Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Справа йшла швидко. Адреана метушилася навколо мене, вимірюючи всі можливі й неможливі параметри, а її керівниця все продовжувала віщати про себе, своє ательє, свої сукні тощо. Коли дівчина заміряла, здається, навіть довжину й об'єм кожного пальця, вона мовчки кивнула.

– Чудово, – сплеснула руками Меделін. – Міледі, у вас є особливі побажання?

– Я повністю довіряю вашому професійному смаку, – шанобливо заявила я. Ну так, а що мені ще сказати? Я до пуття не знаю, як тут прийнято одягатися. Ще запропоную якусь непристойність.

«Більша частина того, що носять дівчата у твоєму світі, тут вважається непристойністю», – потягуючись на дивані, зауважив Као.

– Це абсолютно правильне рішення, – задоволено розпливлася в усмішці жінка. – Думаю, над фасоном ми ще подумаємо, – вона зобразила зосереджений вираз, піднісши пальці до обличчя. – А ось колір можна взяти темно нефритовий, він зараз у моді. Як думаєш, Адреано, міледі підуть зелені відтінки? – запитання прозвучало відсторонено, немов жінка й так не сумнівалася в ствердній відповіді.

– Звісно, – тихо відгукнулася дівчина, але на моє здивування обережно додала: – Однак, якщо врахувати, що бал на честь заміжжя міледі та Повелителя, можливо більш доречними будуть світлі кольори. Приміром, небесно-блакитний.

Адреана швидко побігла до своєї великої сумки й дістала звідти клаптик ніжно-блакитного відтінку, а потім приклала цю тканину до моєї руки. Меделін наблизилася розмашистими кроками і, схопивши клаптик, уважно вдивилася в нього. Жінка скривилася, чи то роздумуючи, чи то незадоволена втручанням підлеглої, але все-таки сказала:

– Так, певно, можна спробувати.

Після цього «модельєрки» пішли. Я спочатку пообідала, а коли було вже досить пізно, то й повечеряла. І все це наодинці. Дарлем не з'явився навіть до ночі. Я якийсь час сиділа у вітальні біля великого каміна, в якому потріскували дрова. Не те щоб я його чекала, просто було цікаво, коли ж він повернеться.

– Міледі, – почувся позаду голос Ейлен, – може вам піти відпочити. Повелитель часто затримується в Ратуші. Не засмучуйтесь, на його плечах лежить турбота про цілий світ.

– Повірте, Ейлен, я не засмучуюся, – тихо відгукнулася я, і дослухавшись її поради, пішла спати.

Я повільно вливалася в тутешнє життя. Якось вранці мені вдалося застати Дарлема вдома, і я попросила виділити мені водія з машиною, перекладаючи на місцевий діалект – екіпаж з кучером. Чоловік люб'язно погодився виконати моє прохання і віддав у повне користування одну з карет. Моїм особистим кучером виявився той самий хлопчина, що віз мене в храм – Алгер. Сьогодні я вже з'їздила з ним в ательє до пані Меделін на попередню примірку. Хоча приміркою це складно було назвати, бо й сукні насправді не було. Так, шматки тканини, що накинули на мене та щось там заколювали шпильками. Загалом, дуже цікаво, але поки нічого не зрозуміло. Однак місцева кутюр'є таки зупинилася на ніжно-блакитному кольорі.

Повернувшись додому, я вирушила прямо на кухню. Хоч Ейлен і наполягала, що їжу готує вона, але звичка обслуговувати себе самостійно нікуди не зникала. Ось і зараз я збиралася забігти на кухню, приготувати собі швиденько бутерброд або ще щось на перекус, і піти у свою спальню. Але замість цього моєму погляду постала дуже дивна, щоб не сказати страшна, картина. Ейлен стояла над величезним казаном, а всередині варилася ем... дитина. Я встала як укопана, не в змозі вимовити й слова. Жінка одразу ж мене помітила і кинулася до мене.

– Міледі, міледі, я все поясню, – схвильовано голосила вона.

– Та вже постарайтеся, а то мені страшно уявити, що ваше фірмове рагу таке смачне через не зовсім стандартне м'ясо.

Жінка обернулася і з мого ракурсу подивилася на дівчинку, яка все ще «плавала» в казанку.

– Ох, ні. Ви не так усе зрозуміли, – жахнулася Ейлен, не зрозумівши, що я просто жартую. – Це моя донька. У неї корвер.

– Корвер? – перепитала я.

– Це захворювання, коли кров занадто згущується і людина може загинути. У випадках загострення потрібно прийняти ванну зі спеціальними ліками. Але вода має бути дуже гарячою, а вдома поки я підігрію потрібну кількість води, вона вже охолоне. В Агди різко погіршився стан, я не знала що робити і вирішила привести її сюди. З наявністю флам’я провести процедуру набагато простіше. Я клянуся більше ніколи такого не повторитися. Будь ласка, тільки не виганяйте мене, – під кінець промови у жінки вже текли величезні сльози, і вона схопила мої руки, починаючи опускатися на коліна.

– Ви що, – вигукнула я. – Перестаньте. Ейлен, заспокойтеся негайно. Я не збираюся вас виганяти, я просто не розумію, чому ви привели дитину сюди. Їй тут точно не місце.

– Так, звісно. Ви маєте рацію, – пониклим голосом відгукнулася вона.

– Гей, жабенятко, – звернулася я до ще більш переляканої дівчинки. – Вилазь зі свого горщика і ходімо зі мною.

Ейлен допомогла доньці вибратися з казанка, підняла її на руки і, опустивши голову, попрямувала за мною. Коли я пройшла вглиб своїх покоїв, жінка зупинилася біля входу, не розуміючи, навіщо я її сюди привела. Відкривши двері у ванну кімнату, я сказала:

– Думаю, у справжній ванній буде легше.

Ейлен стояла і дивилася широко розплющеними очима. А потім, немов прийшовши до тями, підбігла до мене.