Читати книгу - "Переяславська Рада. 1654"

Час і обставини працювали на Швецію. Надто починаючи з 1648 року Річ Посполита була втягнута в затяжну війну, і що довше вона триватиме, то більшою спокусою для Швеції буде викинути свого основного конкурента з Прибалтики шляхом прямого військового втручання. Усі зовнішньополітичні та військові обставини підвели до війни. Потрібен був лише рішучий політичний лідер і полководець, який би цим скористався.

І саме тоді, коли Річ Посполита зазнала поразки від українсько-московських військ, у Швеції з'являється така людина – Карл X. Він і починає війну проти Польщі. Шведське військо досягає фантастичних успіхів – фактично вся північна частина країни менш ніж за півроку опиняється під його контролем.

Як же себе поводять Україна і Московія в контексті цієї війни? Почнемо з України, оскільки саме її участь надзвичайно багато важить у подальшому перебігу подій у цій війні. Насамперед українська сторона за час проведення спільної військової кампанії впевнилася, що надалі використовувати Москву як союзника проти Речі Посполитої невигідно. Московське царство неспроможне було захистити Україну від поляків і татар (які цього разу діяли як союзники), та воно, власне, й не горіло бажанням цього робити. Як і раніше, захист українських земель ліг на плечі козацтва. Московити вели бойові дії здебільшого північніше – в Білорусії. До того ж їм активну допомогу надавав значний український підрозділ (20 тисяч козаків). На довершення Москва дуже не хотіла ділитися спільно завойованими землями.

Союз цей вичерпував себе ще й тому, що Московське царство вирішило задовольнитися тим, що вже захопили. Богдану Хмельницькому ж був потрібен союзник, який воював би до повної перемоги над Польщею. І він знаходить такого союзника в особі Карла X. Наміри Богдана Хмельницького були відверто масштабнішими, ніж у шведського короля. Зі вступом України в цю війну на шведському боці формується (фактично за ініціативою Богдана Хмельницького) коаліція достатньо потужна, щоб здійснити розподіл Речі Посполитої.

Завваживши, що Москва не виявляє бажання йти до кінця з Україною в її протистоянні з Польщею, гетьман ще з початку 1655 року починає шукати нових союзників. У цей час активізуються стосунки України зі Швецією, Дунайськими князівствами, Трансільванією, Кримським ханством, Бранденбургом. Певний час Богдан Хмельницький не втрачає надії на приєднання до цієї коаліції також Московського царства, але подальші дії колишнього союзника засвідчили протилежне.

Московський уряд, спостерігаючи за успіхами Швеції в Речі Посполитій і розуміючи, що Польща от-от капітулює, поводить себе, на перший погляд, досить дивно: готується до війни проти Швеції і укладення перемир'я з її противником. У квітні 1656 року царський уряд уже явно продемонстрував свої наміри стосовно Речі Посполитої. До Варшави виїздить стряпчий Ф. Зиков для з'ясування можливості перемир'я. Переговори ведуться у Вільно,їх хід і сам фактїх проведення намагаються тримати в секреті, але українська сторона дізнається про них і вимагає там своєї присутності. Українським послам відмовляють. А в травні 1656 року Московія починає війну проти Швеції. Політичні наслідки віленського інциденту для українсько-московських стосунків в історичній літературі оцінюються неоднозначно. Так, один із провідних польських дослідників цього періоду Я. Качмарчик твердить, що Богдан Хмельницький сприйняв інцидент спокійно, навіть з деякою прихильністю і полегшенням, оскільки вже давно шукав нагоди відійти від союзу з царем. Приблизно такої ж точки зору дотримувався Д. Вернадський, наголошуючи, що у Вільно було досягнуто лише тимчасового перемир'я між Московським царством і Річчю Посполитою, яке само по собі не шкодило Україні, але певні підозри стосовно поведінки свого колишнього союзника в гетьмана таки залишилися.

Інші дослідники (М. Грушевський, В. Липинський, Д. Дорошенко, І. Крип'якевич, Б. Крупницький, Н. Полонська-Василенко, В. Смолій, В. Степанков та ін.) Віленське перемир'я вважають граничною подією у стосунках між Москвою та Військом Запорозьким. Наприклад, за В. Липинським, це перемир'я фактично є московсько-польським союзом, річ для України не лише шкідлива, але й небезпечна. Точку зору В. Липинського поділяють В. Смолій та В. Степанков, хоч вони і більш стримані у своїх оцінках.

Тепер, коли позиція Москви стосовно Речі Посполитої і Швеції визначилась остаточно, Богдан Хмельницький починає формувати антипольську коаліцію. Він не обмежується тільки дипломатичними засобами в боротьбі проти Польщі. За попередньою домовленістю з Карлом X і Юрієм II Ракоці (трансільванським князем) гетьман розгортає бойові дії в Малопольщі.

Окрім ведення бойових дій Богдан Хмельницький намагається максимально розширити коаліцію. На початок літа 1656 року до неї входили Швеція, Україна, Бранденбург, Молдавія, Волощина, Трансільванія і Литва. Певних пояснень вимагає наявність Литви серед союзників. Це була одна з країн, що увійшла до Речі Посполитої. Та в кожній федерації є відцентрові тенденції в її політичному житті, сили з відверто сепаратистськими намірами. У Речі Посполитій такою силою була Литва. При вступі до цієї федерації Литва позбулася не лише незалежності, але й руських земель, що увійшли до складу Королівства Польського. Звичайно, литовська політична еліта прагнула незалежності і Перша північна війна була для неї реальним шансом цю незалежність відновити.

Перед Річчю Посполитою виникла реальна загроза розпаду і подальшого розподілу. Цього не сталося тільки через те, що в самий розпал формування коаліції, коли Річ Посполита фактично вже майже капітулювала перед союзниками, помер Богдан Хмельницький. Без нього ж коаліція фактично розвалилася, оскільки більшість її учасників мали суперечливі інтереси як стосовно Польщі, так і стосовно одне одного. Власне, війну до повної перемоги над супротивником готові були вести лише Швеція й Україна. Бранденбург, попри те, що тривалий час був під ненависною васальною залежністю від Польщі, боявся надмірного посилення Швеції. Інші союзники також не були зацікавлені в надмірному послабленні Речі Посполитої. Смерть Богдана Хмельницького фактично виводить Україну з війни. Завдяки зусиллям Москви у війну вступає Данія. Основні події Першої північної війни переносяться за межі Речі Посполитої. Завдяки цим обставинам її розподіл було відкладено більш ніж на століття.

Говорячи про результати війни для основних дійових осіб, що брали в ній участь, слід визнати переможцем у ній Швецію. Хоч вона і не розгромила остаточно Річ Посполиту, проте шведський вплив на Балтиці посилився. Швеція стає найсильнішою державою в Прибалтиці. Московське