Читати книгу - "Мауглі"

Індійське пасовисько — це порослі рідкою травою скелі, чагарники і неглибокі ярки, серед яких розбрідається худоба. Буйволи звичайно йдуть туди, де є вода і багнюка; там вони годинами валяються, гріючись у теплому мулі. Мауглі пригнав своїх буйволів до найдальшого кінця рівнини, де з Джунглів витікає Вайнгунга. Там він скочив з шиї Рами і побіг до бамбукових хащ, де на нього чекав Сірий Брат.

— Ах, — промовив Сірий Брат. — Уже не перший день я чекаю тебе тут! Що в тебе за справи з людською худобою?

— Нічого не вдієш — наказ! — відповів Мауглі. — Я тепер у селі чередник. Що чути про Шер-Хана?

— Він знову повернувся у наш край і довго чекав тебе. Тепер знову пішов геть, бо останнім часом полювання було погане. Але все-таки казав, що неодмінно уб'є тебе.

— Гаразд, — сказав Мауглі. — Поки його нема, ти або хто інший з чотирьох братів сидіть на оцій скелі, щоб я бачив вас, виходячи з села; а коли він повернеться, чекай мене під деревом дхак, що росте в яру посеред долини. Не треба лізти самим у пащу Шер-Ханові.

Мауглі вибрав місце в холодку, ліг і заснув, а буйволи паслися собі навколо.

Догляд за чередою в Індії не потребує ніяких зусиль. Худоба собі пасеться, хрумкає травою, лягає, потім знову встає,— і навіть не реве, а тільки пофоркує. А буйволи й зовсім тихо поводяться: вони лізуть один за одним в баюри і закопуються так глибоко в багнюку, що на поверхні лишаються тільки їхні носи та банькуваті фарфорово-сині очі. Так ото вони й лежать у болоті колодою. Скелі немов танцюють у гарячому мареві; хлопчики-пастушки чують шуліку (не більше одного), що висвистує високо-високо в небі,— і вони знають, що коли хто-небудь з них помре чи здохне корова, то шуліка спуститься вниз, і це побачить інший шуліка за багато-багато миль звідси, і теж прилетить, а за ним ще і ще, — і так невідомо звідки, ще до того, як жертва сконає, позлітаються сотні голодних шулік.

Пастушки то сплять собі, то знову прокидаються, плетуть з сухої трави кошики і садовлять туди коників-стрибунців; або ж спіймають двох жуків-богомолів і примушують їх битися; іншим разом вони нанизують намисто з червоних та чорних лісових горіхів або стежать за ящіркою, що гріється на скелі, або за змією, що ловить коло води жаб. Потім заводять довгі-довгі пісні з чудернацькими приспівками — і день здається їм такий довгий, як іншій людині все її життя; або ще вони роблять палаци з мулу, маленькі фігурки буйволів, коней і людей, вкладають у руки тим людям бамбукові палички і уявляють, що самі вони — царі, а фігурки — їхнє військо, або що вони — божки і перед ними всі схиляються. Нарешті настає вечір; діти здіймають галас, і буйволи вилазять з липкої грязюки з таким тріском, наче хтось раз у раз стріляє з рушниці. Всі повертаються через сіру рівнину до села, де вже мерехтять у хатинах вогні.

День у день ганяв Мауглі буйволів до їхніх улюблених баюр і день у день бачив він спину Сірого Брата за півтори милі від долини (це свідчило, що Шер-Хан ще не повернувся); день у день він лежав на траві, прислухався до навколишніх шелестів і згадував минуле життя у Джунглях. Коли б Шер-Хан хоч раз оступився своєю кульгавою лапою у Джунглях біля Вайнгунги, Мауглі напевне почув би його в тиші довгого ранку.

Нарешті настав день, коли він не побачив Сірого Брата на умовленому місці. Мауглі всміхнувся і повів буйволів до яру поблизу дерева дхак, яке було в цю пору вкрите золотисто-червоними квітками. Там уже сидів Сірий Брат, і кожний волосок на його спині настовбурчився.

— Він ховався цілий місяць, щоб приспати твою пильність. Минулої ночі він пройшов через усю долину по твоєму теплому сліду разом з Табакі,— важко дихаючи, сказав вовк.

Мауглі насупив брови.

— Я не боюся Шер-Хана, але Табакі дуже хитрий.

— Його вже також нічого боятись, — промовив Сірий Брат, облизуючи губи. — Я зустрів Табакі на світанні. Тепер про всі свої хитрощі він розповідає шулікам; але мені він розповів усе перед тим, як я зламав йому хребет. Шер-Хан хоче підстерегти тебе сьогодні ввечері коло сільських воріт, — саме тебе і більше нікого! Зараз він лежить у глибокій сухій балці, де колись протікала Вайнгунга.

— А він уже їв сьогодні чи полюватиме голодний? — спитав Мауглі. Це було для нього питання життя або смерті.

— Удосвіта він зарізав дикого кабана, а потім напився води. Знай, що Шер-Хан завжди наїджений, навіть коли вбирається помститися своєму ворогові!

— О дурень, дурень! Він вчинив, як найбезтямніше щеня! Наївся, напився та ще й гадає, що я чекатиму, поки він виспиться! Але де ж саме він лежить? Коли б нас було хоч десятеро, ми могли б з ним покінчити на місці! Ці буйволи не нападуть, доки почують його, а я не розумію їхньої мови, — чи не можна якось піти його слідом, щоб вони його почули?

— Він переплив Вайнгунгу далеко внизу, щоб не залишити слідів, — сказав Сірий Брат.

— Це йому сказав Табакі, я знаю. Сам він ніколи б до