Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Щось тремтіло та перекидалося в Яни в животі, поки вона слухала настанови Клавдії Сергіївни. Сором’язливість та скутість боролися в ній з передчуттям чогось особливого. В голові шуміло, а серце калатало з усією силою, тому Яна ледь зуміла вловити сенс прохання завідувачки.

Вона повинна все йому показати й з усіма познайомити, здається так. Незрозумілим залишалося лише те, чому саме вона повинна це зробити. Випадково чи...

Яна зиркнула на Остапа та помітила посмішку, що сховалася в куточках рота. Значить «чи». Від цього відкриття дівчина розхвилювалася ще більше.

Вона не помітила, як завідувачка відділення пішла. Перед Яною м'яким світлом мерехтіли зелені очі. Потрібно було щось сказати, але слова кудись зникли, загубилися серед мрій та сподівань, які заволоділи дівочими думками.

Виявилося, що мріяти про чоловіка — одне, а знайти потрібні слова, коли він стоїть перед тобою, зовсім інше.

— Вітаю, — промовила тихо.

— Привіт.

— З чого почнемо? Пропоную екскурсію по адміністративному корпусу.

— Яно…

— А потім пройдемося до господарських прибудов, щоб ти... ви краще орієнтувалися на території лікарні.

— Яно…

— Потім я покажу вам наше та інші відділення, крім хірургічного. Гадаю, що в процесі роботи ти... ви розберетеся з усім.

Він закрив їй рота саме так, як вона цього хотіла. Якщо, звісно ж, отримала можливість обирати. Скільки разів вона уявляла собі все це, фантазувала, мріяла… Дійсність виявилася набагато кращою.

 Спочатку гарячі губи жадібно накрили її — тремтячі, змушуючи замовкнути, а потім стали м'якшими, немов просили відкрити рота. Яна з легким подихом підкорилася, впускаючи. М'які рухи хотілося копіювати, наче танцювальні «па», і вона повторювала їх в тому ж ритмі й з таким же ж бажанням.

Чарівний момент затягнувся, і лише за деякий час Яна зрозуміла, що підійнялася навшпиньки, щоб опинитися ближче, в той час, як він лише утримував її сильними пальцями за підборіддя.

Несподівано згадавши, де вони знаходяться, Яна зніяковіла та миттєво відскочила. Остап не став її утримувати. Озирнувшись, дівчина з полегшенням зітхнула.

— Тут нікого немає, — його голос лунав спокійно та впевнено. Він немов промовляв до неї — «Довірся мені». Яна майже не здивувалася, коли почула продовження своїх думок в наступних словах Остапа. — Не турбуйся з цього приводу. Я ніколи тебе не ображу й не поставлю в незручне становище. Принаймні, навмисно.

Вона не знала, що відповісти. Сказати, що вірить йому, було б занадто необачно. Яна майже його не знала. Повідомити, що це занадто рано обговорювати, означало визнати, що вона рано чи пізно планує зустрічатися з ним по-справжньому. А їй не хотілося нав'язуватися. Синичка обрала звичний спосіб відповіді на важкі запитання. Вона промовчала.

Остап вивчав її обличчя ще декілька секунд, перш ніж продовжити:

— Згоден, ми ще замало знаємо один про одного, і тобі важко мені довіряти, проте… Я дуже хочу, щоб між нами не залишалося недомовок. Це заважає стосункам.

Він це сказав. Їй не могло почутися.

Голова закрутилася. Яні хотілося сміятися й плакати від полегшення, однак старих звичок позбуватися важко. Стримуючи емоції, вона лише закусила губу, бо ще не вірила, що все це відбувається наяву. Дорослий, вродливий, розумний чоловік, який їй страшенно подобається, планує з нею зустрічатися, спілкуватися, цілуватися й... Навіть дихати стало важко.

Взявши Яну за руку, Остап поцілував її долоню.

— Куди б ти хотіла піти — до ресторану, в кіно, кудись ще? Вибач, я не надто добре знайомий з місцевими розвагами. Давненько тут був. І ще менше — з твоїми уподобаннями. Ти розкажеш мені про них?

Яна посміхнулася й кивнула. Промовила:

— Ми підемо в кіно.

— На комедію? Мелодраму?

— Мені подобаються фільми про пригоди.

— Домовились. А тепер… Що там у нас за програмою?

* * *

Вікторія стрімкою ходою йшла до виходу з лікарні через приймальне відділення. Вона не хотіла привертати увагу до своєї навіть за її мірками непристойно ранньої втечі з роботи.

«Лікування» окуліста мало допомогло її проблемі, і Віка вирішила відірватися по повній в якомусь барі — аби до ночі дотягнути. Увечері до неї прийде «очкарик», і вона нарешті позбудеться печалі, хоча й тимчасово. Нудьга — саме вона стала головною проблемою Вікторії. Друге місце міцно застовпила Синичка.

Як так сталося, що вона недооцінила її — цю пройдисвітку? Швидко ж та оперилася. Чи раніше сіренька пташка демонструвала лише ширму, скромний, непомітний фасад, за яким ховалася досвідчена спокусниця?

Вороний, Вік, а тепер ще іноземець. Так, вона бачила сьогодні цю пристойну на вигляд парочку. Йшли поряд, очей один з одного не спускали, хіба що за руки не трималися — повз неї, Вікторію! Нове захоплення Синички з цього дня теж в її «чорному списку». Сам винен, зв'язався не з тієї жінкою.