Читати книгу - "Безхатько в подарунок, Селена Рейні"

– Обіцяю, – серйозно заприсяглася і поцілувала його. – Іди. Тебе рідні чекають.

– Так, – неохоче відсторонився від неї.

Одягнув кожух. Насунув на голову подаровану шапку. Взувся у валянки. І вже збирався вийти, як схаменувся. Схопив зі столу ручку. Написав щось на краю газети зі сканвордами.

– Це мій телефон. Набереш мене, коли зможеш.

– Наберу, – пообіцяла.

– А краще дай мені ще й свій номер. Напиши ось тут, – закотив рукав.

– Тут? – провела подушечкою пальця по синій жилці від зап’ястка до внутрішньої сторони ліктя.

– Тут, – видихнув. – А якщо сьогодні відновлять електропостачання? Тоді поговоримо перед сном.

– Було б чудово, – вимальовувала цифри на його шкірі.

– До завтра, – ще раз притисся губами до її губ.

– До завтра, – замріяно відповіла.

Більше не оглядаючись, аби не було спокуси повернутися (зрештою, що поганого в тому, що його рідні сьогодні познайомляться з Христиною?), Павло вибіг на двір. Сів до друга в машину.

– Ну і прикид…, – зареготав Євген.

– Або це, або те, у чому ходила Христинина прабабця, – усміхнувся.

– Тоді питань нема.

Як тільки вони виїхали з села, Павло побачив дорогу, де звернув не туди. Очевидно він спустився з траси, пройшов ті двадцять метрів і видерся вже на іншу дорогу. Якби не вимкнулися ліхтарі, він би прийшов до зупинки. А так…

А так він прийшов до Христини.

Тим часом Євген розповідав другу про те, як вони дізналися про його зникнення. Досі Павло думав, що на сполох першою почала бити Оля. Але помилився.

Володимир, його водій, ще того ж вечора почав надзвонювати Павлу. Спершу його не здивувало те, що шеф не відповідає, – таке бувало частенько, коли Оля влаштовувала скандали. Але після того, як Павло не відповів і вранці, Володимир подзвонив до Ольги.

Дівчина, вислухавши питання від Володимира, вирішила, що Павло проводить час з іншою. Аби не ставити під сумнів інших їхнє велике та щире кохання, вона сказала, що Павло з нею. А його телефон відключений, бо він бажає відпочити після бурхливої ночі. Володимира це здивувало. Оскільки він на власні очі бачив, як Павло покинув Олю. Тому він розповів про свої підозри Орисі, сестрі Павла.

Того ж вечора до Олі подзвонила Орися. Їй Оля сказала, що Павло не може зараз розмовляти, бо вони зайняті однією, дуже важливою справою. Орися такого слухати не хотіла. Під натиском Оля зізналася, що Павла поряд з нею немає і не було. Далі Павла шукали по друзях, знайомих, зв’язувалися з його колишніми та потенційними пасіями.

І лише вранці тридцять першого грудня, татові Христини вдалося віднайти Євгена Журавлину.

– Уявляєш, бідний чоловік, ішов з іншого кінця міста пішки, бо дороги так замело снігом, що транспорт не курсував, – розповів друг. – Він так зрадів, коли я сказав, що знаю хто такий Павло Омелюх! Дізнавшись де ти, ми були готові на все, аби визволити тебе. Однак навіть з нашими, доволі пристойними статками знайти вільний грейдер тридцять першого грудня було неможливо.

– Воно й не дивно…

– Тож, – продовжив Євген, – лише сьогодні, мені вдалося найняти техніку і звільнити тебе. Хоча, впевнений, ти не так вже й страждав у сніговому полоні.

Павло лише усміхнувся.

Коли Євген привіз його додому, тато, мама та Орися саме збиралися їхати йому на зустріч. У сімейній вітальні, на фоні нерозпакованих, наспіх покинутих валіз, Павло розповів, що з ним трапилося.

Коли питання у рідних закінчилися, він пішов у свою дитячу кімнату і з телефону сестри набрав Христину. Проте з’єднання не було. Однак чекати завтрашнього вечора він не хотів. Нарешті переодягнувся, вийшов з дому і вже хотів сісти за кермо та поїхати до Христини, щоб урвати для них ще одну чарівну ніч, коли на подвір’я вбігла Оля. Розпашіла та з розмазаною тушшю під очима.

Кілька годин Павло пояснював їй, чому вони більше не пара і що це означає для неї.

А наступного дня Оля у соціальних мережах повідомила всіх про те, що її стосунки з Павлом отримали новий статус. Вона стала нареченою.