Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Запропонуєш зайти? — Максим подивився мені за спиною і, не дочекавшись відповіді, оминув мене, прийшовши далі по дому. — Де брат?
— Він у спальні... — сказала я йому в слід, пропускаючи решту.
— Що, досі спить? Вимотався бідолаха, втрачає минулу витривалість! — Усміхнувшись, розкуто сів на диван.
— Максим! — звинувачувано протягнула Катерина.
Я вся почервоніла і шоковано дивилася на гостей.
— Чую голос свого придуркуватого брата, — з коридору вийшов Микита, вже в футболці та спортивних штанах. Він підійшов до Катерини й потріпав по волоссю. — Принесла те, що просив?
— Звичайно, — вона посміхнулася і показала Артура, який тримав паперовий пакет.
— А їх чого привела? Я вже думав, цілий гардероб принесли.
— А що, ми вже не можемо навідати рідного брата? — виразно запитав Максим.
— Вони дізналися, що ти хочеш поїхати сам до тих людей, — відповіла дівчина.
— Я ж просив... — роздратовано пробурмотів Микита.
— Ти можеш не хотіти, але самого ми туди тебе не пустимо, — Катерина вперто склала руки на грудях.
— А я ось засумував за невісткою! — Максим посміхався в усі тридцять два. Його веселила реакція Микити.
— Я тобі казав, наскільки ти бісячий? — розсерджено запитав Микита.
— Сто разів. Мелісса, ти ось рада мене бачити?
Вся увага одразу перейшла на мене. Я стояла і мовчала, не знаючи, що взагалі відповідати. Повернувшись до Микити я побачила як, він роздратовано дивився на брата.
— Так. Не лізь до дівчини, — сказала Катерина. — Мелісса, хай вони тут самі сперечаються, а ми підемо з тобою на вверх.
Вона забрала в Артура пакет і взяла мене під лікоть, попрямувавши на другий поверх. Вона повернула в сторону кімнати Микити. Я загальмувала, і Катерина глянула на мене.
— Моя кімната там, — хитнула в бік дверей.
Катерина спантеличено нахмурилася.
— Хіба ти не в цій... — вона рукою показала на кімнату Микити.
Я заперечливо похитала головою. Зайшовши в мою кімнату, Катерина вигнула брів.
— Це ж дитяча кімната. Тут навіть одяг не поміститься. В Микити й ліжко більше й шафа просторніше, — казала вона, оглядаючи кожен куточок. — Як він міг тебе сюди посилити?
— Наскільки я знаю, не було інших варіантів, і мене все влаштовує, — знизила плечима.
— Хіба ти не повинна бути з братом в кімнаті? — обернулася до мене.
Мене сіпнуло "повинна". Я схилила голову. Стало чомусь соромно.
— Ти чого? Я не говорю, що ти зобов’язана. Просто я думала, що вам з ним... — вона на секунду замовкла. — Ну, ви з ним спите разом?
Я округлила очі. До щік прилила фарба від такого відвертого питання. Катерина зрозуміла все по моїй реакції, і її очі стали великими.
— Взагалі? — спантеличено запитала, дивлячись на мене як на дивачку.
— В нас не такі стосунки... — прошепотіла, дивлячись куди завгодно, тільки не на дівчину.
— А по тому, як брат на тебе дивиться, не скажеш. Того я й здивувалася так.
Я глянула на Катерину, цікавість була вище моєї сором’язливості.
— Як дивиться?
— Як ведмідь на мед, — грайливо усміхнулася, вивчаючи мою реакцію.
Я вигнула брів.
— Голодним поглядом. Розумієш? Я вже думала, що ви вночі...
— Нічого не було! — викрикнула, неспроможна слухати, що вона там думала. Я вирвала з її рук пакет і поставивши його на стіл, почала хаотично розпаковувати.
— Зрозуміло, — протягнула Катерина, спираючись стегнами об край столу. — Мій брат гальмо. Отож, краще поговоримо про інше. Як ти тут збираєшся жити? Тут же навіть розвернутися важко.
Знизавши плечима, я роздивлялася речі. Усі вони повністю заховають моє тіло, та було одне але. Надіючись перевести тему, я хаотично думала, як це зробити, відклавши проблему з одягом на задній план.
— Ви ж не збираєтеся з нами йти? — випалила я, через що Катерина здивовано нахмурилася.
— Звичайно ж, збираємося! Брати вже все вирішили, а я не проти подивитися, як живуть справжні турки.
Захотілося чомусь накричати на неї. Що може бути цікаво? Наша сім’я точно не те що вона звикла бачити на екрані.
— Там нічого цікавого… — натомість спокійно запевнила її.
— Можливо, але мені до чортиків цікаво, і я не проґавлю таку можливість, — вона знизила плечима, а в очах грали вогники. І я зрозуміла, що ніщо її не зупинить.
Коли я вже повернулася з ванни переодягненою, Катерина говорила сама з собою, вже плануючи, як поліпшити мою кімнату. Помітивши мою присутність, вона обернулася, її брови піднялися, і вона присвиснула.
— Ідеально, мала, — вона зігнула вказівний і великий палець в знак «Ok» і провела рукою від правого до лівого плеча.
Навіть через те, що одяг був закритим, я вагалася виходити з ванни. На мені були обтислі по стегнах штани кльош і червона, така ж обтисла кофта. І так я збираюся йти в дім батька. Це повний провал, раніше батько б за одні такі штани мене б покарав. А зараз на мені ще й кофта спокусливого кольору. Але що йому мішатиме сьогодні накарати мене?
— Ти не виглядаєш радісною. Тобі не подобається?
Мені не хотілося її засмучувати, а тим більше розповідати подробиці. Я надіялася вона ніколи не дізнається цю частину мене. Ніхто, а тим паче він. Я похитала головою і награно посміхнулася.
— Ні, мені подобається.
Вона хотіла ще щось сказати, як у двері постукали, і я, не гаючи ні хвилини, відкрила її. Микита вже стояв одягнений. Вишукано одягнений. На ньому була чорна водолазка, яка обтягувала кожну його частинку тіла, й такі ж чорні штани. А в руках він тримав сіре пальто. Вишукано небезпечний.
Він пильно провів поглядом по мені, надзвичайно пильним. Щоки загоріли.
— Я ж казала, як ведмідь на мед, — констатувала Катерина, пропихаючись на вихід повз Микиту й крикнула нам, щоб ми не затримувалися.
Він мовчки дивився на мене, я ж обернулася і почала взувати туфлі. Все це було під уважним спостереженням чоловіка. Випроставшись, я взяла пальто і сумку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс», після закриття браузера.