Читати книгу - "Не озирайся і мовчи"

це спрацьовувало. У будинку, де жили ми з Бібі, всілякі шмаркачі так ховалися в кабіні: ставали на металевий плінтус, що тягнувся по периметру (цього було достатньо, щоб зняти вагу з датчиків), чекали, поки двері зачиняться, а потім лякали тих, хто викликав ліфт. Хоча я зразу зрозумів, що з нашим ліфтом таке не пройде, наш інакший. Стіни жорстко з’єднано з підлогою, бо тиск однаково передавався на датчики. Коротше, я протримався секунд п’ять, і ліфт продовжував їхати. Тому знайти відповідь на твоє запитання не так легко. Спершу нам треба натиснути кнопку, коли в кабіні є вага, а потім, коли двері зачиняться і ліфт поїде, що-небудь зробити, щоб ця вага з кабіни зникла.

Арсен говорив так, мовби вони планували складати в ліфті прилад для телепортації. Марк удруге, тепер уже з недовірою озирнув купу розкиданих на клейонці речей.

– І що ти придумав?

– Ти розрізав? – Дід тицьнув на пляшку в онукових руках. – Уставляй більший обрізок у менший. Заштовхуй, отак, щоб ніби як подвійне дно було… Добре… А тепер примотай скотчем. Міцно обмотуй, не шкодуй скотчу, щоб гарно тримало.

Марк устромив пляшки одна в одну – дно до дна – і з дідовою допомогою зафіксував місце з’єднання скотчем. Потому Арсен шилом проколов дві дірки з боків нижньої пляшки, просунув крізь них алюмінієвий дріт і закріпив кінці дроту на штативній головці. Тринога з витягнутими опорами підносилася над підлогою на півтора метра. Арсен обрав таку довжину дроту, щоб розрізана пластикова пляшка з подвійним дном вільно оберталася у вертикальній площині під штативною головкою.

– Тепер слухай, що твій дідо придумав, – облизавши губи, мовив він. – Спочатку ми з’ясуємо мінімальну вагу, на яку реагує ліфт.

– Міг би глянути в Інтернеті, – перебив його онук.

– Як такий розумний, то міг би глянути сам, – пробурчав Арсен. З Інтернетом дід не дуже ладнав. – Може, заодно вичитав би, чи ліфти порожні їздять. – Марк усміхнувся й відвів очі. Арсен правив далі: – Я прикинув, це десь двадцять п’ять кілограмів. Не більше як тридцять. Ти почав кататися сам, щойно тобі виповнилося вісім. Саме тому я приготував три відра з водою. У кожному – по десять літрів, разом це дає нам тридцять кілограмів. Ідея така: ми помістимо в кабіну води якраз достатньо, щоб спрацювали датчики, й на жоден грам більше. І частина цієї води буде тут. – Він постукав гачкуватим пальцем по розрізаній пляшці з подвійним дном.

– Але ж вона виллється. – Марк перекинув розрізану пляшку догори дном, показуючи, що та вільно обертається.

– Не виллється, – заперечив дід. – Дай скотч. – Марк подав. – Ми прикріпимо край пляшки до штативної головки. Ось тут, з одного боку. Накладемо достатньо смужок, щоб вони втримали пляшку разом із водою вертикально.

Разом з онуком Арсен закріпив скотчем край розрізаної пляшки, що втримувало її приблизно вертикально, зрізом догори. Потому поверх першої смужки вони приклеїли ще одну.

Дід підставив під штатив пластмасовий тазик.

– Бери мензурку, – наказав онукові, – і наливай у пляшку воду з відра, тільки повільно, а я буду притримувати.

Марк узявся наливати. Арсен пальцями притискав місце кріплення скотчу до зрізаного краю пластикової пляшки. Коли обрізок був майже повний, смужки скотчу, потріскуючи, відклеїлися.

– Почекай, треба приклеїти ще, – не прибираючи долоні, проказав дід.

Марк відклав мензурку, відрізав ще одну клейку смужку й акуратно наклав її поверх попередніх. Після того хлопець долив води, а Арсен акуратно прибрав пальці. Примотана дротом і зафіксована скотчем пластикова пляшка гойднулася, проте втрималася.

Дід залишився задоволеним.

– Добре, є! Тепер твоє завдання вставити рогачі в підсвічники. Підстругай їх ножем.

– Я зверху ще скотчем обмотаю, щоб міцніше було.

– Можна й скотчем. А я тим часом підготую ринву.

Арсен узяв у ліву руку пластикову трубу та, пройшовшись з обох боків будівельними ножицями, розрізав її на приблизно однакові частини, отримавши дві відкриті ринви, схожі до тих, що тягнуться вздовж даху та приймають воду під час зливи.

Дід відклеїв скотч, який фіксував край обрізаної пляшки, й злив воду в тазик.

– Цю ринву поставимо на рогачі, – сказав він. Марк якраз закінчив кріпити гілки в підсвічниках і подав їх дідові. Арсен поклав на V-подібні розгалуження одну з ринв. – Обмотуй її скотчем. – Він почекав, доки онук закріпить ринву клейкою стрічкою, після чого підсунув усю конструкцію до штатива з прикрученою дротом пляшкою. – Ринву розташуємо скраю від штативної головки, так щоби пляшка, коли відклеїться скотч, упала просто на її край.

– Це щоб відвести воду, – чи то спитав, чи то ствердив хлопець.

– Так, щоб відвести воду.

Арсен перевірив, як падатиме обрізана пляшка, знову надав їй вертикального положення, зафіксував смужками скотчу та налив у неї води. Насамкінець перемістив тазик із-під штативної головки до зовнішнього краю ринви, якою мала стікати вода.

– Ну все, ми готові до тестової прогонки, – потер руки Арсен.

Він підчепив ножицями смужки скотчу, що втримували пляшку. Негучно рипнувши, скотч відклеївся, обрізана пляшка впала на край похилої ринви, і за півтори секунди вся вода збігла ринвою до тазика.

– Прекрасно! – задоволено крекнув Арсен.

Марк із цікавістю розглядав конструкцію.

– О’кей… – невпевнено зронив він. Хлопець поки що не схоплював суті експерименту.

– Бери штатив, я візьму відра. Понесли все до ліфта. Зараз усе зрозумієш.

За другим разом вони перенесли на коридор свого поверху конструкцію з похилою ринвою, третє відро та решту інструментів. Арсен викликав ліфт.

– Дивися, – сказав дід, коли кабіна піднялася на восьмий поверх і двері роз’їхалися. – Спочатку визначимо, скільки треба ваги, щоби двері не зачинялися.

Старий моряк зайшов до кабіни зі штативом. Поставив його біля задньої стіни так, щоби місце на штативній головці із прикріпленим скотчем було спрямоване до виходу. Прокрутив зрізану пляшку, заново зафіксував її край скотчем, а тоді озирнувся на онука.

– Подай рогачі.

Марк простягнув дідові хистку конструкцію з ринвою, яку той розташував посеред ліфта. Верхній край ринви опинився біля триноги, в тому місці, куди мала впасти обрізана пляшка, коли відклеїться скотч, а нижній практично доходив до краю кабіни.

– Злий воду з тазика у відро й тягни всі відра сюди. – Дід показав на вільне місце з боків ринви.

Вони перенесли відра всередину кабіни. Два поставили ліворуч від ринви, ще одне – праворуч, ближче до триноги. Черпаючи воду мензуркою, Арсен наповнив прив’язану під штативною головкою пластикову пляшку. Переконавшись, що