Читати книгу - "Крадій"

— «Пощастило» — небезпечна концепція в Домі Ігор.

— Менше з тим. Мені був потрібен «стрейт», і я його отримав, всупереч теорії ймовірності.

— Мені не віриться, що гра залежала від цього одного випадку.

— Не залежала, звісно, але тоді, наприкінці гри, ставки були вже великі й погана роздача, схоже, зламала Абгікову волю до перемоги.

— Що він програв?

— Гроші, більше нічого.

— Ні життя, ні сенс, ні пам'ять, ні емоції?..

— То була гра нижньої ліги, Срібний! — гримнув Ремі гучніше, ніж хотів, і знов кинув погляд на платформу, що швидко пустішала. — На кону не було нічого важливого.

Тиша у вагоні. За вікном по даху вокзалу стукотів дощ, останніх пасажирів виводили крізь військовий кордон. Капітан, якому, схоже, спала на думку геніальна ідея, жестом наказав кільком зі своїх підлеглих обшукати поїзд, починаючи з локомотива й далі усіма вагонами, перевіряючи кожні двері, кожну нишпорку.

Ремі неспокійно посунувся на сидінні.

— Ти казав про ціну, — пробурмотів він.

— Так, казав.

— Ти можеш непомітно провести мене через вокзал?

— Можу, а також зробити для тебе маленький фальшивий слід — але не великий, не такий, щоб хтось міг сказати, що це нечесно.

— А я, у відповідь?..

— Коли настане день, мені буде потрібно, щоб ти когось пощадив.

— Це начебто не важко... В чому підступ?

— Тобі буде дуже страшно, коли треба буде зробити це.

Мовчання. Крізь дірку в даху вокзалу всередину текла тонка, схожа на шнурок, цівочка води, під якою зростала калюжа. Торговця бананами виштовхували солдати, що не отримали хабаря. Заплакала дитина, злякавшись звуків двигуна. Срібний чекав. Ремі витріщався в пустоту, доки зрештою на його обличчі не з'явилася посмішка.

— Ти боїшся Абгіка Лі, — пробурмотів він.

Срібний вигнув брови й нічого не сказав.

— Ти це вже визнав. Його амбіції, моя пам'ять — він дійсно стане нищівним гравцем. Можливо, достатньо хорошим, щоб кинути виклик тобі.

— Якби він кинув мені виклик, то програв би, — відповів другий, і крізь доброзичливість його голосу пробилася жорсткість. — Але як фігура в чиїйсь руці він може становити... незручність... у більших іграх.

— І щоб запобігти цьому, ти допомагаєш слабшому гравцю?

— Ти не слабший гравець, Ремі.

— Хіба? Я ж уже казав: я погодився на цю гру. Це вже каже, що я слабий.

— Слабий в уявленні Абгіка — можливо, — відповів його співбесідник. — Абгік вважає, що гру можна виграти лише жорстокістю та розрахунком. Якби це були шахи, він мав би рацію, але ти, Ремі, маєш найбільший талант гравця вищої ліги. Ти пам'ятаєш, що твої фігури — люди. На поверхневому рівні хтось може сказати, що це означає, що ти добрий, але я також припускаю, що це робить тебе красивим. Грати людьми — набагато елегантніше вміння, ніж просто розраховувати.

Мовчання. Ремі відкинувся на спинку сидіння, склав пальці рук, напружив губи. Назовні один солдат гукнув іншому:

— Зі мною! Ходімо, ходімо, перевіримо.

Срібний заговорив трохи швидше, поглядаючи час від часу на двері купе:

— Є... аномалії... в Домі Ігор. Ми кажемо собі, що ігри, в які ми граємо, це розвага, спорт, егоїстичні забавки. Але ми граємо країнами. Ми командуємо арміями. Наші забавки — товари, ідеї, люди. Ми коронували королів і скидали тиранів, вели генералів до перемог, яких без нас вони б не здобули. Бавлячись, ми сформували людську історію, змінили її, змінили долі людей. Те, що наша діяльність організована у вигляді гри, надає нам великі переваги. Ми маємо безжалісність, інтелектуальну міць, яких можуть не мати королева, що переймається майбутнім свого сина, або капітан, який полюбив своїх підлеглих. Для нас усі вони лише фігури, ресурси, якими треба скористатися з найбільшим ефектом, і з цієї жорстокої математики ми вириваємо перемогу там, де за інших обставин була би поразка. Усе заради гри. А звідки ця гра береться? Хто видає нам фігури, показує шахівниці, стежить за дотриманням правил? Вона, звісно. Майстриня Ігор. Вона контролює нас, бо контролює дошку, і хоча Дім Ігор заявляє, що всі ігри рівні, іноді можна побачити ваду. Змагання про коронування короля, в якому гравці мають не рівні можливості, або ж фігури мають вади, які не оголошено. Гравець, якому дістався генерал, у той час як тобі — лише майор. Вона витягла Росію, а у твоїй руці лише Бельгія. Виклик, який не має бути прийнятий — скасувати умови, на які не можна було приставати, і іноді Дім Ігор втручається, а іноді ні, а зважаючи, що це Дім, що живе за правилами, я не бачу причин, що пояснили б це. Чому Дім дозволив тобі поставити на кін свою пам'ять, Ремі? Це не рівна ставка. Чому тобі дозволили прийняти виклик у країні, де навіть твоє обличчя є джерелом нездоланних перешкод? Були випадки, коли арбітри втручалися заради усунення менших дисбалансів. Чому вони не втрутилися цього разу?

Шум у кінці вагону — голоси солдатів, черевики, відкриття дверей купе.

Не зводячи очей з обличчя Срібного, Ремі сказав:

— Я сам погодився. Це