Читати книгу - "Їсти. Потреба, бажання, одержимість"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сучасні діти, що народилися в сільських сім’ях, навіть гадки не мають про те, якими були умови життя за тих часів:
«40 відсотків юнаків, що проходили медичний огляд під час призову на військову службу в період з 1862 по 1865 рік, визнано непридатними, тому що їхній зріст не перевищував 156 сантиметрів; у 1866–1871 роки кількість непридатних до служби знизилася до 20 відсотків, але й надалі основною причиною для відхилення новобранців були фізичні та конституційні вади, які, на думку військових лікарів, були результатом недостатнього харчування в дитячому та підлітковому віці»[135].
У 2004 році один з найпопулярніших в Італії журналів з питань політики та культури присвятив цілих два випуски своїх додатків — усього 464 сторінки — темі «Їжа та турбота»[136]. Редакторам вдалося створити справжнє диво, зібравши до купи та упорядкувавши неймовірну кількість матеріалів, присвячених не швидкоплинній моді на харчування, і перевівши розмову про їжу в геть нову площину, в якій їжа — це не лише культура, а й «соціальні звільнення та спокута». Хіба звести разом заворушення селян третього світу та креативність високої кулінарії (запитують упорядники) — така вже неможлива та зухвала мета? Будь-яка людина зі здоровим глуздом, якби в неї про це спитали, сказала б, що так. А от упорядники, як і слід було очікувати, вважають, що ні. Вони намагаються переконати і читачів, і співробітників журналу, що ці 464 сторінки потрібні для того, щоб запобігти поверненню до особистого, потрібні для того, щоб «створити рух». Вони твердо переконані у тому, що займатися політикою можна також шляхом «культивації задоволення». Що найкращим чином перекликається з тим світом політичних рухів та угруповань, для яких Клаудіо Маґріс на добре всім відомій сторінці створив незрівнянне визначення «веселий лівий блок»[137].
Як це часто трапляється у тих випадках, коли кількість учасників проекту достатньо велика, і в цьому випадку не обійшлося без цікавих і нестандартних думок. Але важко не відмітити двох питань: 1) того факту, що серед цих майже п’ятисот сторінок немає навіть натяку на аналіз комерційних аспектів, у тому числі і щодо «біологічно чистого харчування», усіх тих гігантських інтересів, що лежать в їхній основі, і не лише мультинаціональних компаній, а й багатьох розумувань і виступів на захист «натурального» та «біологічно чистого»; 2) того факту, що незаперечною передумовою, на якій будується примітивізм, як вже зазначалося у цій книжці, є переконання в тому, що все натуральне — це добре, а все штучне — погано. У цьому контексті ефективною літературною формою вираження такого переконання є така фраза: «Коли плуг розорює землю, врізаючись у неї, перевертає її, завдає їй сильного удару, порушує рівновагу та призводить до таких реакцій, про які людина не знає і навіть не намагається дізнатися».
Світ був би кращим, природнішим, багатшим і різноманітнішим — саме в цьому полягає сенс цих міркувань, — якби природні баланси не порушувалися, якби природа була первісною, якби людина залишилася, як то було попервах, лишень одним із видів мавп або, як мудро підмітив не-примітивіст Віко, «таким дивним і жорстоким звіром».
Той шлях, який проклала культура, шлях виходу зі світу тварин, надання переваги штучним знаряддям уже сам по собі за означенням ризикований. Можливо, набагато ризикованіший, ніж думають деякі технократи. Можливо, менш ризикований, ніж уважає деяка молодь, твердо переконана у тому, що бореться проти Абсолютного Зла та діє заради порятунку світу. Нульового ризику, як його назвав Франческо Сала у своїй блискучий книжці — відповіді противникам генетичної модифікації рослин, не існує в жодному напрямі людської діяльності[138]. А тому взагалі немає сенсу в тому, щоб вимагати підтвердження абсолютної впевненості у відсутності будь-якого ризику того чи того проекту, запровадженого людьми. Ні в чому з того, що людина задумує та створює — після вигнання з Раю, — немає абсолютної гарантії безпеки.
Наприкінці слід сказати ще одне: все
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Їсти. Потреба, бажання, одержимість», після закриття браузера.