Читати книгу - "Помста професора Моріарті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З пошаною, Ваш покірний слуга Г. Аллен».
ЛОНДОН
Понеділок, 16 листопада — понеділок, 23 листопада 1896 року
КРАДІЖКА НА КОРНГІЛЛІ
Брати Джекобси сторгували будинок у Бермондсі. Частина будинку раніше правила за склад, частина — за контору для кдлькох бакалійних крамниць, аж поки вони рік тому збанкрутували. Будинок пішов на продаж, але не одразу знайшов покупця, бо стояв у вологому місці, й не міг бути розширений. Він узагалі був не надто придатний для зберігання бакалійних товарів ще й тому, що поруч починалося звалище. Зате стояв осторонь від житлових котеджів, усі його замки та засуви виявилися цілі, а позаду були маленький двір та стайня.
Трохи поторгувавшись, Бертрам Джекобс виклав дві з чимось сотні фунтів стерлінгів із професорового гаманця, а далі справи пішли з навальною швидкістю. Лі Чао привів декого із своїх земляків, за кілька днів будинок був вишаруваний, підфарбований і аж сяяв чистотою. Кучер професора, Гаркнесс, найнявши биндюжника, привіз туди дешевих меблів.
За тиждень до того, коли Ембер мав іти в Едмонтон до Шляйфштайна, Спір прикотив спеціально сконструйованого візка й сховав його в дворику за новим будинком. У суботу сюди особисто навідався професор. Місце досить хороше, сказав він, за умови, що ті, хто тут перебуватиме, згодні нюхати сморід сусідніх чинбарень.
У Терреманта тим часом зросла кількість «боксерів». У будинку в Бермондсі було обладнано кухню й заготовлено продукти, яких мало вистачити надовго. Як і раніше, велося спостереження з магазину на Корнгілл-стріт, і Спірові пощастило сховати там поліцейську уніформу.
У понеділок, 16-го, пізно ввечері, тримаючи в руках поштову сумку з інструментами Боултона, Ембер вирушив двоколісним екіпажем до Едмонтону, трохи не доїхавши, відпустив візника й пішки здолав решту відстані до будинку Шляйфштайна. Дорогою перезирнувся зі Стрибунцем, далі — зі Слімом, що виставляв напоказ болячки; на своїх місцях були Сліпий Фред і Бен Таффнелл. Смикнувши брудний мідний ланцюг дзвоника, Ембер подумав про Боба Ноба в Сіті та невидиму мережу жебраків, які мали подати сигнал у разі небезпеки. Згадав Ембер і слова Моріарті, сказані йому сьогодні перед від'їздом сюди: «Якщо ви зумієте перехитрувати Шляйфштайна, то ніколи не знатимете безгрошів'я. А не зумієте — гроші вам узагалі більш не будуть потрібні».
Двері відчинив Франц.
— На цьому тижні? — запитав він.
— В ніч з п'ятниці на суботу, — відповів Ембер, коли двері за ним зачинилися.
У п'ятницю, 20 листопада, цілий день ішов дощ. Не дрібна мжичка, звична для Лондона о цій порі року, а справжня злива. Дощовиця клекотала на широких столичних магістралях і затоплювала вузькі провулки. Струмки перетворювались на маленькі швидкі річки, водоспади з дахів заповнювали стічні рівчаки й розливалися плесами на розбитих і ще не вимощених бруківкою вулицях. Вуличний рух уповільнивсь, на перехрестях утворювалися пробки, перехожі ходили пригинці, немов кинулись у багнетну атаку на воду.
Надвечір злива трохи втихла, але люди вже геть вимокли. Всі, крім Боба Ноба.
Боб Ноб, або ж Козирний Валет, мав багато вигаданих прізвищ, як-от Роберт Лем, Роберт Беттертон чи Роберт Річардс, — але люди з клану професора Моріарті знали його як Боба Ноба. Стрункий, шпакуватий, років на сорок, він нічим особливо не впадав у вічі й був завсідником шинків та харчівень у різних кінцях столиці, хоча ніде не був «своїм». Чаркуючи, приміром, у Брикстоні, він залюбки розводився про свої справи в Бетнал-Грині; збуваючи вечір за столиком пивнички в Кемден-Тауні, раз у раз згадував свій будиночок у Вуліджі; у пабах лондонського Сіті його знали як веселого хлопця, власника бакалійної крамнички десь на Клепгемвеї.
Насправді ж Боб Ноб мешкав на Клер-Маркеті, у двох кімнатах над лавкою різника. Розважливий, чепурний, справжній ферт, він мав цупку пам'ять, нюх на добру здобич і щодня вирушав на пошуки важливої інформації. У п'ятницю, 20-го, він майже цілий день пролежав у ліжку, слухаючи гомін дощу, що поливав вулицю, барабанив по його вікні та по дашку над ґанком крамниці внизу.
Саме він винюшив про ювелірну майстерню «Фриленд і Син». На сьогодні його завдання було просте: випити кілька склянок у «Замазури Дика», в шинку над старими винними підвалами на Бішопсгейті. Туди по п'ятницях після роботи заходили ювеліри — робітники з майстерні «Фриленд і Син», і з двома в нього була домовленість зустрітися там о восьмій вечора. На випадок, як щось буде негаразд, він мав повідомити молодого Сексбі, який чекатиме в одному з кубел у Вайтчепелі. Що той робитиме далі, одержавши повідомлення, Боба Ноба не обходило.
Шинок був заповнений конторськими службовцями. Більшість їх у суботу не працювали й збували тут вечір, щоб повернутися з рештками тижневої платні до своїх дружин.
О пів на дев'яту жодного з ювелірів ще не було, і Ноб відчув перші ознаки хвилювання. Дев'ята година — нікого. Ще за півгодини вони з'явились, групою, вчотирьох, стомлені й похмурі.
Радісно вітаючи своїх приятелів, Боб Ноб натякнув, що година вже доволі пізня. Виявилося, їх затримав старий Фриленд. Робота, яку мають забрати в понеділок, ще не закінчена. Взагалі-то в них субота — вихідний, але завтра буде повний робочий день.
Для пристойності Ноб побув з ними до десятої, затримався біля дверей і, перекинувшись словом-двома з іншими знайомими, вийшов у ніч. Знову почався дощ. Не такий сильний, як зранку, але плечі Бобового пальта швидко промокли, вода, стікаючи з брів, заливала обличчя, він мружив очі й раз у раз проводив рукою по віях. Нахиливши голову, глибоко застромивши руки в кишені, Боб Ноб автоматично переставляв ноги й думав про своє нескладне завдання: через Сексбі передати новину Емберові. «Завтра вони працюватимуть». Оце все, що він мав сказати. Потім — додому, можливо, з котроюсь із тих дівчат, що постійно вештаються поблизу Клер-Маркету. Це було б зовсім непогано.
Коли Боб Ноб переходив Олдгейт, його збило кебом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помста професора Моріарті», після закриття браузера.