read-books.club » Сучасна проза » На запах м’яса 📚 - Українською

Читати книгу - "На запах м’яса"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На запах м’яса" автора Люко Дашвар. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 100
Перейти на сторінку:
І Еля, і хазяїн ресторану… Вони всі вмерли б від заздрощів!

Так повірила, здригалася від кожного стуку у двері. Навіть новини по телевізору дивитися стала. Та серед сотень репортажів запам’ятався чомусь сюжет про жінку-касира залізничного вокзалу, яку звільнили за те, що притримувала квитки, продавала їх «своїм» людям за вищою ціною. Відтоді в Майчиній голові поселилися дві рівноцінні химери: щоби її знайшли іноземні батьки-мільйонери і влаштуватися касиром у залізничні каси. Усе голову сушила: куди витратити мільйон, який невдовзі подарує сіроока красуня і її багатий чоловік… Чи в касі на хабарах назбирає…

— Ну, що, Гілю… Прощавай! — Вітка втекла з Генічеська, ледь молоко в грудях скінчилося.

Майка ще шарахалася від Арсена: після Ялти забрав Елю до своєї оселі, усміхався Майці зухвало: «Що, дівко, пролетіла?..» А тут Вітка…

— А малого на кого? — питала Майка, наче в порожнечу. «Куди ж усі тікають?..»

— Мамі з татом лишу на виховання.

— Що робитимеш у Києві?

— В офіціантки спочатку піду, — сказала хоробра Вітка. — А потім у дизайнери.

Майка стояла на вокзальній платформі, дивилася, як Вітка обціловує малого, тягне до плацкарти важкі торби… Сама лишилася. Сама-самісінька… Море брудне, лиман пересохлий, бички ненависні, улітку ресторан-ярмо, узимку пельмені від Зими і вічно заклопотана мама, що геть не розуміє Майчиних бід… Їй з усім тим тут до скону?..

— Влаштуюся — маякну, — пообіцяла Вітка. — Приїдеш до мене, разом шанс ловитимемо.

— Я й тут офіціантка… — буркнула Майка.

Уже наступного дня слухняно ліпила пельмені в холодному цеху на околиці міста. Ще… не урвався терпець чекати подарунка долі, що він обов’язково мав звалитися до Майки з небес у вигляді чи то сіроокої красуні з мільйоном у зубах, чи то принца на білому коні… з мільйоном у зубах.

Сюрприз зробила мама. У лютому, у переддень свята воїнів, знайома попросила, щоби мама підмінила її в приватному готелі, де та покоївкою працювала. Кому ж копійка зайва? Мама пішла. Надвечір, коли повернутися мала, зателефонувала Майці, повідомила схвильовано — тут роботи багато, затримаюся, лягай…

Наступного дня в хрущовці ганяла чаї та сама «робота», заради якої мама на ніч у готелі залишилася — сивий підстаркуватий столичний чиновник Григорій Іванович Луцик. Сяяв, як те сонце, називав маму Надюсею, хвалив її золоті руки: мовляв, жодна масажистка так йому ступні не розминала, як Надюся…

— Капєц! — сказала Майка, коли за Луциком приїхала автівка і він подався щось там інспектувати-перевіряти. — Він же старий, мамо!

— Сказав… в інститут влаштувати тебе зможе. І мене… до Києва забере.

— Скільки йому років?!

— Каже — п’ятдесят вісім.

— Щось він надто підтоптаний як на п’ятдесят вісім, — буркнула Майка. І так шкода мами стало.

Та підстаркуватий дядько не на жарт захопився Надюсею. І оскільки вже бачив те саме небесне світло в кінці тунелю, яке перекреслює будь-які віддалені життєві перспективи, із пропозицією не забарився. Усе виклав на третій день знайомства.

