Читати книгу - "Космiчний Гольфстрiм, Василь Павлович Бережний"

Нескуба схопився та так рвучко, що мало не злетiв у повiтря. Стиснув своїми ручищами астрономовi плечi.

- Це ж здорово! Дуже здорово, Лойо Майо! Вiтаю! Це таке вiдкриття...

Астроном тiльки клiпав своїми густими чорними вiями.

- Тепер нам, вважай, вiдкритий шлях до нашого Свiту, до Землi!

- Хiба ви... збираєтесь?..

- I я, i ви, Лойо Майо, полетимо, правда?

Астроном не встиг нiчого сказати, як Нескуба обернув його й пiдштовхнув до виходу.

- Ходiмо швидше, я хочу побачити ту зiрку!

15

З великим зусиллям Гордiй Нескуба розлiпив повiки i довго не мiг збагнути, де вiн i що з ним. Замiсть круглого iлюмiнатора - чотирикутне вiкно з рожевим полиском, висока рiвна стеля...

- Ну як?

Упiзнав Еолин голос, але звiдки вiн лунає - важко було встановити. Спробував повернути голову, та вона чомусь навдивовижу важка, неначе налита оловом, i вiн ледве зворухнув її на подушцi. Проте й цього було досить, щоб поле зору розширилось, i крiзь рудувате марево проступило перед ним Еолине обличчя.

- Ти мене чуєш?

"Авжеж чую", - хотiв проказати голосно, як це було ранiше, та слова чомусь застряли в пересохлому горлi, губи ворушилися, а звуку не було. Тривога пройняла Гордiя Нескубу, прошила гострими голками. Чи вiн втратив мову? Ще цього йому бракувало!

- Не треба хвилюватися, любий... Усе буде добре... Голос її даленiв, слабшав, обличчя почало розпливатися в червоному серпанку, втрачати обриси...

Еола швидкими, несхибними пальцями взяла шприц, уже наповнений стимулiном, i зробила укол у передплiччя. Минуло не бiльше хвилини, як датчики кров'яного тиску, пульсу, температури показали, що цi системи органiзму Нескуби починають працювати трохи краще.

Помiтно обважнiла Еола сiла в головах у чоловiка, не вiдриваючи тривожного погляду вiд його змученого, посiрiлого обличчя. Бiдний, як йому тяжко...

Сама вона змарнiла, пiд очима синцi - не досипала, змучилася, були хвилини, коли вона втрачала надiю, розпач краяв серце гострими лезами, i дивно, як воно тiльки витримало. А їй же не можна, не можна хвилюватись! Та зараз безкiнечна нервова напруга спала. Гордiєва хвороба почала вiдступати, криза минула, тепер вiн доправлятиметься з кожним днем. Глибоко зiтхнувши, Еола важко опустилась бiля узголiв'я Нескуби. Позирала на його змарнiле обличчя, дослухалася, чи рiвно вiн дихає. I треба ж - отакий мiцнющий, кремiнь-чоловiк, який, здається, нiколи не хворiв, раптом злiг... Перший хворий на Гантелi. А як вiн кепкував, коли хто-небудь занедужає! "Людський органiзм - то космiчний корабель. I якщо ти поганий капiтан, не вмiєш керувати, от вiн i виходить з ладу". А сам? Докерувався...

З чого ж це почалося? У нього з'явилося легке запаморочення голови... Уперше це вiн зауважив, коли читав лежачи. Потiм загальна слабкiсть... Наступного дня симптоми хвороби проявилися рiзкiше. Бiль то вiдчувався у шлунку, то у м'язах рук i нiг - наче прокочувався хвилею по всьому тiлу. Переходячи кiмнату, Нескуба хитався, як п'яний. Ще через день не мiг уже й читати - усе розпливалося перед очима, звузилось поле зору... Еолi прикро згадувати, але спершу, коли Гордiй поскаржився на нездоров'я, вона... зрадiла, так, зрадiла! Хворiй, хворiй на здоров'ячко, тiльки не помишляй нi про який полiт!

Звичайно, тiєї хвилини їй i на думку не спадало, яка це небезпека: чужий, iнопланетний збудник накинувся на людину... Це вона втямила, коли побачила, як на звiстку про хворобу Нескуби пополотнiв головний лiкар, - а йому витримки не позичати! Одразу ж у селищi оголосив стан медичної тривоги, усi пройшли ретельну перевiрку - навiть лiмфатичну рiдину було взято на аналiз; проведено повторну стерилiзацiю примiщень, вихiд - лише в скафандрах БЗ (бiологiчний захист), проведено профiлактичнi заходи - мiкробiологiчнi, вiрусологiчнi i, звичайно, епiдемiологiчнi.

Он яка веремiя зчинилася!

Хто вiн - збудник захворювання Нескуби? Якi його агресивнi можливостi? Чи виробить людський органiзм iмунiтет проти цього збудника?

Настрiй колонiї землян помiтно пiдупав. Досi такi жвавi, енергiйнi, радi з того, що космiчний Гольфстрiм винiс їх до твердого берега, зараз всi посмутнiли. Патогенний вибух заскочив зненацька, посiяв непевнiсть i страх. Що на них чигає завтра? Нiхто нiчого не знав. А брак iнформацiї пригнiчує особливо дошкульно.

Сидячи бiля недужого чоловiка, Еола чого тiльки не передумала. Та його рiвне дихання потроху заспокоювало її, вiдчувала: тривога спадає, даючи мiсце надiї.

Нескуба знову розплющив очi. Шум у головi стихав, поволi верталася здатнiсть сприйняття навколишнього, почали з'являтися окремi найпростiшi поняття. Дивився i вiдзначав про себе: "свiтло", "вiкно", "примiщення". Потрiбне було зусилля, щоб це об'єдналось в одну думку. "Я в примiщеннi, куди проникає свiтло крiзь вiкно, - констатував Нескуба. - Вiкно? Та це ж..."

Нараз пам'ять освiтила подiї, що передували його стану. Будiвництво селища. Перемови й суперечки з Еолою. Тепер має грунт пiд ногами, над головою - небо, про космос не хоче й говорити. Але ж i грунт цей чужий, i небо - чуже!.. Так, вагiтнiсть... Хоча б син... Чи вистачить сили волi залишити їх тут? Навряд. I вона про це здогадується. Хитра: хоче виграти час. Але ж я її люблю, великий Космосе, як я її люблю!.. А ще ж синок, синочок...

Думка про сина викликала теплу млость в усьому тiлi. Нескуба поворухнувся й зiтхнув.

- Прокинувся? - обiзвалась Еола. Голос у неї був особливо нiжний, ласкавий. - Бачу, бачу: тобi набагато краще. Лице вже не таке сiре, i в очах - блиск життя... Ти перемiг!

Нескуба слабо посмiхнувся - може, не так устами, як очима. Прошепотiв:

- То не я перемiг, то вони...

- Хто?

- Екiпаж.

- Який екiпаж?

- Мої мiкроби.

- А-а... - непевно посмiхнулася Еола.

- Ця команда одразу кинулась на чужинцiв, сама бачила, якi запеклi бої точилися на борту.

- На якому борту? - прохопилась Еола, подумавши, що Нескуба марить. Що ти таке говориш?

Передихнувши, Гордiй провадив далi:

- Моє тiло для мiкроорганiзмiв - гiгантський космiчний корабель... Второпала? Отож i виходить, що я був ареною спустошливих боїв...

- Нiчого, мiй любий, -