Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

кордону. У заздалегідь обумовлений час до нього підходять баркаси, як оце наш, беруть товар і розвозять вночі до своїх селищ. Ота Горіхова течія, що ми з Кинавом про неї тобі розповідали, у цих місцях майже збігається з межею наших територіальних вод. Контрабандисти стараються її обминати, бо може підхопити і понести до самого Ланоду. От нею ми й скористаємося. Між іншим, за часом ми вже на підході до тієї течії, — Рамир замовк, пильно вдивляючись у море.

Хвилин за сім у лівий борт різко вдарила хвилька, тоді ще і ще. Баркас трохи нахилився. Рамир заклав штурвал праворуч — суденце вирівнялося й пішло помітно стрімкіше. Натомість шум двигуна стишився. Нод здогадався, що їх підхопила Горіхова течія. Цю назву вона дістала через те, що восени приносила до берегів континенту великі, з голову дорослої людини горіхи, що росли на великому острові Прай і тому звалися прайськими. Ті горіхи, якщо їх вдавалося виловити неушкодженими морською водою, були дуже смачні і навіть спричиняли легку наркотичну дію, немов деякі гриби. З розвитком контрабанди ними стали підпільно приторговувати майже по усій Деолі, вони перетворилися на дефіцитний товар, і у море їх потрапляло дедалі менше, однак назва «Горіхова» за течією вже міцно закріпилася.

— Так, Ноде, не втикай! — відірвав його Рамир від роздумів. — Тут мусимо добре пильнувати! Бери бінокль і озирай море. Особливо уважно — спереду по правому борту, з боку берега. Як побачиш вогні або силует судна, даси команду «Стоп машина!» Тоді нас течія тихо пронесе повз ворога, якщо поталанить.

— А якщо не поталанить? — запитав напружений Нод.

— Тоді команда: «Повний уперед, ліво руля!» Спробуємо дременути у нейтральні води, хоча ризиковано, бо ця посудина не призначена для відкритого моря — раптом шторм, то підемо на дно від першого ж валу.

Нодові було моторошно, але він більше не допікав Рамирові своїми острахами. Мовчки вдивлявся у темряву, ставши на носі. Небо за кормою почало сіріти. Щойно окраєць сонця з'явився за кормою на обрії, хлопець побачив далеко по правому борту довгастий контур військового корабля. Перше сонячне проміння яскраво відбилося на дзеркалах вимкненого носового прожектора.

— Стоп машина!!! — гукнув Нод.

— Бачу вже, не волай! Щоб його восьминоги зґвалтували усіма своїми ногами, — як умів, вилаявся Рамир. — Нарвалися таки! Тримайся! — він вимкнув двигун, сподіваючись, що течія пронесе їх непоміченими.

Марно — над кораблем здійнялася червона ракета. Замиготіли світлові сигнали — вимога лягти у дрейф. Нод легко прочитав їх — навчили у Академії. Загула корабельна сирена, навколо баркаса забігав потужний промінь прожектора. Потреба у командах Нода відпала сама собою. Рамир запустив двигун на повну, закладаючи штурвал ліворуч у сподіванні якомога швидше досягти нейтральних вод. Однак по воді вдарили кулеметні черги. На щастя, відстань була завелика, і кулі не дістали баркас. Та Нод добре бачив у бінокль, як гарматна башта сторожовика поволі розвертається у їх бік. Зупинилася. Минуло кілька страшних секунд — і пролунав постріл. Снаряд перелетів, але незначно. Осколки спінили воду зовсім поряд з носом баркаса.

— Наступним пострілом нас накриє! — у відчаї закричав Нод.

— Не сци! Прорвемося! — спробував заспокоїти їх обох Рамир. — Він стріляє на межі прицільної дальності, а баркас для нього — задрібна ціль. Ми вже вийшли з течії, отже, нейтральні води поруч. От якби там патрулював корабель Ланоду або Імперії...

Вранішній бриз доніс ревіння корабельних двигунів — сторожовик зрушив з місця, намагаючись скоротити дистанцію.

— Лягай, — крикнув Нод за мить до того, як до них докотився звук пострілу.

Цим він врятував другові життя. Вочевидь, навідник гармати не врахував, що корабель почав рухатись, бо другий снаряд також перелетів. Проте кілька осколків вдарили по палубі, продірявивши баклагу з водою та застрягнувши у дошках лівого борту. Один з осколків розбив спицю штурвалу.

Несподівано сторожовик почав стишувати хід. Баркас значно від нього відірвався, допоки з корабля, зрештою, спустили шлюпку. Рамир тримав повний уперед, проте виявилося, що швидкість моторної шлюпки значно перевищує швидкість баркаса — відстань між ними стрімко скорочувалася. Автоматні черги зі шлюпки вже майже діставали до них, але, здавалося, не влучали у баркас — прикордонники, мабуть, погано вчилися стріляти з води на швидкому ходу. Або ж хотіли взяти порушників живими.

Раптом переслідувачі зупинилися.

— Я ж казав, що пального у них катма! — збуджено прокричав Рамир.

Нод підніс до очей бінокль. Над кормою шлюпки клубочився чорний димок, який швидко розвіював вітер.

— Щодо пального не скажу, але мотор у них, схоже, загорівся, — озвався він, намагаючись вдавати спокій.

— Я ж казав, що прорвемося!.. — знову похвалив свою передбачливість Рамир.

Та цієї миті наступний снаряд таки влучив у баркас. По дотичній. Зніс частину огорожі лівого борту та носу. На щастя, він пішов у воду, не розірвавшись — старий, мабуть. Рамир далі гнав суденце, не звертаючи уваги на ушкодження. Зі щоки у нього стікала кров — подряпала скалка від штурвальної спиці, розбитої осколками ще першого снаряду.

Сторожовик уже лишився ледь помітною плямою на горизонті. Звідти долинув ще один, тоді другий постріл, за якими пролунали два гучних вибухи, але далеко — навіть осколки не долетіли. Нервове збудження потроху почало відпускати обох парубків, і їх дії набули більшої злагодженості та зосередженості. Рамир сказав, що треба перевірити стан баркаса та припасів після обстрілу. Нод, не гаючись, заповз до низесенького трюму — поглянути, чи немає там води. Була. Текло у кормі, з трьох отворів від куль, що поцілили нижче ватерлінії. Ледь протиснувшись, хлопець заткнув їх обрізками просмоленого брезенту, який намацав серед іншого мотлоху, що залишився у трюмі з часу, коли помічник старости ще ходив у море. Спереду було майже сухо. Піднявшись на палубу, Нод побачив, що її починає заливати водою через пошкоджену огорожу на носі.

— Там у рубці є молоток і цвяхи — спробуй якось полагодити, — голос Рамира був уже геть спокійний. — Якщо здійметься хвиля, ми потонемо. Казав же, що нас врятує армійська корупція! — раптом розреготався він.

— Так точно, пане капітане! — відсалютував Нод Рамирові, подумавши, що «спадковий адмірал» має право присвоїти це звання.

Невміло тримаючи молоток, він так-сяк наклав латки на огородження, але цілком відновити ніс баркаса не було чим. Рамир стишив хід, щоб не черпати передком воду. Нод інвентаризував запаси води та їжі. Вони майже не постраждали — пробило