Читати книгу - "Степовий пірат"

що «честь знищення денікінської контрреволюції восени 1919 року повністю належить махновській Повстанській армії. Якби повстанці не здобули вирішальної перемоги під Перегонівкою і не продовжили би боротьбу в тилу Денікіна, руйнуючи його продовольчі та інтендантські служби, білі, дуже ймовірно, не пізніше грудня 1919 року увійшли б у Москву».

Наступ Денікіна вдається зупинити в середині жовтня. Добровольча армія знаходиться за триста кілометрів від Москви, передовим плацдармом є місто Орел. Проте наступ на Тулу виявляється невдалим, а казаки Будьонного відбивають у білих Воронеж. (На думку Аршинова, більшовики наважились на контрнаступ після звістки про успіхи махновців). Середина листопада — це вже відступ по всій лінії, який із часом перетворюється на панічну втечу.

3

У Катеринославі махновці спочатку поводяться зразково. За словами свідка, це дні перепочинку від «страху й напруження», якими Катеринослав жив під білогвардійцями. «У цей час в місті не відбулося жодного пограбування, жодного вбивства, крім розстрілів схоплених офіцерів», — пише Курган у своїх спогадах. Мешканці, мабуть, із подивом дивилися на змінених махновців. Ці ж люди рік тому, в грудні 1918-го, мало не впродовж одного дня пограбували ціле місто і спалили частину привокзальної вулиці.

Поте мир у Катеринославі триває недовго. Місто переживає найбільш бурхливі місяці у своїй історії. Влада змінюється раз у раз, не послаблюються обстріли і не змовкає гуркіт вибухів. Мешканці дізнаються, хто нині керує містом… за трупами. На вулицях тижнями лежать зазвичай напівроздягнуті й завжди босі тіла. Трупи махновців валялися на вулиці Базарній, коли в Катеринославі заправляли білі. Тіло денікінця лежить під самим будинком міської ради, коли місто в руках повстанців.

За тиждень уночі до міста вдираються білогвардійці, з маршу починаючи грабувати, так, наче знають, що в них небагато часу. Повстанська армія відступає. За чотири дні повертається, витісняє білих. Цього разу на п’ять тижнів. Спочатку вдається втримувати дисципліну, але за відсутності Батька через кілька днів починаються пограбування. Приводом є накопичення обмундирування на зиму. Тому витрушують шафи мешканців. Повстанці виглядають по-парадному. Найбільше в ціні теплі речі. Махновців прозивають «шубниками», оскільки з особливим запалом вони шукають у домах хутряний одяг.

М. Гутман, як і Курган, свідок цих подій, згадував, що вулицями швендяли амазонки в чорних вуалях. Це були анархістки-інтеліґентки, що долучилися до армії Махна. Захоплення модою вочевидь не слабшало, бо Гутман також пише, що в місті часто можна було зустріти «типового бородатого махновця в українській свитці, з рушницею через плече і з велетенським дамським золотим ланцюгом на шиї або з браслетами на руках».

З приїздом Батька крадіжки трохи призупиняються. Махно показово розстрілює кількох особливо зухвалих злодіїв. Для нього важливими є добрі стосунки з мешканцями, тому він обіцяє допомогу тим, хто її потребує. Воєнно-революційна рада декларує, що не втручатиметься у внутрішні справи міста. Залишаючи Катеринослав його мешканцям, хоче лише захищати «від насильства влади більшовиків і денікінців». У місті панує свобода слова, можна писати, що хочеш, крім закликів до бунту проти Повстанської армії. З’являється махновський «Шлях до волі», анархістський «Набат», лівоесерівське «Знамя восстания», правоесерівське «Народовластие» і більшовицька «Звезда».

У Катеринославі махновська контррозвідка натрапляє на слід групи, що мала на меті скинути Батька. Змову очолює Михайло Полонський. Цей колишній моряк і командир полку Червоної армії під тиском своїх солдатів вирішив перейти на бік махновців. Проте він не приховує більшовицьких симпатій. План усунення Батька був представлений ним на таємній нараді з членами катеринославського революційного комітету. Він не знає, що у залі присутній також махновський шпигун.

Полонського упіймали і після короткого слідства розстріляли без суду і можливості захисту. Анархісти, пов’язані з махновщиною, протестують. Вони чинять опір атмосфері підозрілості й тиску, виступають проти нишпорок, які хазяйнують усюди. Дехто, зокрема й Волін, навіть залишають шереги Повстанської армії. Але після розкриття заколоту роль контррозвідки зростає. Тепер достатньо підозри, що хтось із мешканців переховує денікінців, аби потрапити на допит, з якого мало хто виходив живим. Людей розстрілюють на березі Дніпра, десятки трупів погойдуються на річкових хвилях.

Врешті-решт білі однак вибивають махновців із Катеринослава. 8 грудня ополудні загони під командуванням Якова Слащова (зокрема полки чеченської кавалерії) вдираються до міста. Молодий генерал все ще під враженням від майстерності махновських командирів. Він каже, що Батько — це «супротивник, з яким не соромно змагатись» і особисто розпитує про нього полонених. Як виглядає Махно пізньої осені 1919 року? Опис батька того часу знаходимо у спогадах М. Гутмана: «Малий, худий, з жінкуватим обличчям (він прекрасно гримувався під жінку), з чорними кучерями, що спадали на плечі, Махно справляв неприємне враження своїми пронизливими очима із застиглим поглядом маніяка і жорстокою складкою довкола рота на виснаженому блідому обличчі. Вік його важко було визначити з вигляду: чи то 25, а чи 45. Його погляд мало хто міг витримати спокійно, а одна сестра милосердя, яка пробула у нього на допиті близько години (арештована за зберігання офіцерських погонів, згадки про світову війну) захворіла на такий нервовий розлад, що впродовж кількох тижнів довелося побоюватися про її здоровий глузд».

4

Зустріч махновців із більшовиками відбулася на початку січня 1920 року в Олександрівську. «Махно разом зі своїм штабом і кавалерією увійшов у місто і зайняв під штаб найбільший готель», — згадував один із червоних командирів Філіп Левензон. Місцем зустрічі став місцевий Grand Hotel. З боку махновців у перемовинах беруть участь начальник штабу Віктор Білаш і комкор (командир корпусу) Семен Каретник.

Розмова абсолютно нічим не закінчується, бо — як здається — для жодної зі сторін порозуміння не є важливим. Каретник гарячково доводить, що аграрна політика більшовиків є неприйнятною. Левензон і його товариші сприймають закиди спокійно. А поки вони теревенять, на вулицях братаються солдати. Повстанська армія заздрить і дивується доброму озброєнню й новеньким мундирам більшовиків. А ще кілька місяців тому неможливо було відрізнити махновця від червоноармійця. Більшовики не втрачають шансу: побачивши, який вплив мають ці зміни на солдат Батька, вони невдовзі організовують військовий парад.

Махновці й більшовики в Олександрівську нагадують двох людей, що намагаються одночасно переступити поріг. Вони мовчки штовхаються, ніби ненароком наступаючи одне одному на