Читати книгу - "Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)"

Ми закінчили наш міні-виступ, і після цього Дейв[20] підійшов до мене з досить приголомшеним виглядом.

- Ти знаєш, хто це був, Рік?

- Мені байдуже – він зіпсував моє соло.

- Це був Сальвадор Далі.

- Це був він? Справді?

- Справді.

- О, ну, це навчить його не псувати моє соло в майбутньому.

Іноді несподіваним стає не хто виходить на сцену, а що. Під час моїх подорожей протягом багатьох років чимало з цих дорожніх історій еволюціонували та видозмінювалися настільки, що правда давно втрачена. Вони стали рок-н-рольним фольклором. Як того разу, коли я їв каррі на сцені.

Одного разу я почув по радіо історію про те, що офіціант вийшов на сцену зі срібним підносом і білою серветкою, подав каррі за стіл, прикрашений квітами та свічкою, а потім я сидів там і їв цю їжу, поки гурт грав далі. До біса, це все розмови через китайський телефон[21]. Або, в даному випадку, індійський.

Насправді ж сталося ось що. Це був період туру Tales from Topographic Oceans у Великобританії з Yes; як я вже згадував, мені було дуже важко з альбомом і туром – було кілька творів, де мені не було багато чого робити, і все ставало трохи нудним. У ті дні у мене був чудовий і великий набір аналогових клавішних, і, вірите чи ні, мій дорожній технік – мій "клавішник" – насправді лежав під органом Хаммонда протягом усього виступу.

Для цього було дві дуже важливі причини. По-перше, коли щось пішло не так – що тоді траплялося регулярно – він міг спробувати це виправити... (хоча йому рідко вдавалося це зробити. Здебільшого, коли щось виходило з ладу, він просто робив десятисекундну паузу і оголошував: "Лажа").

…І, по-друге, він міг постійно передавати мені мої алкогольні напої.

Оскільки в мене було не так багато справ, ми часто спілкувалися під час концерту; він там лежав і ми говорили про всяке. Цього конкретного вечора, мені здається, що він запитав: "Що ти робиш після шоу?".

- Я збираюся поїсти каррі.

- Так, а що б ти замовив?

Це здавалося дивним конкретним запитанням, але мені не було чим зайнятися, тому я сказав йому.

- Віндалу з куркою, рис плов, півдюжини пападамів, бгінді бхаджі, бомбейське алоо та начинені паратха[22]…

- Це добре.

Приблизно через півгодини, в середині наступного фрагменту, я підігрував гурту, коли почав відчувати виразний запах каррі. За кілька хвилин запах став непереборним, і я помітив, що він йде від моїх ніг. Тож я подивився вниз і побачив, що там лежить мій дорожній технік, тримаючи в руках індійську їжу на винос.

- Що це?

- Курка віндалу, рис плов, півдюжини попадамів, бгінді бхаджі, бомбейське алу та начинені паратха.

- Що?

- Ви ж сказали, що хочете каррі.

- Ні. Я сказав, що хочу каррі після концерту…

- Ой.

Пахло дуже добре.

У мене все ще було небагато справ, тому я подумав, що міг би заправитися.

Мій клавіатурний технік відмовився передав мені маленькі лотки з фольги, і я розмістив цю чудову розкладку на "Хаммонд" та на інші клавішні. Курка віндалу ось тут, рис плов поруч, трохи попадамів там, начинені паратха та бомбейське алу на "Мелотроні" поруч із бгінді бхаджі: чудово.

Концерт відбувся в Manchester Free Trade Hall. Вірні Yes фани мали неоднозначні думки про "Оповіді топографічних океанів" — вони або любили їх, або ненавиділи, і тієї конкретної ночі половина аудиторії була в наркотичному захваті на якійсь далекій планеті, а інша половина спала, нудьгуючи до смерті. Але приблизно через п’ять хвилин після того, як я розкрив коробочки з цими стравами на винос, запах каррі почав їх прокидати.

Джон підійшов до клавіатури.

- Я відчуваю запах каррі.

- Так, у мене тут є куряче віндалу, рис плов, трохи попадамів ось там, фарширована парата посередині, бомбейське алу, бгінді бхаджі: чудово. Заправляйся, пригощайся.

Він узяв попадам і пішов займатися своїми справами.

Решта гурту тоді не була надто враженою, хоча пізніше вони сміялися з цього приводу. І я вам скажу що…

…Це було чудове каррі.

Мені дуже подобається грати на концертах по всьому світу. Однією з багатьох причин цього є те, що багато країн по-різному ставляться до музики – гроші не є головною мотивацією, як зараз у Великобританії. Деякі країни повертаються до минулих часів, коли все було пов’язано з музикою.

Звичайно, акцент на грошах відбувається у Великобританії та Америці протягом багатьох років. Наведу вам приклад. На початку 1980-х років я грав в залі Hammersmith Odeon, як його тоді називали. У нас було три електричні системи: одна, яка керувала обладнанням на сцені, друга, яка керувала світлом, і одна, яка керувала звукопідсилювачами. Цього конкретного вечора та система, яка працювала на сцені, був пошкодженою, і ми повністю втратили електроенергію. На цей раз це була не моя вина – це була вина Hammersmith Odeon. У нас все ще були звукопідсилювальні системи та декілька софітів, але більше нічого.

Дуже швидко стало зрозуміло, що виникла серйозна проблема, яка може тривати деякий час, тому, не бажаючи бачити, як аудиторія хвилюється, коли ми чекаємо, поки відновиться подача електроенергії, я підійшов до мікрофона та почав розповідати анекдот. Дуже добре його пам'ятаю. Він був про жінку, яка запихає їжу собі в дупу, і, здавалося, глядачам це дуже сподобалося.

Насправді все пішло так добре, що я озирнувся на стурбованих дорожніх техніків і подумав: "Ну, краще мені продовжувати". Я стояв перед усім натовпом в Одеоні і продовжував розповідати анекдоти.

Зрештою, через сорок п’ять хвилин, я почув звук гітари, яку настроювали, тож подумав:

"Чудово, ми повертаємося".

Ми зіграли концерт, і він був навіть приємним. Але згодом "Угода-на-День" Лейн підійшов до мене і сказав:

- Ці анекдоти обійшлися тобі дорожче, ніж коли-небудь, Рік.

- Чому? Про що ти говориш?

- Ну, нас щойно оштрафували на 2000 фунтів стерлінгів за те, що ми на сорок п'ять хвилин перебрали відведений нам час.

- Це смішно, я просто намагався заповнити прогалину і розважити аудиторію. Я, до біса, добре тримав форт самотужки перед 4000 людьми протягом більшої частини години. Це не моя вина.

- Але ж, Рік, вони повернули електроенергію через тридцять секунд.