Читати книгу - "Живі книги"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Так, звісно! – закивала Женька й пригадала, як нервувала кілька днів тому, накручуючи себе наперед, як далі бути, як жити, чи лишати ту гіпотетичну дитинку від нещодавно, але остаточно розірваних стосунків із Деном, чим годувати і як її ростити… І хоч побоювання не виправдалися, але в ті дні тема самотнього материнства крутилася в дівочій голові дуже активно.
Злата ковтнула кави й заговорила:
– Колись ти мусиш починати йти вперед і вгору. Але буває, що несподівано зриваєшся вниз і все досягнуте тобі вже не належить. І треба вирішувати, що робити. Чи вгризатися зубами у втрачену тему, іти по трупах, відвойовувати своє, чи змиритися з цим, залишити все, відмежуватися і не витрачати більше на це сили. Дослухатися до себе, шукати інший шлях, свій, власний, і накопичувати сили для нового ривка, але в іншому напрямку.
Важко ображатися на тих, хто мене тоді не зрозумів. Адже після жорсткого бізнесу, у якому мене, м’яко кажучи, «обнулили», я взялася за жіночу моду. Практично з порожнього місця. Але… Треба зробити для вас невеличкий «флеш-бек», екскурс в історію…
Морозного січневого ранку 1931 року молода красива дівчина добиралася з Бухареста до Парижа. На ній було не нове, але дуже добре скроєне легке пальто, яке бездоганно сиділо на стрункій фігурі. У руках – невеличка валізка, у якій акуратно складений відріз тканини, кравецькі ножиці, булавки. Вона їхала у великий світ моди пізнавати і вчитися. Розгледівши талант юної модистки, господиня ательє, у якому вона працювала, відправила дівчину вчитися до столиці моди.
Дівчина була здібна, наполеглива, і їй пророкували велике майбутнє. Її талант згодом робив щасливими багатьох жінок і рятував її власну родину від голоду у важкі воєнні роки. Ті, хто знав цю жінку, згадують, що це була надзвичайно освічена, чарівна пані, з нею мали за честь спілкуватися, бачитися й особливо шити в неї дивовижні сукні.
Але доля підготувала їй важке й недовге життя. Вона хворіла. І ось одного разу, у годину її відходу, у лоні іншої жінки, її невістки, заворушилася дитина.
Женька сиділа, невідривно дивлячись на цю молоду пані, яка неголосно, зі щирою, ледь сумною усмішкою розповідала дивну історію. І що з того, що, напевне, уже не вперше? За спиною оповідачки було вікно, завішене напівпрозорою фіранкою, ранкове світло ззаду окреслювало її силует і просвічувало крізь золотисте неслухняне волосся. Жінка здавалася прибулицею чи то з іншого виміру, чи з якогось іншого життя, казкаркою, яку доля навіщось послала звичайній дівчині зі спального району. Знати б навіщо…
Женька широко відкрила очі і ніби мовчки питала: «Що? Що там було далі?»
– Ви, певне, зрозуміли, що йдеться про те, як я «розминулася» з моєю рідною бабусею. Так, я її жодного разу не бачила. Але не маю сумніву, що між нами існує певний сакральний зв’язок, який суттєво вплинув на моє подальше життя. Хоч і не одразу.
Женька не дуже зналася на розумних словах типу «сакральний» і уявляла собі їхнє значення дещо узагальнено, але інтуїтивно відчула небуденність того, про що піде мова.
– На відміну від бабусі, я не вміла ні шити, ні малювати. Працювала в нежіночому серйозному бізнесі, на якому добре розумілася. Але мені вибили ґрунт з-під ніг, плюс при цьому я дізналася, що вагітна, а батько дитини не виявив інтересу до появи маляти, навіть більше за те: коли я відмовилася робити аборт, він оголосив це фіналом наших стосунків… І тут мені почали приходити сни…
– Ой, – приклала долоню до рота Женька, а Злата всміхнулася, побачивши її круглі очі.
– Так, мені почала снитися бабуся, а також… моделі жіночих суконь, пальт, блузок – красивий одяг. Раніше ні «нові тенденції», ні навіть шопінг у Парижі мене взагалі не цікавили. Тепер я прокидалася серед ночі, хапала олівець і замальовувала ці ідеї, геть не розуміючи, що зі мною відбувається. Серце моє калатало, я довго не могла заснути, а на ранок здивовано розглядала власні малюнки – невже це зробила я?! Мабуть, у той період моя люба бабуся, мій ангел-охоронець, простягнула мені свою руку підтримки, кинула ту соломинку, за яку я таки вхопилася.
Невдовзі містичний плин подій підсилив ще й глянцевий журнал, де на останній сторінці оголошувався конкурс дизайнерських ідей жіночого одягу. Хтось інший махнув би рукою, але не я. Не будучи впевненою у якості власних малюнків, я пішла в ательє, де нещодавно шила собі сукню, і попросила майстриню подивитися мої малюнки та виконати їх відповідно до прийнятих норм подачі на конкурси. Вона згодилася. Мої моделі було визнано цікавими, але ж хтось мусив їх пошити! Першу допомогу я отримала в тому самому ательє. А коли член журі конкурсу порадив мені не кидати цієї справи, хоч я і не профі, я почала мріяти про власну структуру. Незабаром знайшла кількох майстринь, орендувала невеличке приміщення під майстерню, і робота закипіла – спеціалісти створили мої перші пальта…
– Але ж у нас і так чимало людей намагається реалізуватися у сфері моди. Ви не боялися, що вас просто не випустять, не дадуть прорватися? Якщо я правильно зрозуміла, ви збиралися не просто зробити звичайне ательє й шити там одяг на замовлення, а дійсно десь заявити про себе? – зацікавлено спитала Женя.
– Знаєте, на той момент це стало моїм єдиним вектором. Я не думала про інших, про «конкурентів», про те, як мене сприймуть ті, кого вже знають у світі моди. Я чомусь твердо знала, що це МОЯ справа і я мушу її робити, хай би як складно мені було. Невдовзі я дізналася, що в Москві один відомий ще від радянських часів модельєр оголосив конкурс, і відправила фотографії своїх пальт. Моделі йому сподобалися. Мене запросили до участі. А коли я саме збиралася їхати до Москви, мені зателефонували й почали розпитувати, де я здобула освіту. Я чесно й розповіла. Організатори були шоковані тим, що в мене немає дизайнерської освіти, сварилися, як я посміла пхатися зі своїми речами до такого видатного модельєра… Я щось їм заперечувала,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Живі книги», після закриття браузера.
