read-books.club » Сучасна проза » Гра в паралельне читання 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра в паралельне читання"

104
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гра в паралельне читання" автора Людмила Петрівна Іванцова. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 54
Перейти на сторінку:
перший крок сам.

– Цинізм тобі не личить, ти не така. Спи! – Андрій іще раз поцілував оголене плече, натягнув на нього ковдру, старанно підіткнув її з усіх боків, ніби вкривав дитину, встав, швидко одягнувся і вийшов, тихо причинивши за собою двері.

Жанна прислухалася до його ледь чутних кроків коридором, по-дитячому підтягнула коліна до грудей і завмерла в позі ембріона, ще не усвідомлюючи, що з нею відбулося. Хотілося плакати, ревти вголос і одночасно сміятися, нервово, істерично, до плачу, який зрештою мав би принести полегшення… Вона озирнулася на годинник на стіні. Той показував третю годину. Уже чотири дні поспіль. Але зараз, мабуть, десь так і було. Жанна щільніше закуталася в ковдру і міцно заснула, так і не виливши свій стан ні у ридання, ні в сміх.

4

Уже понад вісім років Віталій щочетверга ходив із товаришами в баню. І для здоров’я, так би мовити, і для релаксу в одноманітно-напружених робочих буднях. У них склалася своя чоловіча компанія, і це стало своєрідним ритуалом. Тамара попервах буркотіла, що, мовляв, хлопцям завжди було легше жити: оголосив собі вечір четверга недоторканим пацанячим часом – і маєш. А жінка завжди знайде, за що зачепитися, щоб посунути власний інтерес на останнє місце у списку невідкладних справ. На це чоловік добродушно відповідав, що він зовсім не заперечує, щоб вона у той самий четвер чи будь-якого іншого дня ходила з подружками в басейн, у кіно, у гурток художньої вишивки чи кулінарії або до салону краси. Якийсь час Тамара дійсно почала відвідувати басейн разом із сусідкою, але в тієї незабаром народилася онука, і походи звелися до разу на місяць. Потім з’явився онук у них, і закрутилося все шкереберть у їхній двокімнатній квартирі.

Женька незабаром кинув інститут, заявивши: «Я – мужик! Я маю годувати родину! А навчання завершу колись потім. Якщо буду впевнений, що той диплом мені дійсно потрібний!» Хоч як відмовляли, але він просто перестав ходити до інституту і влаштувався в бригаду верхолазів, які займалися утепленням фасадів будинків. Пройшов якусь підготовку і вперед. Пишався першими власними грошима, роллю батька та годувальника і не розумів, чому так побивається мати. Невже б їй було приємніше, щоб він залишився безтурботним студентом і всівся на їхню шию разом із дружиною і сином?!

Минуло три роки, пристрасті початку сімейного життя вщухли, молодий батько продовжував утеплювати чужі фасади, зависаючи на мотузках на страшній висоті, молода мати Катюха (як її називав Женя) довчалася на заочному, усе ж таки тягнула інститут, щоб отримати диплом економіста, а півроку тому навесні здала малого в дитсадок і влаштувалася на роботу в банк. Нещодавно молоді переїхали у двокімнатну хрущовку, в якій жив колись Віталій із мамою, а одного дня перевіз туди з гуртожитку Тамару з Женькою. Якийсь час після смерті матері ту квартиру здавали в оренду, але з часом жити вп’ятьох у двокімнатній стало надто тісно, молодь натякала, що вдячна за допомогу перших років і вже не потребує її в такому обсязі, не хоче бути тягарем, мріє жити окремо… Тож квартирантів попросили виїхати, зробили ремонт і відгуляли входини.

Здавалося б, можна було зітхнути з полегшенням – усім стало просторіше, у квартирі старшого покоління тепер було менше ґвалту і клопоту, але Тамара засумувала. Вона багато працювала, приходила з роботи втомлена і нібито мала тепер можливість відпочити. Але після вечері блукала квартирою, а потім всідалася чи біля телевізора, чи з якимось детективом у кріслі, і Віталій чув, як вона зітхає.

Якось навіть сказала, що якби мала більше дітей, то не так би раптово стала нікому не потрібною. Віталій перевів це на жарт, мовляв, літні люди стверджують, що після виходу на пенсію життя задля себе тільки починається, а їм обом до пенсії ще ого-го! Тож час, що звільнився, можна вчитися використовувати для власного задоволення.

Паралельно він аналізував свої відчуття з цього приводу і розумів, що сам він не почувається покинутим, непотрібним, незатребуваним, не страждає від того, що тепер у квартирі менше народу. Вони спілкуються з молодими, не сваряться, інколи допомагають забирати Юрчика із садочка. На вихідних Тамара нерідко влаштовує сімейні обіди, тож контакти не перериваються, і молодих можна зрозуміти.

Але при тому Віталій усвідомлював, що в нього, крім роботи та дружини, є ота власна потаємна висувна шухлядка в комоді його життя, останнім часом наповнена стосунками з Жанною. А Тамарине існування складалося з роботи та домашнього життя, частина якого не так давно відкололася, відокремилася, виборола незалежність. Раптом Віталій подумав: «А що, якби й правда, у Тамари так само завелася би власна шухлядка, про яку він не знав? А може, вона і є? Чи була колись?»

Ця думка виникла несподівано, тому що за майже двадцять три роки він ніколи не ревнував Тамару до інших чоловіків, навіть не задумувався, що ті могли десь бути на її особистих орбітах і становити певну небезпеку. Віталій навіть здивовано всміхнувся, не в змозі уявити дружину в чужих обіймах.

Сьогодні в бані знову точилися пацанячі розмови – про бізнес, курси валют, страхування автівок, про жінок, дітей, тещ, коханок, про політичне протистояння та те, куди все це котиться.

Крім іншого, виникло обговорення теми «Як відчепитися від нав’язливої коханки». І посипалися поради, як і зберегти стосунки, і не повестися на її тактику захоплення керівних позицій, як утримати гармонійний баланс між дружиною та коханкою, як удовольнити обох чи, якщо назріло, дати дьору від однієї з них – в даному випадку від дівчини, яка претендує на узаконення стосунків, бо ж на їхньому старті герой не дав зрозуміти протилежного.

Віталій слухав і не набивався зі своєю думкою. Він узагалі мав у колі банних друзів (доволі непогано влаштованих і впливових людей) репутацію зразкового сім’янина, що вважалося винятком, який підтверджує правило: «Чоловік – самець і завойовник, і проти природи не попреш!»

Власне, його досвід у цьому питанні обмежувався Лілею та Жанною, такими різними, і зовні, і за характером та віком. Жодна з них не атакувала його вимогами перекреслити старі стосунки з дружиною і зайняти законне місце біля нього. Хіба що єдиний раз за майже три роки стосунків із Лілею у неї вирвалося назовні, оформилося в слова бажання, щоб Тамара закохалася в когось і кинула його. Чи, боронь, Боже, померла… Більше це не повторювалося, тема заклякла. Хто знає, як би розвивалися і чим би закінчилися їхні стосунки, якби Ліля поставила питання

1 ... 27 28 29 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра в паралельне читання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра в паралельне читання"