Читати книгу - "Сліди залишаються"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Крутиться! — сказала вона приголомшено. Справді, білий кружечок з вузьким червоним пояском на електролічильнику досить швидко крутився. Діти, мов зачаровані, не могли одвести від нього поглядів. Кружечок крутився хвилини дві, потім одразу спинився. Першим отямився Пешо і тихо промовив:
— Бачили?
— Отже, справді, в квартирі є люди! — здивовано сказала Живка. — Та це просто… страшно!
Хоч кружечок і перестав крутитись, а всі ще дивилися угору, нібито чорний електролічильник був якимось дивним магнітом, який з величезною силою притягував їхні обличчя. Так минуло кілька хвилин, і Юлія знову порушила мовчання:
— Крутиться!
— Тихше! — гримнув на неї Пешо.
І цього разу білий кружечок крутився хвилинки дві, потім знову спинився. Так повторювалось кілька разів, поки, нарешті, Бебо похмуро пробурчав:
— Дуже дивна річ! Так не смажаться котлети!
— Готують щось особливе! — сказав.Пешо. — Щось незрозуміле. Чому вони включають прилади з такими дивними інтервалами?
Процедура зі струмом повторилась ще раз. Нарешті, Пешо махнув рукою і рішуче сказав:
— Ну, закрийте коробку! Залишатися тут далі небезпечно! Та й найбільш важливе ми вже взнали!
Живка взяла стілець і віднесла його додому. Бебо скористався з її відсутності і, підійшовши до Пешо, тихо сказав:
— Залишилося тільки перевірити ключем. Якщо ключ Тороманова відмикає двері Дончева, значить, все ясно, помилки не може бути!
— Ти збожеволів! — гримнув на нього Пешо. — Адже можуть люди зсередини почути нас… і тоді все під три чорти піде!
— Вірно! — розгубився Бебо. — Я про це не подумав.
— А я про це сто разів уже подумав. _ — То що будемо робити? — Зберемося ввечері всі і вирішимо! По-моєму, все найбільш важливе вже ясно, залишається тільки… діяти!
— А Живці що скажемо?
— Скажемо їй, що йдемо в міліцію! Після того, як ми усе розкрили, міліція вже спокійно може заарештувати їх!
Як тільки Живка повернулась, Пешо пояснив їй, що вони думають робити.
— Лише зберігай таємницю! — попередив він її в кінці. — Ніхто нічого не повинен знати! Інакше, коли прийде сюди завтра міліція, курчата можуть повилітати!
— А чому завтра?
— Сьогодні ввечері або завтра — як буде розумніше! Може, потрібно буде зібрати деякі додаткові відомості. Від тебе вимагається лише мовчати!
— Я не дитина! — сказала ображено Живка. Перед тим, як піти, Пешо обернувся до неї, подивився допитливо їй в очі і рішуче сказав:
— Дай мені ключ від парадних дверей!
— Навіщо він тобі? — здригнулася Живка.
— Мені він не потрібний, але може знадобитися міліції.
Дівчинка зняла ключ з низки і віддала його. Пешо взяв ключа і, на мить відчувши, що холодне залізо просто обпекло руки, поквапився опустити його в кишеню. Там, в глибині кишені, лежав і другий ключ, той, що зробили в слюсарні — копія ключа Тороманова. Тепер усі таємниці були вже в його кишені, і, справді, залишалось тільки діяти.
Ключ знаходить замок
Того ж вечора вся група зібралася в маленькому скверику, щоб вирішити усі ці надзвичайно важливі питання. На їхнє нещастя, ніч була зовсім ясною, місячною, і вони сховались серед кущів бузку, щоб не привертати уваги випадкових прохожих. В темних безлюдних алеях блукали поодинокі собаки, зрідка підходячи до кущів, обнюхували їх і, блиснувши на мить очима, зникали. Людей не було видно — лише на одній віддаленій лавці сиділа парочка, але обоє були так захоплені своєю розмовою, що ні на кого і ні на що не звертали уваги. Єдиний місяць, що байдуже кидав свої бліді промені на гілля дерев, був свідком нічної хлопчачої розмови.
