила проживали у кімнаті безпосередньо над гаражем частини. Тієї ночі Василь заступив на чергування, а тому дружина видивляла його з вікна. Чоловік був унизу, сідав у пожежний автомобіль. «Зачини вікно і лягай спати! — крикнув він Людмилі. — Біля реактора пожежа, я скоро повернуся». Людмила поглянула на АЕС і побачила вогонь над 4-м енергоблоком. «Усе буквально сяяло, — пригадувала вона, — ціле небо. Високе полум’я. І дим».

Пожежні машини виїхали з гаража і направились у бік атомної електростанції. За головного був 23-річний лейтенант Віктор Кібенок. Випускник Черкаського пожежно-технічого училища МВС СРСР, яке він закінчив 1984-го (через рік після Правика), Віктор відповідав за зразковий підрозділ. Всі підлеглі були більш-менш одного віку з Кібенком. З багатьма, включаючи Василя Ігнатенка, він дружив. Сам Ігнатенко, атлет зі званням «Майстер спорту СРСР», був старшим за Кібенка на два роки. Їхні сім’ї проводили свята разом, а дружини товаришували між собою. Сьогодні ж двоє чоловіків заступили на одну зміну і тепер прямували до ЧАЕС.

Лейтенант Кібенок прибув на станцію о 1:45, через сім хвилин після приїзду караулу Правика. І оскільки Правик зі своїм людьми гасили пожежу на даху турбінного відділення, новим пріоритетом став дах реакторного відділення 3-го енергоблока, який загорівся від вибуху на сусідньому 4-му енергоблоці. Будівництво енергоблоків поряд одне з одним дозволяло зекономити гроші, адже вони мали спільну вивідну трубу та інші системи. Проте зараз таке «сусідство» призвело до лиха. Кібенок, Ігнатенко і члени їхньої команди під’єднали пожежні шланги до гідрантів і труб на стінах будівлі реактора, після чого піднялися на дах по драбинах, що прилягали до будівлі. Чергове небезпечне завдання, ураховуючи, по-перше, повне екіпірування пожежників, і, по-друге, висоту будівлі, яка становила майже 72 метри. З даху 3-го енергоблока перед ними відкрилося жахливе видовище зруйнованого реакторного відділення, охопленого полум’ям. Пожежники знайшли шланги, закріплені на даху, під’єднали їх до труб на стіні і почали гасити вогонь.

Незабаром до караулу Кібенка на даху реакторного відділення приєднався Правик. Його підлеглі, включаючи Леоніда Шаврея, уже справилися з пожежею на даху турбінного відділення, а тому тепер Володимир міг допомогти Кібенку. Ті, хто залишався на землі, бачили, як Правик піднявся по пожежній драбині спочатку до машинної зали, а звідти — до вершини відділення 3-го енергоблока. Віднині полем битви пожежників стало місце біля основи вивідної труби. Дехто з них, як Ігнатенко, стояв із рукавами для гасіння, а дехто змахував з даху шматки графіту, навіть гадки не маючи, що графіт, викинутий з реактора, вбивав усе навколо своєю радіацією. Пожежники переймалися лише одним — отриманням нового вогню, який спалахував від надзвичайно розпечених шматків графіту.

Майор Леонід Телятников, начальник воєнізованої пожежної частини № 2 і безпосередній командир Правика, міцно спав у своїй квартирі у Прип’яті, аж раптом задзвонив телефон. Черговий офіцер повідомив, що на атомній електростанції сталася пожежа. Телятников вийшов у відпустку, однак наразі це вже не мало ніякого значення: він повинен допомогти своїм людям на станції. Оскільки було залучено всі пожежні машини, Телятников зателефонував у відділення міліції з проханням надіслати авто. У міліції погодилися і на АЕС Леонід прибув уже о 1:45, фактично одночасно з караулом Кібенка. Телятников побачив зруйнований 4-й енергоблок, побачив вогонь заввишки до двох метрів, що перекинувся на дах 3-го енергоблока. Куди ще поширилася пожежа? Перші кілька хвилин після прибуття Телятников, як і Володимир Правик, провів, оглядаючись навколо та оцінюючи ситуацію.

Уже біля стін турбінного відділення він зустрів Леоніда Шаврея з караулу Правика, який спустився з даху, щоб захопити ще один пожежний рукав. «Леоніде Петровичу, там пошкоджено силові кабелі. Вони могли вбити мене», — випалив Шаврей, маючи на увазі знищені лінії електропередач і електричні проводи, які звисали з того, що залишилося від стін 4-го енергоблока. «Але ж не вбили. Ти живий», — відповів Телятников, поцікавившись, де перебуває Правик. Леонід Телятников хвилювався за молодого лейтенанта і за

1 ... 27 28 29 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"