Читати книгу - "Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі, Джон Рональд Руел Толкін"

Невдовзі вони вирушили в дорогу. Деревобородий ніс гобітів на руках, як і попереднього дня. Біля входу до двору він завернув праворуч, переступив через струмок і подався на південь уздовж підніжжя велетенського громаддя схилів, де дерев було мало. Схили вкривали зарості беріз і горобини, а ближче до вершин спиналися темні соснові ліси. Незабаром Деревобородий звернув трохи вбік від пагорбів і занурився в густі гаї, дерева в яких були більші, вищі й товстіші за ті, що їх будь-коли доводилося бачити гобітам. Спочатку вони на хвилинку відчули задуху, як тоді, коли вперше наважилися ввійти у Фанґорн, але все швидко минулося. Деревобородий не розмовляв із ними. Він тихо та задумливо мугикав собі щось, однак ні Мері, ні Піпін не чули знайомих слів, саме лише: Бум, бум, румбум, бурар, бум, бум, дарар бум бум, дарар бум, — чи щось схоже, без кінця та початку, — постійно змінювалися тільки ноти й ритм. Час од часу їм здавалося, ніби хтось відповідає ентові — гудіння чи тремтливий голос, що долинав мовби з-під землі чи з гілля в них над головами, а можливо, зі стовбурів дерев; але Деревобородий не зупинявся й нікуди не повертав голови.

Вони йшли вже довгенько, — Піпін силкувався рахувати «ентівські кроки», та збився з ліку, заплутавшись десь після третьої тисячі, — коли Деревобородий почав сповільнювати ходу. Раптом він зупинився, поставив гобітів на землю і приклав складені долоні до вуст так, що долоні утворили порожнисту трубу, а потому подув чи погукав крізь них. Гучне грум, гов! покотилося лісом, як дзвінкоголосий клич сурми, й відлунило від дерев. Оддалік із кількох напрямків теж пролунало схоже грум, гов, грум! — і то вже була не луна, а відповідь.

Отож, Деревобородий висадив Мері та Піпіна собі на плечі й закрокував далі, час од часу сурмлячи свій клич, і відповіді лунали щораз голосніше та ближче. Нарешті ент і гобіти дісталися до того, що здавалося непроникною стіною темних вічнозелених дерев — дерев невідомого гобітам виду: рослини випускали гілля просто з коріння, а самі густо поросли темним блискучим листям, схожим на листя падуба, проте без шипів, а ще мали жорсткі вертикальні квіткові колоски з великими лискучими бруньками оливкового кольору.

Звернувши ліворуч і обігнувши цей гігантський живопліт, Деревобородий кількома кроками дістався до вузького входу. Крізь нього пролягала вторована стежка, що різко зривалася вниз із довгого стрімкого схилу. Гобіти збагнули, що спускаються в розлогий паділ, майже круглий, мов чаша, дуже широкий і глибокий, увінчаний по краях високим темним вічнозеленим живоплотом. Зсередини та місцина була гладенька й вистелена травами, і дерева там не росли, крім трьох дуже високих та дуже гарних срібних беріз, які стояли на дні чаші. До падолу вели ще дві стежки: зі заходу й зі сходу.

Сюди прибуло вже кілька ентів. Багато хто саме надходив стежками чи простував за Деревобородим. Вони наближались, і гобіти вражено приглядалися до них. Друзі сподівалися побачити істот, так само схожих на Деревобородого, як один гобіт подібний на іншого (принаймні в очах чужинців); тому дуже здивувалися, не помітивши цього. Енти відрізнялися між собою так, як відрізняються дерева: одні нагадували дерева одного виду, які зростали по-різному й у різних умовах; інші були як дерева різних видів, приміром, як береза та бук, як дуб і ялина. Декотрі були старі, бородаті й покручені, мовби здорові, проте дуже давні дерева (втім, найстаршим виглядав таки Деревобородий); але більшість ентів була висока та міцна, без наростів і з гладенькою шкірою, немовби лісові дерева у пору розквіту; проте молодих ентів не було: не було парості. Загалом, зо дві дюжини прибулих стояли на розлогому трав'янистому дні улоговини, а ще стільки само входило до неї.

Спершу Мері та Піпін були приголомшені розмаїттям побаченого: безліч форм, кольорів, відмінностей в обхваті й у висоті, в довжині рук і ніг, а також у кількості пальців на всіх кінцівках (від трьох до дев'яти). Декілька ентів, на їхній погляд, були більш-менш схожі на Деревобородого та нагадували їм буки чи дуби. Проте були й інші види. Декотрі скидалися на каштани: енти з брунатною корою, з великими руками, кривими розчепіреними пальцями та куцими товстими ногами. Декотрі нагадували ясени: рославі стрункі сірі енти з багатопалими руками та довгими ногами; декотрі — ялини (найвищі енти) чи берези, горобини або липи. Проте, коли всі енти зібралися довкола Деревобородого, злегка схиливши голови, перешіптуючись повільними музичними голосами та довго і пильно придивляючись до незнайомців, гобіти збагнули, що всі прибулі належать до одного роду та що в усіх них одинакові очі: не такі давні чи глибокі, як у Деревобородого, проте з такими самими повільними, уважними, задумливими виразами і такими самими зеленими вогниками.

Щойно ціле товариство згуртувалося, ставши широким колом довкруж Деревобородого, розпочалася чудернацька незрозуміла бесіда. Енти почали повільно шепотіти: спершу вступав один, потому долучався другий, і так далі, доки всі вже виводили довгий наспів зі спадними та висхідними інтонаціями — наспів, який то голоснішав із одного боку кола, то затихав там і переходив у гучне гудіння з іншого. Хоча Піпін і не міг уловити чи розібрати жодного слова — співали-бо, напевно, ентівською — гобітові попервах ці звуки здалися дуже приємними, проте поступово його увага послабилася. Минуло чимало часу (а енти не мали наміру припиняти свій спів), і гобіт упіймав себе на тому, що розмірковує, чи вони вже бодай вимовили «доброго ранку» своєю «неквапливою» мовою; і якщо Деревобородий збирався влаштувати перекличку, то скільки днів він витратить на те, щоби проспівати всі імена. «Цікаво, як ентівською буде так і ні», — подумав Піпін і позіхнув.

Деревобородий одразу ж звернув на нього свій погляд.

— Гм, га, гей, мій Піпіне! — сказав він, і решта ентів припинила співати. — Ви-бо квапливий народ, а я й забув; окрім того, слухати мову, якої не розумієш, — це завжди стомливо. Тепер ви можете спуститися. Я назвав ваші імена Ентівському Вічу, вони побачили вас і погодилися, що ви справді не орки та що до стародавніх переписів доведеться додати новий рядок. Оце наразі все, про що ми поговорили, та для Ентівського Віча і це — чимало. Ви з Мері можете погуляти улоговиною, якщо хочете. Онде там, біля північного крутосхилу, є джерело зі смачною водою, якщо вам треба освіжитися. Перш ніж розпочати саме Віче, я