Читати книгу - "Ляльковий дім"

К р о г с т а д. Я зажадаю свого листа назад.

Ф р у Л і н н е. Ні-ні.

К р о г с т а д. Природно. Я діждусь Хельмера і скажу йому, щоб він повернув мені мого листа, що він стосується лише мене, моєї відставки — що його нема чого читати.

Ф р у Л і н н е. Ні, Крогстаде, не вимагайте свого листа назад.

К р о г с т а д. Але скажіть, хіба не для цього, власне, ви покликали мене сюди?

Ф р у Л і н н е. Так, у першу хвилину, коли я злякалась. Але тепер минула ціла доба, і просто не віриться, на що тільки я не надивилась тут за цей час. Хай Хельмер про все дізнається. Хай ця нещаслива таємниця з'явиться на світ Божий. Хай вони нарешті поговорять між собою щиро. Неможливо, щоб далі це тривало — завжди ці приховування. виверти.

К р о г с т а д. Ну, гаразд, якщо ви на це зважуєтесь... Але одне я, у кожному разі, можу зробити, і треба зробити це негайно ж...

Ф р у Л і н н е (прислухаючись). Швидше! Ідіть. Танець скінчено. Нас можуть застукати з хвилини на хвилину.

К р о г с т а д. Я почекаю вас унизу.

Ф р у Л і н н е. Добре. Проведете мене додому.

К р о г с т а д. Зроду я не був такий щасливий! (Виходить.)

Двері до передпокою залишаються, як і раніш, відчиненими.

Ф р у Л і н н е (дещо прибирає на столі і готує свій верхній одяг). Який поворот! Який поворот! Буде для кого працювати... для кого жити.., куди внести світло і тепло! Так, доведеться-таки докласти зусиль. Скоріше б приходили... (Прислухається.) А, ось і вони. Скоріше одягнутись. (Надягає капелюх і манто.)

За сценою чути голоси Хельмера і Нори, чути, як обертається ключ у замку, і потім Хельмер майже силоміць вводить Нору до передпокою. Вона в неаполітанському костюмі і загорнена у велику чорну шаль. Він у фраку і в накинутому зверху чорному доміно.

Н о р а (ще на дверях, упираючись). Ні-ні-ні! Не хочу сюди! Хочу знов нагору. Не хочу так рано йти.

Х е л ь м е р. Але, любонько Норо...

Н о р а. Ну, я прошу тебе, благаю, Торвальде.. Ну, будь ласка... ще хоч би годинку!

Х е л ь м е р. Ні хвилини більше, моя дорога. Ти пам'ятаєш у нас була умова! Ось так. Сюди. Ти ще застудишся тут у передпокої. (Обережно веде дружину, незважаючи на її опір, до кімнати.)

Ф р у Л і н н е. Добрий вечір.

Н о р а. Кристино!

Х е л ь м е р. Як? Фру Лінне, ви тут, у такий пізній час?

Ф р у Л і н н е. Пробачте, але мені так хотілося подивитись на Нору в костюмі.

Н о р а. Ти сиділа й чекала на мене?

Ф р у Л і н н е. Так, я, на жаль, запізнилась, ти була вже нагорі. Ну, мені не хотілося піти, не глянувши на тебе.

Х е л ь м е р (знімаючи шаль з Нори). Ну, дивіться ж на неї гарненько, їй-право, варто подивитись. Чим же не красуня, Фру Лінне?

Ф р у Л і н н е. Так, зізнаюся...

Х е л ь м е р. Хіба не прегарна? Там в один голос усі визнали це. Але вона страх яка вперта, ця мила крихітка. Що вдієш? Уявіть собі, мені мало не силоміць довелося вивести її звідти.

Н о р а. Ах, Торвальде, ти ще будеш каятись, що не дав мені ще хоч півгодинки.

Х е л ь м е р. Чуєте, фру Лінне! Вона танцює тарантелу... викликає фурор... цілком заслужений... хоч виконання було, здається, надто природне... тобто безпосереднє, більш натуральне, ніж це бажано з погляду мистецтва. Ну, та хай! Головне — вона викликала захоплення, шалене захоплення. І дати їй після цього залишитись? Послабити враження? Ні, дякую. Я підхопив мою чудесну капричіянку, — примхливу капричіянку, можна б сказати, — під ручку, марш-маршем по залу, загальний уклін, і — як пишуть у романах — прекрасне видіння зникло. Кінець завжди повинен бути ефектний.

Ф р у Л і н н е. Але як же мені втлумачити це Норі? Ніяк. Фу, яка тут духота! (Скидає доміно і відчиняє двері до кабінету.) Е? Там же темно? Еге ж, звичайно. Вибачте... (Йде до себе й засвічує там свічі.) Н о р а (швидко, пошепки, задихаючись). Ну, ну?

Ф р у Л і н н е (тихо). Я говорила з ним.

Н о р а. І що ж?

Ф р у Л і н н е.