Читати книгу - "Мистецтво кохання"

478     Більше надія, однак, хай набирає ваги. 479 Пишете — чистої мови вживайте; найбільше принади 480     Взяте з розмови, просте слово таїть у собі. 481 Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру, 482     Скільки — нашкодив красі неоковирним письмом! 483 Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!) 484     Хочуть водити за ніс, — краще самі не пишіть, 485 А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку 486     Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку: 487 Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні, 488     Страх-бо — то вже не життя: гіршого рабства нема. 489 Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає, 490     В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках. 491 Та на лукавство — лукавством, гадаю, слід відповідати — 492     Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать. 493 Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати 494     (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!), 495 Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала, 496     Щоб на табличці одній почерків двох не було. 497 Пишеш коханцеві — так напиши, щоб здавалося — жінці: 498     Треба сказать тобі "він" — виведи вмисне "вона". 499 Щоб від таких-от дрібниць до поважніших справ перейти нам 500     І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, — 501 Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, — 502     Людям-бо мир до лиця, звірові — гнів налітний. 503 Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили, 504     Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять. 505 "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" — сказала Паллада, 506     Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої. 507 От зазирніть, коли в гніві, в люстерко — себе ж таки в ньому 508     З вас не впізнає ніхто — так-то спотворює гнів! 509 Гордість — не менша біда. Лиш погідний очей ваших погляд 510     Служить окрасою вам і привертає любов. 511 Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя, 512     Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть. 513 Дивиться в вічі — дивись; усміхається — ти усміхайся, 514     А головою кивне — значить, кивни йому й ти. 515 Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий 516     З сагайдака врешті-решт гостру добути спішить. 517 Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу, 518     Всі ж ми — веселий народ: манять усміхнені нас. 519 Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі, 520     Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені. 521 Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається, 522     В те, що тулилися ви — кожна до мужа свого. 523 Та чи діждався Аянт від своєї жони-жалібниці 524     На якесь миле слівце, що до вподоби мужам? 525 Хто мені права не дав із великих речей для малого 526     Приклади брати й вождів тут подавати ймена? 527 Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти — 528     Другому, третій — орла, знак легіону, несе. 529 Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний, 530     Визначіть місце його — хай там, як воїн, стоїть. 531 Хто з багачів — на дари хай щедриться; правник — на поради; 532     Хто говорити мастак — справи хай ваші веде. 533 Ми, хто складає пісні, — пісенні несімо дарунки, 534     Ми — особливий загін: наше заняття — любов. 535 Ми, коли нам до вподоби якась, — її славимо лунко: 536     Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав? 537 Хто Лікоріда — те знають на сході, на заході знають; 538     Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя. 539 Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі: 540     Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми. 541 Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби, 542     Нам тільки б ложе та тінь — інші хай форумом снять! 543 Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм 544     Жаром любові палким, що не вгаває й на мить. 545 Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу, 546     Наше заняття й життя — в парі йдуть, кроком одним. 547 Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських, 548     Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз-Пієрид! 549 Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом: 550     Із піднебесних осель дух цей заронено в нас. 551 Грошей чекать від учених поетів — хіба то не