Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Сам ще той подарунок, — тихо промовила я і знову відвернулася до вікна.

— Що ти в ній знайшов? — у голосі чулося невдоволення. Схоже, їй не сподобалося те, що вона почула.

— Вона найкраща, — не вагаючись, відповів Алекс.

Я здивовано на нього поглянула. Жодної секунди не сумнівався… хлопець усміхнувся, глянувши на мене. Я вказала пальцем уперед, аби на дорогу дивився. Він мене, крім того, що бісить, то ще й дивує…

— Ти дізналася все, що хотіла? Іс може завершити дзвінок? — запитав Алекс, а вуста розтягнулись у переможній усмішці.

— Що значить… я що, на гучномовці? — розгублено запитала жінка.

— Я ж не можу розмовляти по телефону за кермом. От вона мені й допомогла — телефон тримає.

— Тобто ти це все слухала? — невдоволено запитала матір Алекса. Звичайно, звернувшись до мене.

— Мені вистачило Вашої інтонації, щоб зрозуміти, що Ви мені не раді. Та річ у тім, що Ви навіть не знаєте, хто я, — спокійно промовила я. — Думаєте, Алекс обере когось поганого? — я хмикнула. — Він зробив свій вибір, та думаю, старшим Стюартам він зовсім не сподобається.

— Ти погрожуєш нам? — запитала вона.

— Я? У жодному разі. Ви ж звикли приймати рішення замість своїх дітей. Діти виросли й обрали те, що вважають за потрібне. Якщо забажаєте, дам підказку, хто я, — задоволена усмішка сама собою з’явилася на моєму обличчі. — Та Ви тоді спати перестанете, місіс Стюарт.

— Думаєш, я тебе не знайду? — у голосі прозвучала відверта погроза.

— Не тій погрожуєш, мамо, — задоволено промовив Алекс, насолоджуючись ситуацією. — Іс не та дівчина, яка буде кого-небудь боятися.

— Не раджу погрожувати мисливцю, міс Стюарт, — промовила я. — Всього найкращого. Сподіваюсь, ще випаде можливість поговорити, — додала я і відбилася.

— Азарт? — запитав хлопець.

— Ну й батьки в тебе, Стюарт, — зітхнула я. — Хто ж так відкрито погрожує? З цим записом можна й  у поліцію піти.

— Ти сама замість поліції, вогнику. Забудь про це. Мама нічого не зробить. Позлиться й перестане. Зате батькові розповість і тебе вичислять.

— Досить мене так називати.

— Те ж саме можу й тобі сказати, — хмикнув хлопець.

— Хай вичисляють… обіцяю першою не нападати, — промовила я. — Але якщо нападуть, я мовчати не буду.

— Роби, як вважаєш за потрібне. А я допоможу, — серйозно промовив він.

— Проти власних батьків підеш?

— Якщо вони посягнуть на твоє життя — піду.

— Ти з розуму зійшов, Алекс, — ошелешено промовила я. — Я й сама впоратися можу, навіщо проти батьків йти? Заради кого?

— Їм час, нарешті, навчитися поважати вибір інших. Я не збираюся підтримувати тих, хто не підтримував мене.

— Вони думатимуть, що я тобі мізки промила… — тихо пробурмотіла я.

— Нехай думають, що хочуть. Я на твоїй стороні, — спокійно промовив хлопець.

— Ти точно здурів…

— Навіть якщо так, я не хочу нічого змінювати — мене все влаштовує, — усміхнувся Алекс. — Приїхали.

Дорога пройшла спокійно. Ну, як… весь переліт до Хельсінкі я проспала, пересадка на літак до Осло пройшла швидко й зараз ми саме долітали до столиці. Стюарт з самого відльоту не промовив майже жодного слова. Мене це насторожувало. Адже хлопець, якому дай тільки мені нерви попсувати, мовчав, як риба. Він обдумує розмову зі своєю матінкою? Плани якісь складає? Ай, чому я, взагалі, про це думаю?!

— Щось не так? — нарешті подав голос хлопець. — Ти вже деякий час мене розглядаєш. Признала мою красу? — на вустах заграла хитра усмішка.

— Ти грандіозні плани в голові складаєш? — поцікавилась я, проігнорувавши його запитання.

— З чого такий висновок? — здивувався він.

— Ти цілу дорогу мовчав. Це не схоже на тебе, — пробурмотіла я, перевівши погляд на хмари.

— Навіть мені інколи потрібен відпочинок, вогнику, — усміхнувся він, а я невдоволено глянула на нього. — Та й люди не зрозуміють твого пориву мене побити, коли я тебе вкотре дістану. Не хочу, щоб на нас кидали косі погляди.

— Потрібно було вибрати іншу компанію для подорожі, — буркнула я.

— Так ти ж мені запропонувала, — хлопець сперся на підлокітник і наблизився до мене, хитро зблиснувши очима.

— Тебе ніхто не змушував. Міг відмовитися, — спокійно промовила я, відхилившись, і знову відвернулася до ілюмінатора.

— Мене цілком і повністю влаштовує твоя компанія, — задоволено промовив хлопець, нахилившись ще ближче.

— Слухай, я зараз стукну й мене не зупинять погляди пасажирів, — пригрозила я, відчуваючи його дихання на своїй шиї.

— Воно того варте. Ти дуже солодко пахнеш, — зовсім тихо промовив він.

— Так, усе, Стюарте, ти перегнув палицю, — я різко повернула голову і, тицьнувши пальцем йому в чоло, повернула на його місце. — Не раджу так робити.