Читати книгу - "Скорочено Війна і мир"

життя її згублене. П'єр, дивлячись на ці сльози, відчай Наташі, несподівано для себе говорить, що "коли б я був не я, а гарніший, розумніший від усіх, краща людина у світі, і був би вільний, я б цієї ж миті на колінах просив би руки і любові вашої". Наташа вперше відчула, що відчай і жах наче трохи відступили, знову плаче, але то сльози подяки і розчулення. П'єр виходить від Ростових, йде бульваром і бачить комету, ту саму, що була в 1812 році і яка, як говорили, віщувала всякі жахи і кінець світу.

ТОМ ТРЕТІЙ

Частина перша

"З кінця 1811-го року почалося посилене озброєння і зосередження сил Західної Європи, і в 1812 році сили ці — мільйони людей (рахуючи тих, що перевозили і годували армію) рушили із Заходу на Схід, до меж Росії, до яких точно так само з 1811-го року стягалися Сили Росії... 12 червня сили Західної Європи перетнули кордон Росії, і почалася війна, тобто здійснилася противна людському розуму і всій людський природі подія". "Для нас, нащадків, ...не зрозуміло, щоб мільйони людей-християн вбивали і мучили один одного, тому що Наполеон був властолюбний, Олександр твердий, політика Англії хитра, а герцог Ольденбургський скривджений. Не можна зрозуміти, який зв'язок мають ці обставини із самим фактом убивства і насильства; чому внаслідок того, що герцог скривджений, тисячі людей з іншого краю Європи вбивали і розоряли людей Смоленської і Московської губерній". Для початку війни було недостатньо волі Наполеона й Олександра, "необхідний був збіг незліченних обставин, без жодної з яких подія не могла б відбутися".

29-го травня Наполеон виїхав з Дрездена і став на чолі своєї армії. Де б він не з'являвся, його зустрічають захопленими лементами. 13-го червня він на чистокровній арабській кобилі і галопом поскакав по одному з мостів через Неман під захоплені крики тисяч людей. Потім він повернув назад і поскакав до ріки Вілії. Зупинившись, Наполеон оглянув місцевість і велів шукати броду через річку, а сам сів на колоду і задумливо підпер голову рукою. Старий офіцер, уланський полковник-поляк, попросив у ад'ютанта дозволу перейти річку без броду — тут на очах імператора Наполеона. Сотні уланів кинулися у воду, тонули, пливли, але були горді від того, що "вони пливуть і тонуть на очах людини, яка сиділа на колоді і навіть не дивилася, що вони роблять". Наполеон звикнув, що "присутність його на всіх кінцях світу, від Африки До степів Московії, однаково уражає і валить людей у безумність самозабуття".

Російський імператор уже більш місяця жив у Вільні, роблячи огляди і маневри. Від чекання усі втомилися. "Всі прагнення людей, що оточували государя, здавалося, були спрямовані тільки на те, щоб змушувати государя, приємно проводячи час, забути про майбутню війну". У той самий день, коли Наполеон дав наказ перейти Неман, імператор Олександр розважався на балі, який улаштували на його честь генерал-ад'ютанти. Елен Безухова, яка приїхала серед інших дам з почтом государя, звернула на себе увагу, навіть удостоїлася танцю з государем. Активну участь у підготуванні балу приймав Борис Друбецький, який залишив свою дружину в Москві. "Борис був тепер багатою людиною, що далеко пішла в почестях", "він уже не шукав заступництва, а на рівній нозі стояв із вищими зі своїх перевесників". Борис бачить, як під час бала генерал-ад'ютант Балашов, щось повідомляє государю. Борис виходить на балкон і, ніби випадково, чує, що Наполеон без оголошення війни вступив у Росію. "Государ із хвилюванням особисто ображеної людини" говорив, що замириться з Наполеоном тільки тоді, "коли жодного озброєного неприятеля не залишиться на моїй землі". Цей вислів сподобався государю, згодом став популярним. Але імператору Олександру не сподобалося, що Друбецький став свідком розмови, і натякає, що Борису краще помовчати про те, що чув. Придворні веселяться, государ лише через півгодини залишив бал. Борис, який першим почув звістку при порушення російських кордонів, все ж таки мав пагоду натякнути деяким важним сановникам, що багато з того, що приховане від інших, йому, Борису Друбецькому, добре відомо — це надало йому ваги в очах тих сановників.

Наступного дня цар Олександр пише французькому імператору лист, у якому нагадує, що Наполеон "ще має можливість позбавити людство від бідувань нової війни". Імператор Олександр не написав у листі свої слова, що йому так сподобалися і які чув Борис, але Балашов, котрий береться доставити лист Наполеону, мав наказ переказати ці слова усно. На шляху до французького імператора Балашов зустрічається з Мюратом, що нещодавно був призначений неаполітанським королем. "Обличчя Мюрата сіяло дурною пихою у той час, як він слухав", навіщо посланник російського імператора йде до Наполеона. Балашова перепроваджують далі— до маршала Даву, що був "Аракчеєв імператора Наполеона". Балашов мав наказ передати лист імператора Олександра особисто в руки Наполеону; Даву демонструє зневажливе ставлення до російського посланника, забирає лист, а самого Балашова "просить" залишатися на місці, ні з ким не розмовляти, а коли буде наказ, їхати разом з багажем маршала. Через чотири дні Балашова привезли у Вільну, тепер зайняту французами, на ту саму заставу, з якої він виїжджав з дорученням свого імператора. А наступного дня Балашов був прийнятий Наполеоном "у тому самому домі у Вільні, з якого його відправляв Олександр". Балашова уражає розкіш і пишність двора французького імператора. Наполеон приймає Балашова перед прогулянкою верхи. "Вся його потовстіла, коротка фігура із широкими товстими плечами і мимоволі виставленим уперед животом і грудьми мала той представницький, ставний вигляд, що мають сорокалітні люди, які живуть пестощами долі... Він ...відразу же став говорити як людина, що дорожить усілякою хвилиною свого часу і не зневажається до того, щоб наготовлювати свої промови, а упевнений у тому, що він завжди скаже добре і що потрібно сказати". Наполеон починає пояснювати, що не він винуватий у розв'язанні війни, пригадує всі "провини" російського імператора, головна з яких та, що імператор Олександр проводить власну державну політику, а не підтримує політику Наполеона. Поступово імператор дратується усе більше і більше. "Чим більше він говорив, тим менше він міг керувати своєю промовою". Посланник шанобливо слухає, як Наполеон все більше розпалює себе, намагаючись тільки піднести своє значення і принизити імператора Олександра. Балашов не зміг передати Наполеону тих слів,