Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

померли. (Їхні родичі успадкували цей позов.) За деякими підрахунками, якби в Індії більше не подавалося жодного позову, розгляд усіх існуючих справ у судовому списку забрав би 324 роки. І це не лише цивільні справи. Наприкінці 1999 року чоловік у віці сімдесяти п’яти років був звільнений із в’язниці в Калькутті після того, як тридцять сім років прочекав суду за звинуваченням в убивстві. Його звільнили, бо і свідки, і поліцейські, які проводили розслідування, вже були покійними. (Суддя у 1963 році оголосив його ментально неповноцінним, щоб постати перед судом, але це рішення десь загубилося.) Візьміть до уваги: за стандартами країн, що розвиваються, Індія має відносно ефективні урядові інститути. У Сомалі такого типу спори не розв’язуються в суді.

Тим часом уряд посилює антимонопольні закони, що забороняють компаніям таємно домовлятися між собою для того, щоб обійти переваги конкуренції. Наявність трьох авіаліній, що таємно домовляться про встановлення вартості перельотів, нічим не краща за існування однієї безсовісної монополії. Тут треба підкреслити, що всі ці інститути утворюють рейки, по яких їде капіталізм. Томас Фрідман, оглядач міжнародних відносин для New York Times, якось відзначив це у своїй статті. «Чи знаєте ви, скільки середній росіянин віддав би за тиждень переслідування Департаментом юстиції США російських олігархів і монополістів?» — запитував він[81]. Він вказував, що серед багатьох економік світу, уражених ендемічною корупцією, і особливо у країнах, що розвиваються, можна виявити, що іноземці часто ненавидять нас за… тримайтесь за свою каву… наших вашингтонських бюрократів: «тобто за наші інститути, наші суди, нашу бюрократію, наших військових і наші регуляторні агенції — Комісію з цінних паперів і бірж, Федеральну резервну систему, Федеральне управління цивільної авіації, Управління продовольства і медикаментів, Федеральне бюро розслідувань, Управління з охорони навколишнього середовища, Службу внутрішніх доходів, Службу імміграції й натуралізації, Патентний офіс США й Федеральну агенцію надзвичайних ситуацій».

Уряд відіграє й іншу важливу роль: він пропонує широкий набір благ, які ми називаємо «соціальними благами», що приносять нам користь, але не можуть надаватися приватним сектором. Припустімо, що я вирішив придбати протиракетну систему, щоб захистити себе від ракет агресивних країн. (Вона буде схожою на супутникову телевізійну тарілку, але значно дорожчою.) Я запитую мого сусіда Етьєна, чи хоче він розділити зі мною вартість цієї системи. Він каже «ні», добре знаючи, що моя протиракетна система прикриє його будинок від будь-яких ракет, які може запустити на нас Північна Корея. Етьєн і більшість моїх сусідів мають потужний стимул до «фрі-райдерства»[82] на моїй системі. З іншого боку, я не хочу сам платити повну ціну цієї системи. Врешті-решт ми не отримуємо протиракетної системи, навіть якщо вона принесе всім нам вигоду.

Суспільні блага мають дві характерні особливості. По-перше, витрати на надання благ додатковим користувачам — навіть тисячам чи мільйонам людей — дуже малі чи взагалі нульові. Звернімося до системи протиракетної оборони: якщо я платитиму за те, щоб збивати ракети терористів, мільйони людей, які живуть відносно близько до мене на території великого Чикаго, отримають це благо безкоштовно. Те саме стосується радіопередавачів, маяків чи великого парку: якщо він працює для однієї особи, він може надавати послуги й тисячам інших без додаткових витрат. По-друге, дуже важко, практично неможливо відлучити від користування благами осіб, які не заплатили за них. Як ви скажете капітанові корабля, що він не має права користуватися сигналами маяка? Затулятимете йому очі, коли він пропливатиме повз нього? («Увага, кораблю ВМС Britannica: ви підглядаєте!») У мене був один професор у Принстонському університеті, який починав лекцію про суспільні блага словами: «Ну, хто ті сосунки, що фактично платять за публічне радіо?»

Фрі-райдерство може зіпсувати підприємство. Автор Стівен Кінґ якось спробував здійснити експеримент, пропонуючи свій новий роман безпосередньо читачам через Інтернет. Цей план полягав у тому, що він пропонував читачам щомісячні шматки для закачування в обмін на плату в один долар за принципом добровільних внесків. Він попередив, що ця оповідь буде згорнута, якщо менш ніж 75 % читачів зроблять добровільні внески. «Якщо ви платите, оповідь продовжуватиметься, якщо ні — буде обірвана», — писав він на веб-сайті. Результат був цілком передбачуваний для песимістичних економістів, які займаються дослідженням проблем такого типу. Оповідь було перервано. На момент припинення друку серійного роману «Рослина» лише 46 % читачів заплатили за те, щоб скачати запропонований останній розділ.

Це головна проблема, що виникає, коли суспільні блага створюють приватні підприємства. Фірми не можуть змусити споживачів платити за такі блага, незалежно від того, наскільки велику вигоду вони можуть отримати від них чи як часто вони ними користуються. (Згадайте маяк.) І будь-яка система з добровільною оплатою стає жертвою фрі-райдерів. Візьміть до уваги таке:

• Фундаментальні дослідження. Ми вже обговорювали потужні стимули, які створює прибуток для фармацевтичних і подібних до них компаній. Однак не всі важливі наукові відкриття дістають негайне практичне застосування. Дослідження Всесвіту чи того, як діляться людські клітини, або пошук субатомних частинок можуть бути значно віддалені від запуску супутника зв’язку чи розробки ліків, які стримують ріст ракових пухлин, або створення чистіших джерел енергії. Так само важливо, що такого типу дослідження повинні вільно поширюватися між ученими, аби максимізувати їхню цінність. Іншими словами, ви не станете багатим, і навіть не покриєте своїх витрат, створюючи знання, яке може одного чудового дня суттєво поліпшити життя людей. Більшість фундаментальних досліджень в Америці виконується або безпосередньо урядом в таких організаціях, як NASA й Національний інститут охорони здоров’я, чи в дослідницьких університетах, що є неприбутковими інституціями, які отримують федеральне фінансування.

• Виконання законів. У нас не бракує приватних охоронних фірм — «найманих поліцейських», як ми звикли називати їх у коледжі, коли вони агресивно вишукували любителів пива, яким ще не випов­нилося двадцять років. Однак вони обмежені у своїх діях. Вони лише можуть захищати ваше майно від якихось зазіхань. Вони не шукатимуть злочинців, що вдерлися якось до вашого будинку; вони не ловитимуть мексиканських наркобаронів і не перешкоджатимуть проникненню злочинців у вашу країну, не розкриватимуть інших злочинів, щоб унеможливити напад на вас. Усе це убезпечить вас і вашу власність у довготривалій перспективі, однак тут проявляються притаманні цьому проблеми фрі-райдерства. Якщо я сплачую за безпеку такого типу, будь-хто інший у моїй країні отримує від цього вигоду безкоштовно. Скрізь у світі абсолютна більшість дій із дотримання законності лежить на плечах урядів.

• Парки та публічні місця. Узбережжя озера в Чикаго — найбільша цінність міста. На тридцять миль уздовж озера Мічиган простяг­лися парки та пляжі, власником яких є місто і які захищені від приватної забудови. Якщо це — найкраще використання землі, а я твердо в цьому переконаний, то чому б приватному землевласникові не використати її для тих самих цілей? Зрештою, ми уже встановили,