Читати книгу - "Хрещений Батько"

усе йшло тихо-мирно.

— Атож, — сказав Сонні. — Отже, побачимося в батьковому домі. А Полі прихопи неодмінно. Забери його дорогою. Мені байдуже, хворий він чи не хворий. Зрозумів? — Він кинув трубку, не чекаючи відповіді.

Дружина тихо схлипувала. На якусь мить Сонні втупився в неї очима, а Потім звелів хрипким голосом:

— Якщо дзвонитимуть мої люди, скажи їм, хай зв'яжуться зі мною по спеціальному телефону в батьковому домі. Якщо чужі — тобі нічого не відомо. Якщо подзвонить То мова дружина, перекажи їй, що він трохи затримується у справах. — Подумавши, Сонні додав: — Я пришлю сюди кількох моїх людей. — Помітив її зляканий погляд і розсердився: — Нема чого лякатися. Просто вони мені тут потрібні. Роби так, як вони тобі скажуть. Якщо треба буде подзвонити, то зв'яжися зі мною по спеціальному батьковому телефону, але без потреби не дзвони. І не хвилюйся.

Він вийшов з дому.

Уже стемніло, й грудневий вітер свистів надворі. Сонні не почував страху, виходячи у ніч. Усі вісім будинків завулка належали донові Корлеоне. При виїзді з завулка по обидва боки стояли два будинки, в яких жили вірні люди — квартиранти з сім'ями й одинокі чоловіки на нижніх поверхах. Шість інших будинків, розташованих півколом, розподілялися так: в одному жив Том Хейген з сім'єю, в другому — Сонні, в третьому — найменшому й зовсім непоказному — жив сам дон, а решта — три будинки — надавалися безкоштовно давнім доновим друзям, що вже відпрацювали своє, з єдиною умовою — вони мали звільнити приміщення, як тільки дон їх попросить. Отже, затишна вуличка була, по суті, неприступною фортецею. Усі вісім будинків було добре освітлено зовні прожекторами, так що ніхто не міг десь причаїтися. Сонні перетнув вулицю й зайшов до батькового дому, скориставшись власним ключем. Покликав:

— Ма, де ти?

Мати вийшла з кухні. Слідом за нею війнуло смаженим перцем. Не чекаючи запитання, Сонні взяв її за руку й посадив.

— Мені щойно подзвонили, — почав він, — тільки не хвилюйся. Тато в лікарні, поранений. Одягнись і чекай унизу. Я незабаром пришлю по тебе машину з шофером, гаразд?

Мати уважно подивилась на нього, а потім запитала по-італійському:

— В нього стріляли?

Сонні підтвердив. На якусь мить мати схилила голову. А потім вернулася на кухню. Сонні йшов слідом. Вона погасила вогонь під сковорідкою, повною перцю, й почовгала сходами вгору до спальні. Сонні взяв скибку хліба з кошика на столі й поклав на неї перцю із сковорідки — зробив собі бутерброд. Гаряча олія капала з масних пальців. А потім пішов у велику наріжну кімнату — батьків кабінет — і з замкненої шухляди вийняв спеціальний телефон. У телефонних списках він значився за вигаданою особою і по іншій адресі. Спочатку подзвонив до Луки Бразі. Ніхто не відповів. Потім зателефонував у Бруклін добре законспірованому капореджіме Тессіо, беззастережно відданому донові, Сонні розповів йому, що сталося. Дав розпорядження. Тессіо мав підняти п'ять десятків абсолютно надійних людей, приставити охорону до лікарні, надіслати людей сюди, на Лонг-Біч, тут також їм знайдеться робота. Тессіо запитав:

— Що, й Клеменцу також застукали?

— Мені не хочеться саме зараз використовувати Клеменциних людей.

Тессіо відразу все зрозумів. Помовчав, а потім сказав:

— Пробач, Сонні, але я тобі говорю так само, як-от твій батько сказав би. Не поспішай. Мені не віриться, щоб Клеменца міг зрадити нас.

— Дякую, — відповів Сонні. — Мені також не віриться, але обережність не завадить. Чи не так?

— Так, — погодився Тессіо.

— Ще одне, — провадив Сонні. — Мій найменший брат Майкл навчається в коледжі в Ганновері, штат Нью-Гемпшир. Зв'яжися з вірними людьми в Бостоні, хай заберуть і привезуть його сюди в наш дім, побуде тут, поки все уляжеться. Я йому подзвоню, він на них чекатиме. Це я знову перестраховуюсь, щоб раптом чого не сталося.

— Добре, — відповів Тессіо. — Я тільки розпоряджусь і зразу до тебе, гаразд? Ти ж, певне, знаєш моїх хлопців?

— Знаю, — відповів Сонні й поклав трубку. Підійшовши до невеличкого стінного сейфа, він вийняв звідти алфавітну книжку в синій шкіряній оправі. Спочатку розгорнув на літері «Т». Потім знайшов потрібну літеру. Там був запис: «Рей Фаррел. 5 000 доларів. На Різдво». Потім стояв телефонний номер. Сонні набрав його й запитав: «Фаррел?» — «Так», — відповів чоловічий голос у трубці. Сонні сказав:

— Це Сантіно Корлеоне. Я хочу просити вас про одну послугу і то зараз. Запам'ятайте номери двох телефонів і з'ясуйте для мене, хто дзвонив їм і кому дзвонили вони протягом останніх трьох місяців — Сонні назвав Фаррелові номери домашніх телефонів Полі Гатто й Клеменци. Потім додав: — Це важливе діло. Повідомте мене до півночі, й матимете додаткову приємність на Різдво.

Перше ніж сісти, ще раз зателефонував до Луки Бразі. Знову відповіді не було. Тривожна думка майнула в голові, але Сонні відігнав її. Лука мав би прийти відразу, як тільки почув новину. Сонні відхилився на спинку крісла. За годину дім наповниться людьми «родини», а він визначатиме, що хто має робити. І лише тепер, коли випала хвилина все зважити, Сонні відчув усю серйозність становища. Це був перший виклик могутності «родини» Корлеоне за останні десять років. Безперечно, все заварив Солоццо, але ж він зроду б не наважився на такий крок, якби не мав підтримки бодай однієї з п'яти великих «родин» Нью-Йорка. Підтримка має йти від «родини» Татталья. Тепер у «родини» Корлеоне вибір обмежений: або тотальна війна, або негайна згода на умовах Солоццо. Сонні похмуро посміхнувся. Лукавий Турок добре все спланував, але йому не пощастило. Старий залишився живий, а тому війна неминуча. З Лукою Бразі й можливостями «родини» Корлеоне у Солоццо кінець лише один. Але ж його тривожила невідступна думка: де той Бразі?

Розділ З

У машині, що везла Хейгена, було ще четверо — разом із водієм. Тома пхнули на заднє сидіння, між тими двома, що перестріли його на вулиці. Солоццо сів спереду. Сусід праворуч насунув Хейгену, капелюха на очі і наказав:

— Сиди тихо, щоб і мізинцем мені не ворухнув.

Їхали недовго, хвилин двадцять, не більше, та коли вийшли з машини, Хейген не зміг розпізнати місця, бо вже стемніло.