Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Репетицій було настільки багато, а Свят так добре розумів і відчував танець, що я могла навіть не думати про рухи. Крок назад – аби витримати необхідну відстань між нами, – і довгий-довгий погляд очі в очі, тремкий та хвилюючий. Потім Свят міцно стиснув мою долоню і потягнув на себе. Лікоть вбік, його рука лягла мені на спину, майже між лопатками. Ми завмерли в стартовій позиції вальсу, злегка відхилившись один від одного.
Я зрозуміла всю важкість цього танцю для закоханих. Так близько один до одного, і ви ніби поруч, а все одно – майже не торкаєтесь один одного. Хотілось наплювати на красу фігур, зробити крок вперед і притиснутись до Свята, але я не могла. Стелла Давидівна постаралась вкласти в голову всі постулати правильного вальсу.
Він повів мене, обережними доторками скеровуючи у правильному руслі. Рух по малому, потім по великому квадрату, чітко в музику, не збиваючись ані на секунду. Краєм ока я помітила інших, що теж кружляли у вальсі… Хтось вимальовував знайомий малюнок, ногами слідуючи за невидимими вказівками, ніби Стелла Давидівна розставила мітки. Хтось збився…
Це не мало значення. Для мене існував Свят – і тільки. Я дозволила собі усміхнутись, і це була не та показова усмішка для камери, яку від нас просили, ні, щира радість від музики, що наповнювала моє тіло, роблячи його невагомим.
Ми знов опинились в центрі площі, і Свят обережно обхопив мою талію двома руками. Я витягнулась в струнку, відштовхнулась ногами від землі, і він підкинув мене в повітря, аби потім я завмерла на височині, розкинувши руки в сторони, вигнувши спину, підвівши погляд до синього-синього неба.
Закрутились перед очима тополі та хмари, дрібні синьо-жовті кульки у височині, сонячний диск і далекі будинки. Свят підкинув мене, і на мить я змила у повітря, мов та пташка, а потім – рухнула донизу, знаючи, що він підхопить.
Хлопець піймав мене на руки та пригорнув до своїх грудей. На видиху закрутився довкола своєї осі, а потім обережно спустив додолу, і ми знов закружляли у вальсі.
Зближення, доторк, стрибок! Спертись руками об його плечі і дивитись тільки в очі, забувши про мету цього танцю, наповнившись вірою в те, що тут і зараз ми вдвох, і жодні спостерігачі не стануть на заваді…
Знову торкнутись ногами землі! Тепер – шкіра до шкіри, він взяв мене за руку, і тепло його долоні, впевненість і жодного камінчика під ногами.
Я закрутилась довкола своєї осі, а він тримав мене за кінчики пальців, не даючи збитись з кроку. А потім, на фінальній ноті, відкинулась на дбайливо підставлену ним руку і завмерла. Мої пальці провели по лінії його підборіддя, прагнучи лишити слід. Свят усміхнувся…
Музика на фоні обірвалась. Загриміли оплески.
Танець закінчився.
Ідеальний.
Я випрямилась. Завмерла в його обіймах і повернулась до камери. Ми всі стояли, майже кожен на своїй позиції. Хтось усміхався від вуха до вуха, хтось був невдоволеним. Алла збоку від мене потирала собі спину, напевне, невдало приземлилась з підтримки.
У мене в голові все ще гримів голос Квітки Цісик, що відраховував мелодійними словами прекрасної пісні вальсовий ритм.
– Скажіть «си-и-ир»! – прокричав фотограф, Святів помічник, і я почула невдоволений стогін над вухом.
– Він невиправний, – пожалівся Святослав, притискаючи мене до своїх грудей. – А ти була прекрасна. Впевнений, тобі треба бути на сцені.
– На сцені? – я і про фото забула, підвела на нього погляд, трохи закинувши голову назад.
– Так. Ти шалено красива, – кивнув Свят. – Тобі так личить танець… І увага. Впевнений, тобі потрібно вступати на щось творче.
Ці слова вибили мене з колії. Я встигла несміливо всміхнутись, перш ніж фотоапарат таки мигнув спалахом, засліпивши нас всіх, але в голові прокручувала те, що почула від Свята.
Вступати на творче…
Я ніколи не задумувалась про це. Треба мати нормальну професію. Не те щоб батьки мені це нав’язували, ні, я справді сама так думала.
Або ні?
Можливо, я просто надто боялась уявити себе… Трохи яскравішою, ніж зазвичай?
Свят струснув мене за плече, висмикуючи з роздумів.
– Любаво, тобі треба йти, – прошепотів він. – Розходимось. Я до камери, ти до своїх…
Я замислено кивнула і зробила крок до однокласників, хоча насправді хотіла лишитись в обіймах Свята. Випускний! Для мене той танець вже не був шкільним. Не остання нота, не лебедина пісня шкільних років, а радше спроба втекти в далеке майбутнє…
– Ти була чудова, – прошепотів мені хтось на вухо. – Я й не думала, що ти так можеш танцювати, Люб! Правильно Стелла Давидівна тебе в центр поставила.
Я лише хитнула головою.
Правильно. Але чуже визнання мало змінює факт бойкоту, чи не так?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем», після закриття браузера.