Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Жіночий варіант чоловічого воїнського імені Томара (наголос на передостанньомуа) — теж Томара, але з наголосом на кінцевомуа, й означає «Озброєна списом», «Списниця».

В іпостасі богині-воїтельки дружина Шіви зображається з різноманітною зброєю в десятьох руках, що символізує захист 10 сторін світу (8 сторін світу, верх і низ). В одній із рук — тризубець, а ще в одній — спис, подарований, як мовлять міфи, богом Аґні — Вогнем. Зображається богиня і дворукою, лише зі списом, причому такі зображення властиві якраз Північному Причорномор’ю, наприклад, херсонеським монетам ІІІ-ІІ ст. до н.е. Вона насамперед богиня-берегиня, помічниця, покровителька й спасителька воїнів, захисниця обложених ворогом міст, «мати міст руських» і Києва. Вона ж — херсонеська Діва (санскр. Деві — «Богиня»), київська Мокоша (санскр. Махеші — «Велика богиня»), гіперборейська Опіда у Геродота, Діва-Обида й Богородиця-Пирогоща в «Слові», пізніша козацька Покрова. Вона була Матір’ю-Царицею Херсонеса Таврійського (літописний Корсунь, нинішній Севастополь), жителі якого ще в ІІІ ст. до н.е. клялися оберігати від еллінів і варварів шастри — свої священні книги й звідки вже в Х столітті прийшло до Києва християнство. <79>

Ім’я Гурандухт теж може стосуватися дружини Шіви, яка в іпостасі Парваті — взірця ідеальної, відданої, люблячої дружини — іконографічно зображається в образі прекрасної світлошкірої жінки і має ім’я Ґаурі — «Світла». На честь її у раджпутів є весняне свято Ґанґаурі, одне з найбільших жіночих свят, що припадає на другий-четвертий день світлої половини місяця чайтра (10 березня–10 квітня). Батьком Парваті, ім’я якої означає «Гірська», «Горянка», був цар гір Хімалай — це ім’я бачимо в нині звичному Гімалаї. Тому інше ім’я Парваті Ґіріджа — «Народжена горами», «Дочка гір». Де ґірі — «гора», а санскр. джа — «син», «дочка», досл. «народжен-ий/-а», тотожне дзе в грузинських прізвищах. А духт в імені Гурандухт відповідає санскр. duhitar — «дочка» (слов. дщерь). Синонімом до духітар — «дочка» є санскр. путрі (пор. село Путрівка на Київщині й українські прізвища Путря, Путра, Путро, Путрак, Путрик, Путрим, Путренко, Путриченко тощо).

Тож ім’я Ґурандухт може означати «Дочка Гаурі» або «Дочка гір». Що так чи інакше стосується дружини Шіви й водночас напрочуд точно відповідає статусові цариці гірської Грузії.

Та найголовніший висновок з усього сказаного той, що виявляються промовисті й недосліджені досі аспекти міжетнічних зв’язків, які проливають нове світло на історію не тільки України, а й Візантії, Індії, Болгарії, Вірменії, Грузії, Іспанії. Звісно, нелегко сприйняти нове й незвичне щодо проблеми половців, яка вважалася вирішеною і про яку склався стійкий тюркоцентричний стереотип, накидуваний й активно пропагований навіть не десятиліттями, а століттями. На цьому стереотипі будувалися концепції цілих історичних періодів історії України, зокрема, й часів Київської Русі. І коли хибний, але устояний стереотип потребує докорінного перегляду чи й ломки, то це не завжди і не для всіх безболісно. Та цей процес необхідний і невідворотний. Саме нові концепції, нові підходи, нове бачення має сповідувати вітчизняна наука й освіта ХХІ століття.

І насамперед — історична наука й освіта. <80>

У списках імен, викарбуваних на двох окремих біломармурових плитах (знайдені в 1869–1870 рр. у Недвиговці на Таманському півострові), засвідчене ім’я Ґосак (Gosak). Воно фонетично напрочуд близьке до винятково важливого для української історії терміну козак, над походженням і значенням якого не одне століття ламають голови дослідники. Обидва списки з іменем Ґосак уміщені в «Корпусі боспорських написів» (далі — КБН) під №№ 1278 і 1279. Перший список датується 517, а другий — 522 роком боспорської ери, що відповідає 220 і 225 рокові нової ери. Оскільки обидві плити з написами (зараз — в Ермітажі) знайдені майже одночасно і в одному місці, а часова різниця між обома списками складає лише п’ять років, то можна припустити, що Ґосак обох написів — одна й та сама особа (КБН, 765–769).

Зараз про ім’я Ґосак можна сказати тільки те, що воно двокомпонентне, тобто складається з двох значимих основ — ґо+сак. Бо саме в списках з іменем Ґосак є імена Далосак і Рахойсак із тим самим елементом сак. Сак у цих іменах — другий компонент. Але в боспорських іменах він може бути й першим компонентом, наприклад, в імені Сакдей. Це ім’я фіксується в написі № 1282 на плиті з білого мармуру, відновленій із 83 уламків і, як і дві попередні, знайденій у ті ж роки в Недвиговці. Ця плита зі списком імен (зараз також в Ермітажі) датується 525 роком боспорської ери, тобто 228 роком нової ери. Тут ім’я Сакдей виступає в ім’ясполученні Самбатіон, син Сакдея (КБН, 772–773).

Ім’я Сакдей цікаве й важливе з кількох точок зору. По-перше, компонент дей у ньому відомий: він означає «бог» і споріднений із санскритським дева та хінді дев — «бог» (СРС, 284). По-друге, воно пов’язане з іменем Самбатіон, досить частим у боспорських написах, і утворене від імені Самбат, означаючи Самбатовий, Самбатів. Ім’я Смбат, Самбат, Сумбат сьогодні побутує в азербайджанців, вірменів, грузинів. Самбатом називає Київ візантійський імператор та історик Костянтин Багрянородний (Х ст.). Самбатом звали батька антського князя Хільбудія, про якого пише у VI столітті Прокопій Кесарійський (ТРС, 187–191). <83>

У боспорських написах чимало й імен Самбіон, утворених від первісного Самба — воно означає Самбин, Самбів. На індійському грунті ім’я Самба має син Крішни, а поклоніння Крішні відбито в Україні на різних рівнях, в тому числі й на іменному (наприклад, божества Вишень і Кришень у «Влесовій книзі», прізвища Кришненко у запорозьких козаків, сучасне українське прізвище Кришень тощо). Українська історія знає країну Самбію і балтійське плем’я самбів, родичів ятвягів. Літописні ж ятвяги, в свою чергу, споріднені з індійськими ядавами, племенем, що з нього походили Крішна та його старший брат Баладева (хінді