Читати книгу - "Precedent UA — 2015"

Суд визнав порушення статті 3 та статті 5 § 1 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 28, 29 Конституції України, стаття 166 Кримінального кодексу 1960 року, стаття 2 Кримінального кодексу України 2001 року, статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Основні тези:

«Суд зазначає, що у разі подання заяв за статті 3 Конвенції він має застосовувати особливо ретельний аналіз. Проте, якщо на національному рівні вже відбулися відповідні провадження, Суд не повинен підміняти оцінку, зроблену національними судами, своєю оцінкою фактів, оскільки, як правило, саме ці суди мають оцінювати докази у справі, на дані їм. Хоча Суд не зв’язаний висновками національних судів, за звичайних обставин для того, щоб відійти від фактичних обставин, встановлених цими судами, йому потрібні переконливі аргументи» (§ 60)

«Суд постановив у багатьох випадках, що тримання особи під адміністративним арештом, щоб забезпечити його доступність для допиту в якості підозрюваного, що насправді й відбулося у цьому випадку, є свавільним по відношенні до статті 5 Конвенції…» (§ 83)

«Суд також наголошує, що незадокументоване затримання особи є цілковитим запереченням основних гарантій, що містяться у статті 5 Конвенції, та становить грубе порушення цієї норми. Відсутність записів про дату, час та місце затримання, ім’я затриманого, підстави затримання та ім’я особи, яка його здійснювала, слід розглядати як таку, що не відповідає вимозі щодо законності та самій цілі статті 5 Конвенції» (§ 84)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–109130

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1334824069

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2013 року, справа № 1527/1–182/11, суддя Шурупов В. В

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36227310

Теза із рішення: «…у випадку, коли особа висуває небезпідставну скаргу щодо поганого поводження з боку суб'єктів владних повноважень в порушення статті 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов'язку держави відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування. Розслідування за скаргами заявника про погане поводження є неефективним у зв'язку зі значною затримкою при порушенні кримінальної справи, нехтуванням твердження заявника щодо незабезпечення безсторонності розгляду його скарг, а також, що основною підставою для висновку щодо необґрунтованості скарги є невизнання оскаржуваного поводження особами, на яких вказує заявник…»

2) рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 03 листопада 2014 року, справа № 523/9193/13-к, судді: Шкуренков М. В., Гончаров Б. П. та Шкорупєєв Д. А.; а також рішення від 01 грудня 2014 року, справа № 523/15412/14-к, суддя Деркачов О. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41205698 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10990934.

Теза із рішень: «…В момент затримання розпочинають спливати строки, визначені у КПК України та настають юридичні наслідки, пов язані з затриманням, в тому числі затримана особа набуває статусу підозрюваного з правами, передбаченими статтею 42 КПК України»

Фактичні обставини справи: пізно ввечері 5 листопада 2003 року працівники міліції затримали заявника за підозрою у вчиненні розбою, офіційно його затримання було оформлено наступного дня. В ніч на 6 листопада міліціонери били заявника руками, ногами, змушуючи стояти із широко розставленими ногами довгий час, вставляли дубинку в анус, надягали на голову поліетиленовий пакет, який не давав можливості йому дихати. Міліціонери також відвели в ту ніч заявника в гараж міліції, розділи до гола, прикували наручниками до радіатора та обливали холодною водою із шлангу автомийки, поки він не втратив свідомість. Він прийшов до себе у відділку міліції. Того ж дня написав пояснювальну записку, що сам впав на підлогу та отримав ряд травм. Мати заявника поскаржилася на неправомірні дії міліціонерів. 25 грудня 2003 року прокуратурою була порушена кримінальна справа відносно міліціонерів. В той же час Солом’янський районний суд 11 листопада 2004 року визнав заявника винуватим у вчиненні розбою та визначив покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. Вирок був залишений в силі апеляційною та касаційною інстанціями. Одночасно продовжувалося розслідування неправомірних дій міліціонерів відносно заявника. 16 серпня 2005 року Голосіївський районний суд міста Києва визнав міліціонерів винуватими з призначенням покарання у вигляді 4 років позбавлення волі та з забороною займати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки з відстрочкою на 2 роки, а також встановив моральне відшкодування в розмірі 20 000 гривень. Апеляційний суд скасував вирок та направив справу на нове розслідування. 12 серпня 2009 року заявника звільнили умовно-достроково. На момент винесення Судом цього рішення справа щодо міліціонерів знаходилася на розгляді в Голосіївському районному суді міста Києва.

Суд встановив, що із врахуванням цілей та тяжкості поводження працівників міліції із заявником воно є катуванням; а також держава не дотрималась свого обов'язку щодо проведення ефективного розслідування тверджень заявника щодо його катування з боку працівників міліції.

Представник заявника в Суді: адвокат Зоя Шевченко.

Суд визнав порушення статті 3 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 365 Кримінального кодексу України в редакції 2003 року, розділ 3.3 Щорічної доповіді Уповноваженого Верховної ради з прав людини за 2003 рік.

Основні тези:

«…При оцінці жорстокості поводження із заявником також враховується той факт, що воно було навмисним та мало за мету отримання від нього зізнання у вчиненні злочину, в якому його підозрювали» (§ 101)

«…Відсутність прогресу в розслідуванні не може бути пояснена чи виправдана виключно