Читати книгу - "Мауглі"

Мауглі стояв, глибоко замислившись і поклавши палець у рот.

— У глибині балки Вайнгунга… Вона ж відкрита з рівнини, це місце не більше як за півмилі звідси. Я можу погнати череду Джунглями до початку балки, а потім направити її вниз; але ж він тоді втече з іншого краю. Треба перегородити дорогу й там. Сірий Брате, чи не міг би ти розбити для мене череду надвоє?

— Я — ні, але я привів з собою розумнішого помічника, — Сірий Брат відбіг трохи і шаснув у якусь яму. Звідти висунулась велика сіра голова, добре знайома Мауглі, і раптом напоєне теплом повітря сповнилось одчайдушним криком Джунглів: Ловецьким Кличем Вовка в денний час.

— Акело! Акело! — закричав Мауглі, плескаючи в долоні. — Я знав, що ти не забудеш мене! Нам треба зробити велику справу! Розділи череду надвоє, Акело: буйволиці з телятами хай будуть окремо, а бики і робочі буйволи — самі по собі.

Петляючи, вовки пробігли по череді й вискочили з іншого краю. Тварини задерли голови, почали ревти і розділились на два гурти. В одному опинились буйволиці з телятами посеред кола; вони дивились лютими очима, рили копитами землю, готові кинутись на вовка, як тільки він зупиниться, і розтоптати його на смерть. У другому гурті пирхали старі й молоді бики; проте хоч вигляд у них був ще грізніший, насправді вони були не такі страшні, бо їм не доводилося захищати телят. Навіть шестеро пастухів не зуміли б розділити череду так уміло.

— Що далі? — задихаючись, промовив Акела. — Вони хочуть знову зійтись!

Мауглі скочив на Рамі.

— Жени, Акело, буйволів ліворуч! А ти, Сірий Брате, як тільки відійдемо, збери буйволиць і жени їх до нижнього кінця яру.

— Далеко? — спитав Сірий Брат, важко дихаючи і ляскаючи зубами.

— Поки стіни яру стануть такі високі, що Шер-Хан не зможе вистрибнути! — закричав Мауглі. — Затримай їх там, поки ми надійдемо згори!

Буйволи кинулись геть, як тільки Акела завив, а Сірий Брат став перед буйволицями. Вони кинулись на нього, і він побіг перед ними до нижнього кінця балки, в той час як Акела гнав биків ліворуч.

— Чудово зроблено! Ще один наскок, і вони побіжать у яр. Тепер обережніше, Акело! Один зайвий звук — і буйволи кинуться на тебе. Еге, це складніше, ніж полювати кіз! Чи гадав ти, що ці істоти можуть так швидко бігати? — кричав Мауглі.

— У свій час… у свій час я і таких полював! — кричав Акела, задихаючись в куряві. — Повернути їх до Джунглів?

— Повертай! Швидше повертай! Рама зовсім сказився з люті… 0, коли б я міг сказати йому, що мені від нього сьогодні треба!

Буйволи повернули на цей раз праворуч і кинулись у хащі.

А в цей час інші хлопчики-пастушки, що пасли худобу, щодуху мчали до села; вони бігли й кричали, що буйволи показились і втекли.

Тим часом план у Мауглі був досить простий: він хотів зробити велике коло горою і підійти до верхнього кінця балки, а потім погнати буйволів униз і захопити Шер-Хана так, щоб він опинився поміж биками і коровами. Він добре знав, що Шер-Хан після того, як наївся і напився, не зможе ані битися, ані здертися на круті схили яру… Тепер він заспокоював буйволів голосом; Акела був далеко позаду і час від часу повискував, аби підігнати відсталих. Щоб не дуже наблизитись до балки і не попередити цим Шер-Хана, вони зробили велике коло. Нарешті Мауглі повернув озвірілих буйволів до зеленої галявини, що підходила до верхнього кінця балки і круто спускалася вниз. Далеко-далеко під ними простяглися поля — їх було видно крізь верхівки дерев. Але Мауглі навіть не глянув туди.

Він подивився на стіни балки і з великим задоволенням побачив, що вони спускаються майже прямовисно і заросли диким виноградом та іншими виткими рослинами, за які годі було вчепитися, коли б тигр схотів тікати вгору.

— Дай їм перепочити, Акело! — сказав Мауглі, піднявши руку. — Вони ще не чують тигра. Дай їм перепочити… Я сам скажу Шер-Хану, хто прийшов до нього. Тепер він у наших руках.

Мауглі приклав руки до рота і крикнув у яр, — це було однаково, що кричати в тунель: луна покотилася від скелі до скелі.

Через деякий час вони почули довгий сонний рев ситого тигра, який тільки що прокинувся.

— Хто кличе? — заревів Шер-Хан, і строкатий павич звився над яром з пронизливим криком.

— Я, Мауглі! Ну, вбивце людської худоби, настав твій час іти на Скелю Ради!.. Вниз жени їх, униз, Акело! Вниз, Рамо, вниз!

Буйволи були спинилися на хвилинку край балки, але Акела на все горло викликнув Ловецький Клич, і вони кинулись один за одним, немов човни в річкові пороги; пісок і каміння так і полетіли з-під їхніх ніг. Рушивши, буйволи вже не могли зупинитися, та й ніхто не міг би цього зробити. Вони ще не спустились у балку, а Рама вже почув Шер-Хана і люто заревів.

— Ха! Ха! — сказав Мауглі, сидячи верхи на Рамі. — Тепер ти зрозумів, у чому річ!

І лавина чорних рогів, запінених морд та вирячених очей нестримно помчала