— Я людина холоста. Квартиру в центрі маю! Посаду вагому обіймаю! Заробляю непогано… Виходь за мене, Надюсю! А тут у нас дача на морі буде…

З тим і поїхав за тиждень, бо мама так розгубилася — все знизувала плечима: «Ну, не знаю, Григорію Івановичу…»

— І не згадає! От побачиш! — дратувалася Майка, бо так дістав старий повчаннями, ледь стримувалася.

Та Луцик знову здивував. Зателефонував за три дні, безапеляційним тоном наказав Майці негайно записатися на ЗНО, пройти його в будь-якому разі, а інше — Луцикові турботи, зробить Майку студенткою.

Шанс, шанс! Занурилася в шкільні підручники за два роки після закінчення школи, усе гадала: невже не обдурить старий? Невже вона житиме в Києві?..

— Ма… У який виш він мене пропхне?

— Тобі не однаково?

— Однаково…

— Казав: шукатимете, де конкурс найменший.

— Тебе шкода. Такий старий…

— Зате з квартирою в центрі столиці. Я й не сподівалася, а воно, бач, як усе гарно… І для тебе. І мені…

У розпал літа Майка трусилася в плацкарті, дивувалася карколомним змінам. Усе старий Луцик вирахував: Майку до вишу і в гуртожиток. Після такої послуги Надюся, як совість має, не відмовиться — до нього переїде, борщі варитиме, ступні масажуватиме і не тільки…

— Гілю, блін… Так і не схудла! — Вітка примчала на вокзал зустрічати подругу. Обхопила Майку, відірвала від землі. — Бомба ти моя генічеська!

Майка роздивляється подругу — ще худішою стала, перефарбувалася на білявку.

— Ти змінилася.

— А ти така ж корова!

Майці тепло од тих слів. Усміхається, як дурна:

— Вітко! Я в тебе переночую, добре?

І досі пам’ятає ту першу ніч у столиці. Їхали на маршрутці з правого на лівий берег, Майка прилипла до вікна. «Скільки вогнів! — бентежилася. — Скільки людей… Хрести. Мости. Реклама, річка, гори… Хоч би не провалилася та авантюра з вишем! Не хочу повертатися… Тут хочу… якось! Вітка ж змогла…»

Вітка відчиняє двері крихітної однокімнатної хрущовки на Воскресенці жестом владичиці світу — оціни, Гілю! З темної кімнати доноситься заливисте хропіння.

— Хто тут? — пошепки питає Майка.

— Дівчата з Полтави. Разом працюємо в ресторані. І житло разом винайняли. Так дешевше.

— І скільки їх?

— Алка й Тонька.

— А ти де спиш?

— На підлозі. Матрац надувний купила. Тсс! Гайда на кухню, бо ще дівчат побудимо, а їм завтра до світанку прокидатися. — Вітка кидає Майчині речі в коридорчику, суне до п’ятиметрової кухоньки. — Хочеш сьомги?

— Давай…

Вітка дістає зі старенького «Дніпра» кілька тарілок: на одній кілька шматочків солоної сьомги, чималий шмат печінкового паштету, сирокопчена ковбаса дивної еліпсоподібної форми. На другій — жовте присохле олів’є, на третій — обкусаний десерт.

— Це торт? — питає Майка.

— Я ж у ресторані працюю! — Вітка вже курить. Всілася на підвіконня, димить у відчинене вікно.

До Майки доходить.

— То недоїдки?

— Ти в ресторані не працювала? Не знаєш, як це робиться?! — психує Вітка.

Усе Майка знає, та сама жодного разу з чужих тарілок не брала… І Вітку образити не хочеться. Підхоплює двома пальцями середній шматочок сьомги, що він лежить поміж двох інших, ніби то гарантує — ніким не обслюнявлений.

— І ким будеш? — питає Вітка.

— Не знаю. Завтра документи до аграрного понесу. На кілька спеціальностей. На захист рослин, на тваринництво, ще

1 ... 27 28 29 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На запах м’яса"