Перший узяв слово Пешо. Повільно, докладно, не пропускаючи ані найменшої подробиці, він розповів про все, що сталося протягом останнього вирішального дня. Виклавши факти, він висловив свої міркування і дав пояснення всім тим подіям, які досі здавались їм такими загадковими і незрозумілими. Хлопчаки слухали його, затамувавши подих, не перешіптуючись, жодного разу не обізвавшись, і лише їхні напружені обличчя свідчили про ту незвичайну увагу, з якою вони слухали цікаву розповідь.
— Немає ніякого сумніву, що в квартирі інженера Дончева переховуються шпигуни або диверсанти! — закінчив Пешо. — Інженер залишив сзій ключ Тороманову, щоб той постачав їм харчі і усе інше, що їм буде потрібно… По-моєму, це безперечний факт!
— Не зовсім безперечний! — обізвався тихо Веселин. — Він був би безперечний, коли б ми перевірили ключ…
Пешо подивився на Веселина, але не відповів одразу. Висловлюючи свої докази уперненим і переконливим тоном, в глибині душі він відчував деяку невпевненість. А що, як Тороманов заходив в іншу квартиру? А що, як інженер Дончев раптом повернувся додому і робить щось з допомогою електрики? Справді — лише перевірка ключа могла б розвіяти усі сумніви.
— Це неможливо! — сказав Пешо. — Двері можуть рипнути, люди всередині почують!
— Правильно! — погодився Коста.
Пешо першим запропонував повідомити міліцію про свої спостереження, і всі одностайно з ним погодилися. Хоч спостереження за Торомановим стало найзахоплюючою пригодою, яку вони будь-коли переживали, все ж діти ясно усвідомлювали, що час уже розстатися з нею. Самі вони більшого не зможуть зробити, і, як видно, не залишалось нічого іншого, крім негайного арешту злочинців. Та з приводу питання, як саме і кого повідомити, виникли протиріччя. Коста запропонував зараз же піти в найближче міліцейське відділення, але Пешо енергійно заперечив.
— Це справа не міліцейських відділень, — заявив він рішуче. — Вони займаються дрібними випадками, а тут справа небезпечна і велика. По-моєму, ми повинні повідомити в органи Державної безпеки.
Нарешті усі погодилися з Пешо, але виникло нове утруднення: де знаходиться Державна безпека? Цього ніхто не знав і не було в кого спитати. Вирішили піти в Міністерство внутрішніх справ, попросити прийому в якогось важливого начальника і через нього зв’язатися з самою Державною безпекою.
— А коли ми це зробимо? — спитав незадоволений Коста.
— Ясно, що завтра! — твердо відповів Пешо.
— До завтра пташки можуть вилетіти… Якщо будете шукати, то краще шукайте зараз!
— Пізно, — підтримав Пешо Веселий. — Кого знайдеш там серед ночі?
— Не може не бути чергових! — наполягав Коста. — Найкраще ідіть зараз.
— Підемо завтра! — заявив рішуче Пешо. — За одну ніч нічого не станеться! Тороманов поніс їм продуктів на кілька днів, ясно, що вони не збираються тікати!
Міркування здалося слушним, і хлопчаки погодились. Вирішили рано-вранці виставити пости перед будинком Тороманова і будинком інженера Дончева, а в цей час Пешо і Веселий підуть у Міністерство внутрішніх справ.
На цьому збори закінчились, і хлопці почали розходитись. Місяць уже сховався за дахами великих будівель, сквер зовсім обезлюднів. Щось сумне було в цій останній нараді — із завтрашнього дня вони знову повертались до свого звичайного життя із
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліди залишаються», після закриття браузера.