Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Отож наші справи дедалі гіршали, той покидьок Хадсон ставав усе нахабніший, і врешті одного разу за зухвалу відповідь батькові я схопив його за плечі й витурив з кімнати. Він пішов звідти з мертвотно-блідим обличчям і очима, в яких затаїлася лють. Я не знав, що сталося тоді між ним та моїм бідолашним батьком, але наступного дня батько прийшов до мене й попросив вибачитися перед Хадсоном. Ви, звичайно, розумієте, що я відмовився й спитав батька, як він міг дати тому мерзотникові таку владу над собою й домом.
„Сину мій, — мовив він, — тобі добре говорити, адже ти не знаєш мого становища. Але невдовзі ти дізнаєшся, Вікторе. Так, я відчуваю, що ти дізнаєшся, а там хай буде, що буде. Ти ж не повіриш поганій звістці про свого бідолашного старого батька, хіба не так?“ Він був страшенно знервований і цілий день просидів у себе в кабінеті: крізь вікно мені було видно, що він заклопотано щось писав.
Той вечір, здавалося, приніс нам велике полегшення, бо Хадсон сказав, що збирається залишити нас. Він зайшов до їдальні, де ми саме сиділи, й повідомив про своє рішення нахабним підхмеленим голосом.
„З мене доволі вже вашого Норфолка, — мовив він. — Поїду до містера Бедоза в Гемпшир. Гадаю, він так само буде радий мене бачити, як і ви“.
„Сподіваюся, ви не згадуватимете нас лихом, Хадсоне“, — сказав батько з лагідністю, що збурила мою кров.
„Я ще не чув, щоб хтось попросив пробачення“, — похмуро відказав Хадсон, позирнувши в мій бік.
„Вікторе, чи не вважаєш ти, що обійшося з цим чоловіком занадто грубо?“ — спитав батько, обернувшись до мене.
„Навпаки, я вважаю, що ми з вами занадто довго терпіли його“, — відповів я.
„Он як, он як?! — загарчав той. — Гаразд, приятелю. Ще побачимо!“
Згорбившись, він вийшов з кімнати, а за півгодини покинув будинок, залишивши мого батька страшенно схвильованим. Щоночі я чув, як він походжає по кімнаті, й був певен, що от-от станеться щось страшне».
«Що ж сталося?» — нетерпляче спитав я.
«А от що. Учора ввечері батько одержав лист з фордингемським штемпелем. Батько прочитав його, схопився за голову й забігав по кімнаті мов навіжений. Коли я нарешті поклав батька на канапу, очі й рот у нього були перекошені — його побив грець. Одразу ж прийшов лікар Фордгем. Ми перенесли батька в ліжко, але він так і не отямивсь, і я боюся, що ми вже не застанемо його живим».
«Який жах, Треворе! — вигукнув я. — Що ж могло бути в тому листі, який призвів до такого страшного наслідку?»
«Нічого. Пояснити це неможливо. Лист був якийсь безглуздий. Боже мій, цього я так боявся!»
Тим часом ми обігнули алею й побачили, що всі штори в будинку спущено. Коли ми під’їхали до дверей, обличчя мого друга скривилося з відчаю: надвір вийшов джентльмен у чорному.
«Коли це сталося, лікарю?» — спитав Тревор.
«Майже одразу після того, як ви поїхали».
«Чи приходив він до тями?»
«Лише на коротку мить, перед самісінькою смертю».
«Чи просив він передати щось мені?»
«Лише одне: папери заховано в потаємній шухляді японської шафи».
Мій друг піднявся разом з лікарем до кімнати померлого, а я залишився в кабінеті, ще раз перебираючи подумки всі події; ніколи до цього, здавалось, я не був таким пригніченим, як тоді. Ким був раніше цей Тревор — боксером, мандрівником, золотошукачем — і як він опинився у лабетах цього огидного моряка? Чому він знепритомнів від самої лише згадки про напівстерті ініціали на руці й помер зі страху, коли одержав лист із Фордингема? Тоді я згадав, що Фордингем — у Гемпширі, а містер Бедоз, до якого моряк поїхав у гості і якого теж, напевно, шантажував, так само мешкав у Гемпширі. Отже, лист мав бути або від Хадсона, який погрожував, що викаже якусь таємницю, або від Бедоза, який попереджав свого колишнього спільника про загрозу такого викриття. Здавалося б, усе начебто зрозуміло. Але як тоді цей лист міг бути таким безглуздим, як його описував Треворів син? Він, мабуть, хибно його витлумачив. Якщо так, то це може бути один із тих майстерних тайнописів, коли пишуть про одне, а це означає інше. Я мав побачити той лист. Я був певен, що зможу розгадати його, коли в ньому є прихований зміст. Майже з годину я сидів і розмірковував у сутінках, аж поки заплакана служниця принесла мені лампу; слідом за нею увійшов мій друг Тревор, блідий, але спокійний, — він приніс ті самі папери, що зараз лежать на моїх колінах. Сівши навпроти мене, він підсунув лампу до краю стола й подав мені коротку записку, надряпану, як ви бачите, на клаптику сірого паперу: «З дичиною справу, гадаємо ми, закінчено, — ішлося в ній. — Головний лісничий Хадсон, здається нам, усе про мухобійки розповів. Фазанячих курочок стережіться».
Мушу признатися, що вираз мого обличчя був тоді таким же спантеличеним, як тепер у вас, коли я вперше перебіг очима цей лист. Потім ще раз уважно перечитав його. Як я й гадав, зміст листа мав приховуватись у загадковому підборі слів. Може, він полягає саме в таких висловах, як «мухобійки» або «фазанячі курочки»? Але таке довільне тлумачення навряд чи дало б що-небудь. І все-таки я ладен був думати, що головне тут — саме порядок слів; прізвище «Хадсон» начебто вказувало на те, що в листі йдеться саме про нашого моряка, як я і вважав раніше, а сам лист був радше від Бедоза, ніж від Хадсона. Я спробував прочитати його в зворотному порядку, але фраза «стережіться курочок фазанячих» не надихнула мене. Тоді я вирішив читати слова через одне, але ні «з справу», ні «дичиною гадаємо» теж нічого не з’ясовували.
Несподівано ключ до загадки опинився в моїх руках: я побачив, що кожне третє слово листа складає те саме повідомлення, яке могло довести старого Тревора до такого відчаю.
Воно було коротке, виразне й лунало справді погрозливо, коли я прочитав його своєму другові:
«Справу закінчено. Хадсон усе розповів. Стережіться».
Віктор Тревор затулив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2», після закриття браузера.
