Читати книгу - "Якщо кров тече"

– Припаркована на тротуарі посередині Мейн-стріт разом із сотнею інших. – Він різко видихнув. – Фух, не пам’ятаю, коли я востаннє проходив п’ять кілометрів. Що, певно, говорить про мене більше, ніж тобі хотілося б знати. Якщо ти до школи, друзяко, то доведеться їхати по шосе 11, а тоді давати гака по шосе 19. Щонайменше тридцять кілометрів, і там теж буде повно машин. Може, встигнеш доїхати якраз під обід, але я б на це не сподівався.

– Що трапилося?

– На перехресті Мейн і Маркет відкрилася яма. Здоровенна така. Може, це ті дощі завинили, а ще, певно, нестача догляду. Слава Богу, не моя парафія. На дні тепер лежить не менше двадцяти машин або й тридцять, і деякі люди з деяких машин… – він похитав головою, – …вже не вийдуть.

– Господи, – сказав Марті. – Я був там просто вчора ввечері. Стояв у заторі.

– Радій, що не сьогодні вранці. Можна я залізу до тебе? Трохи посиджу? Зморився до сказу, а Дженні, певно, тільки знову лягла. Не хочу її будити, та ще й поганими новинами.

– Аякже.

Ґас сів у машину.

– Усе погано, друже мій.

– Лайно, – погодився Марті. Минулого вечора він сказав Фелісії те саме. – Виходить, лишається тільки вишкірити посмішку й терпіти.

– Я не посміхатимусь, – сказав Ґас.

– Візьмеш вихідний?

Ґас підняв руки та опустив їх на коробку з обідом, що стояла на колінах.

– Не знаю. Може, комусь подзвоню, попитаю, чи ніхто не підвезе, але надії небагато.

– Якщо таки візьмеш вихідний, то не розраховуй на «Нетфлікс» чи «Ютьюб». Інтернет знову здох, і я відчуваю, що це вже востаннє.

– Я так розумію, ти знаєш про Каліфорнію? – спитав Ґас.

– Я вранці не вмикав телевізор. Трохи проспав. – Він помовчав. – А коли б і не проспав, то все одно не хотів би дивитися, якщо чесно. Сталося щось нове?

– Ага. Решта зникла. – Він трохи подумав. – Ну… кажуть, що тридцять відсотків північної Каліфорнії ще тримається, що слід розуміти як «може, десять», але сільське господарство геть втрачене.

– Це жахливо.

Звісно, так і було, але замість жаху, паніки й жалю Марті відчував тільки якесь заклякле сум’яття.

– Можна й так сказати, – погодився Ґас. – Особливо коли Середній Захід уже обвуглюється, а південна половина Флориди стала болотами, придатними тільки для алігаторів. Сподіваюся, у тебе в морозильнику й погребі багато запасів, тому що тепер усі основні регіони, де виробляли їжу, втрачені. У Європі те саме. В Азії вже голодують. Мільйони загинули. А ще, кажуть, бубонна чума.

Вони сиділи перед гаражем Марті й дивилися, як інші люди йдуть пішки від центру, багато хто в костюмах і краватках. Одна жінка в гарному рожевому костюмі важко йшла хідником у кросівках, а взуття на підборах несла в руці. Марті пригадав, що її звуть Андреа якась там, вона живе за квартал чи два від нього. Здається, Фелісія казала, що вона працює в «Мідвест-трасті»?

– І бджоли, – продовжував Ґас. – Їм і десять років тому було важкувато, але зараз вони геть зникли, лишилося кілька вуликів у Південній Америці. Ніякого вам більше медку, солоденькі. А без них запилювати які там ще лишилися культури…

– Пробач, – сказав Марті.

Він вийшов з машини й підтюпцем наздогнав жінку в рожевому костюмі.

– Андреа? Ви Андреа?

Вона обережно розвернулася, піднявши туфлі, ніби готова в разі потреби відігнати його гострими підборами. Марті розумів: на вулицях цими днями траплялося чимало ледве прикритих одягом персонажів. Він зупинився за півтора метра від неї.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.