Читати книгу - "Усі їхні секрети, Марта Кейс"

Вона мовчала. Це повторювалось. Завжди повторювалось. Кілька наступних днів, місяців вона могла жити у спокої. Але Дана знала: все повториться. Обов’язково. Перед її очима мерехтіла омріяна картинка: коханий чоловік, діти й вона – щаслива та любляча. І від усвідомлення того, що мрія так ніколи й не втілиться в життя, Дана заплакала ще дужче. Вона майже вила, заливаючись сльозами.

Олег почув розпачливе виття, яке дружина намагалась задавити та вперся чолом у двері. Він абсолютно не знав, що із цим робити. Ба більше – його дратували сльози Дани. Чому вона не могла заспокоїтися вчасно як він? Дана любила роздувати з мухи слона. Він же не бив її по обличчю, не залишав синців на тілі – ну, майже. Вона жодного разу не опинялась в лікарні, як інші жінки. Але дружина все одно не проявляла до нього бодай крихту поблажливості. І страшенно дратувала цим.

— Виходь, коли заспокоїшся… Я чекатиму. — з напускним стражданням у голосі мовив Олег і пішов займатись власними справами.

Дана чула як він розігрів собі вечерю. Найбільше її ображав його апетит. Так, саме апетит. Він міг знущатись з неї як психопат, а вже через пів години наминати подвійну порцію крилець. Здавалось, що весь цей кошмар він сприймає як заняття в спортзалі чи вечірню пробіжку. І кожного разу поповнює запаси витрачених сил.

А от Дана не могла їсти після їхніх скандалів. До наступного дня їй шматок в горло не ліз. Часом колеги на роботі помічали, що вона худла. Але вони ніколи й не здогадувались, що в ті періоди жінка практично жила у пеклі. Коли Олегу ставало важче стримуватись, Дана майже припиняла їсти. Зате всі навколо хвалили жінку за струнке тіло, яке скоріше волало про допомогу.

Їй не вистачало сил, аби покинути сховок. Дана воліла б не бачити обличчя чоловіка перед собою хоча б кілька днів. Легше було примиритись з його різкою агресією, аніж із тим, як швидко він повертався до нормального стану. Після їхніх сварок Олег дивився на неї з непідробним подивом. Так, ніби нічого не сталося. І в цей момент Дані здавалось, що вона божеволіє. Наче Олег завжди був спокійним дбайливим чоловіком і тільки її мозок малював картини сімейного насилля. Вона сумнівалась в собі, у власних почуттях та в тому, що здатна мислити тверезо.

Дана заледве відчинила двері ванної. Жінка прислухалась і з полегшенням видихнула: Олег ставив брудну тарілку в мийку. Вона тихо вийшла і побачила, як він нишпорить у домашній аптечці. Чоловік добув тюбик бальзаму від синців і обернувся до неї з теплою співчутливою посмішкою.

— Ось, зараз я подбаю про тебе. — він підійшов ближче і закотив її рукава. Олег ніжно та дбайливо втирав у шкіру мазь.

— Дякую, — хрипким голосом відповіла жінка.

— Чим займемось? Може фільм подивимось? — байдуже спитав чоловік, не перериваючи своє заняття. Він знав: якщо не змазати шкіру на зап’ястках, то завтра вона страшенно посиніє.

— Я стомилась. Піду спати, — відказала Дана, намагаючись не виглядати ображеною.

— Ти ж знаєш, що я не хотів? Якби ти одразу все пояснила, а не брехала – нічого б не було, — Олег підвів її обличчя, взявши пальцями за підборіддя.

— Так. — вона відчула, як в роті пересохло.

Він поцілував її. Наполегливо й довго, наче його вуста перевіряли, чи засвоїла дружина урок. Той поцілунок був отруйним. Він розливався по тілу Дани хвилями відрази, в першу чергу – до себе. Олег спробував обійняти її, притягнути до себе, але жінка застогнала, удавши, що їй важко стояти на ногах. Дана й справді сильно забила коліно. Вона винувато посміхнулась йому і, злегка кульгаючи, пішла в спальню.

В них був свій ритуал після таких випадків. Дана йшла спати раніше, а потім пів ночі ревіла у подушку, захлинаючись сльозами. А він тим часом голосно вмикав телевізор, аби не чути її скигління. Йому подобалось бачити страх та послух в очах дружини. А от печаль жінки дратувала Олега. Він завжди вважав, що плачуть лише слабаки.

Дана довго намагалась заснути й крутилась в ліжку. Цього разу їй не хотілось плакати. Інколи вона фантазувала, що піде в поліцію і змусить чоловіка заплатити за все, що він вчинив із нею. А потім пригадувала, що за синці на зап’ястках нікого не посадять. Вона могла розраховувати на правосуддя тільки в одному випадку: якщо одного дня він зірветься та жбурне її в стіну з такою силою, що змучене тіло впаде додолу й більше ніколи не підведеться. Та навіть тоді, йому вистачить грошей і знань, аби уникнути серйозного покарання.

Зрештою, ядучі думки покинули її голову. Дана поринула у сон, забуваючи цей день. Вона дуже хотіла забути, бо інакше не змогла б прокинутись зранку й приготувати чоловіку сніданок. Їй наснився Мишко і їхнє дитинство. Він знову прибіг до неї посеред ночі, бо боявся спати сам. Дана дозволила йому залишитись, обійняла маленьке тільце і притисла до себе. Його голівка пахла дитячим шампунем та печивом, яке він їв перед сном. Їм було так добре удвох: більше ніхто не мав значення. Вона наспівувала йому пісеньку про вовчика. А малюк сміявся та дриґав маленькими п’ятками, легенько лупцюючи сестру по ногах.

Новий день змінив усі фарби, якими ще напередодні впивалась Дана. Зранку все виглядало не настільки кепсько. Звісно, зап’ястки та коліно досі боліли. Проте Олег прокинувся у чудовому настрої та весь ранок діймав її жартами й обіймами. Дана зрозуміла: він ніколи її не вб’є, і, навіть – не зможе серйозно покалічити. Вона насварила себе за дурнуваті думки, за те, що розклеїлась без серйозної причини. У ранкових променях сонця все виглядало нормально: і її чоловік, і їхні стосунки. Треба було лише вдягнути кофтину з довгими рукавами й закапати почервонілі очі…