read-books.club » Дитячі книги » Таємниця Крилатого Змія, Рене Дюшато 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Крилатого Змія, Рене Дюшато"

116
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємниця Крилатого Змія" автора Рене Дюшато. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 42
Перейти на сторінку:
Він відчинив багажник Преміорової машини, витяг полотняний мішок і витрусив його. Звідти посипалися пуделки з гримом, фарби, фальшиві бороди і перуки.

— Що за чортівня! Ці пани, виявляється, комедіанти! — вигукнув глузливо В’юн.

Преміор нічого не відповів. Ці речі він завжди тримав при собі, коли виконував доручення Вандергольда.

Бурлака взяв серветку і спритно заткнув рота Преміорові. Потім накинув йому на голову мішок, зав’язав і відніс далеко від машини.

— Тепер ми можемо спокійно побалакати, пане Гране, — сказав здоровань, ніби нічого і не сталося.

Начальникові охорони бракувало хоробрості Преміора — він зі страху клацав зубами.

— Помилуйте, панове! Розв’яжіть мене, і я врятую вас од жандармів.

— Розв’яжи його, Бурлако!

— Треба бути дурнем, щоб випустити лиса з клітки, — відповів хитрий селянин.

— Нас двоє, та ми ще й озброєні, а ти, ведмедю, чогось боїшся…

— Надумав ведмідь меду поїсти, та бджоли покусали, — відповів Бурлака.

— Та кинь к бісу свої приповідки! — розсердився В’юн.. — Ти забув, що у нас зовсім немає часу. За десять хвилин сюди приїдуть жандарми. Кудою вони їхатимуть: з Плугарнеля чи з Ла-Трініте? — запитав В’юн, обернувшись до Гране.

— Через Плугарнель. Це найкоротший шлях… Розв’яжіть мене, і я вас врятую.

— Зараз же розв’яжи його, Бурлаче, — наказав В’юн.

Стиха лаючись, здоровань неохоче послухався товариша.


МІСТ КЕРІСПЕР

Бригадир ле Мулек, що охороняв міст Керіспер, був життєрадісною людиною. Він любив добре випити і міг видудлити неймовірну кількість сидру. Його напарник, жандарм Мартіні, родом із Корсіки, худий і сухий, наче жердина, не пив нічого, крім зельтерської води, бо хворів на печінку. Не лише це відрізняло корсіканця від бретонця. Ле Мулек бачив усе в рожевому світлі, Мартіні — в чорному; перший палко кохав Бретань, другий терпіти її не міг. Єдине, що їх зближувало, це що і той, і той були невиправні балакуни. Вони сперечалися між собою весь час, не слухаючи одне одного і не звертаючи уваги на слова співрозмовника.

Бригадир сидів на стільцях край дороги. Стільці довелося позичити в сусідній кав’ярні, а заодно прихопити півдюжини пляшок із сидром, який бригадир попивав, сперечаючись із Мартіні про вартості Бретані та Корсіки. Хоч ле Мулек і в вічі ніколи не бачив Корсіки, це не завадило йому гудити той край.

Нічна темрява давно вже сховала поля й села. Ось уже кілька годин жодна машина не проїздила через міст. Комісар жандармерії Орея подзвонив бригадирові і наказав добре пильнувати міст.

Зненацька почувся схвильований голос бретонця.

— Гей, Мартіні! Ліворуч світло!

Справді, дорогою з Карнака повільно рухалися дві машини: великий чорний лімузин з жовтою спортивною машиною на буксирі.

— Ого! Це ж те саме авто, що проїхало годину тому. Ще питали нас, чи не бачили ми жовтого авто з цими бідолахами, — вигукнув бригадир.

— З бандитами, хочете сказати, — ущипливо мовив Мартіні. — В кожному разі їх злапано.

Машини повільно подолали узвіз і зупинилися перед купою стільців, що перетнули в’їзд на місток. Світло фар сліпило жандармів, всередині ж чорної машини було темно. За кермом сидів Гране, а поруч — міцний, огрядний чоловік із розкішною чорною бородою.

— Чудово! Ви схопили цих злочинців! — радісно вигукнув Мартіні.

Гране сидів блідий і здавався дуже схвильований. На відповідь він якось нерішуче промовив:

— Так, їх було троє…

— Ми вже все знаємо, нам зателефоновано з Орея: хлопець-утікач із Пентьєвра — якийсь П’єро Ланкрі, далі здоровань на прізвисько Бурлака та ще В’юн.


— Що ж, катюзі по заслузі, — промовив Мартіні. — Вам пощастило взяти їх живцем?

— Ні, — відповів Гране. — В’юна вбито. Нам було б скрутно, коли б не оцей пан. Він живе на дачі в Карнаці і допоміг нам. Завдяки йому ми схопили всіх. Не обійшлося, правда, без жертв…

— Ваш друг лишився в долині?

— М-м-м… так, пан Преміор лишився в Карнаці з двома в’язнями, — охоче відповів бородатий турист. Він був не такий стурбований, як Гране, і залюбки розповів про події в долині. — За чверть години прибули жандарми з Орея і схопили всіх розбишак. Ми супроводжуємо оце в Орей машину злочинців, а також тіло вбитого, — додав турист, трохи хвилюючись.

— Як! Тут у вас труп? — вигукнув бригадир.

— Його застрелив із револьвера пан Преміор, — пояснив турист. — Він змушений був захищатися. Тіло ми поклали позаду.

Жандарми відчинили дверцята лімузина. На задньому сидінні, загорнутий в ковдру, лежав В’юн. Мартіні відгорнув ковдру і побачив бліде обличчя покійника з кривавою раною на скроні.

— Закрий його, Мартіні! — попросив бригадир. — Я не люблю покійників. Іди звільни проїзд, хай ці пани швидше їдуть на Орей.

— А огляд машини? — заперечив уперто Мартіні.

— Я її сам огляну, — кинув бригадир.

В той час як корсіканець відсував стільці, ле Мулек зазирнув всередину у перегонову машину і відімкнув багажник, де в безладді лежали якісь пакунки та всякий мотлох.

— Не ображайтесь, панове, я тільки виконую наказ, — промовив зніяковіло бригадир, повертаючись до пасажирів. — Нарешті вже піймано останнього втікача з Пентьєвра. Дорога вільна, ви можете їхати, панове.

Гране сидів пополотнілий, і його чорні бурці та вуса ще більше підкреслювали неприродну блідість обличчя. Незважаючи на слова ле Мулека, Гране непорушно сидів, поклавши руки на кермо.

— Ну, пане-брате Гране, поспішімо, — люб’язно, але твердо сказав бородатий мандрівник. — На мене чекають жінка й діти. Я хочу вчасно повернутися в Карнак.

Гране здригнувся, наче людина, що раптово прокинулась. Здавалось, одну мить він хотів щось сказати бригадирові, але потім роздумав, і машина рушила.

— Ви можете їхати швидше, нехай

1 ... 27 28 29 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Крилатого Змія, Рене Дюшато», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Крилатого Змія, Рене Дюшато"