Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

– Іди ти до своєї жінки і проси її, щоб вона довідалася, звідки він взяв того коня. А як будеш знати, то припали пірце, а я прилечу і тобі пораджу, яким способом його дістати.

Він пішов. Прийшов на Лису гору, Катерина стала питатися його, яким він способом ожив. Він їй розказав і просив, щоб вона довідалася, яким способом чорт дістав того коня. Вона його перевернула в голку і заткнула в подушку.

— Пре!.. Душа смердить! — каже чорт.

— Хто б тут осмілився прийти? Мого чоловіка ти забив. Я більше нічого не знаю.

Чорт думав, що правда.

Уночі стала вона його питатися:

— Звідки ти взяв такого коня?

— Нащо тобі теє знати?

— Так, я хочу знати, де такії коні водяться.

— Ну, коли хочеш, то я тобі скажу. Ото у мене є одна кобила, і як вона має родити лоша, то за нею 12 вовків ходять і стережуть тієї миті, як лоша буде родитися, і як воно уродиться, то вони зараз його й розривають. Я раз добре розгледів, не дав їм з’їсти, тільки одну ногу одірвали йому.

Почувши теє, королевич на другий день попрощався з Катериною, присмалив пірце. Прилетіла до нього качка. Він їй теє розказав, і вона йому порадила, щоб він позабивав тії барани й оддав вовкам, то вони покинуть кобилу і побіжать у ліс, а лошатко уродиться, поссе і тоді їм не дасться.

Він так і зробив: коли кобила уродила лошатко і стала його просити, щоб він лошаткові дозволив побути коло неї цілий місяць, то воно набере сили і зробиться гарним конем.

Він пішов у ліс, став стріляти звірів і ними через цілий місяць живився. Потім пішов, щоб зобачити, чи його лошатко росте, і вельми дивувався, що з нього зробився такий кінь, що на нім можна їздити.

Сів, полетів на Лису гору, одібрав Катерину і поїхав. Чорт, дізнавшися про те, сів на свого коня і став його доганяти і вже на половині дороги догнав. Та кінь його (чорта) копитом тріснув, що аж смола потекла.

Поїхали до палацу, справили весілля.

І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, а в губі нічого не було. Я пішов до кухаря, а він як мене тріснув — помогло, то я побіг на гній, щоб охолодитися. Зачали на «віват» з гармат стріляти, не стало їм куль. Вони стали набивати гноєм і разом мене в гармату всадили. Як вистрелили, то я з гармати як вилетів, то летів, летів, аж сюди прилетів і цю казочку сказав.

Камінець-свистунець та лиха царівна

В одному селі під темним лісом жив собі боднар. Все життя робив людям бочки, дійниці, коновки, цебра і так годував свою невеличку родину.

Він був тихий, сумирний, понад усе любив звірину і птахів.

Одного разу боднар пішов у ліс за деревом на обручі до коновок. Раптом до нього долинув розпачливий крик. Якась звірина благала порятунку. Боднар побіг кущами, вибіг на галявину, де сільські хлопці били гадину.

— Гей, хлопці, не бийте, — попросив.

Схопив гадину і повісив собі на плече. Гадина обвилася навколо боднаря, і він поніс її з собою.

Перелякані хлопці розбіглися хто куди.

Вдома боднар пустив гадину на долівку. Перестрашилася його жінка, не знала, куди тікати.

— Не бійся, жінко, це добра звірина, — заспокоював боднар. — Люди дурно-пусто її кривдять.

Відгородив на печі куточок, пустив туди гадину і почав її годувати молоком. Вона була дуже слаба, побита. Ледве рухалась.

Минув місяць, другий, і гадина видужала. Вона посунулася з печі, подякувала боднареві.

— Ходім до мого тата, він віддячить тобі за добре серце, — попросила господаря.

Спекла жінка хліб, наклала їди в торбу. Боднар сів на гадину і вирушив у далеку дорогу. Пробиралися дрімучими лісами, глибокими ярами, через бездонні мочари і страшні урвища. Нарешті дісталися до величезної печери.

Гадина сказала:

— Вирубай, приятелю мій, добрий дрючок і бий ним з усіх сил по землі, а я буду кричати-голосити. Як вийде мій тато і буде тобі давати срібла-золота, аби ти мене не бив, — не бери. Кажи, аби дав той камінчик, що він тримає під язиком.

Боднар знайшов дрючка і почав ним гаратати[28] по землі, аж загуло довкола. А гадина вчинила такий лемент, що дерева зашуміли, птахи порозліталися, звірі поховалися в нори.

— Ой, татунечку мій любий, б’є мене чоловік, добиває. Вийди з підземного царства і врятуй свою доньку, — приповідала.

Скеля поворухнулась. Від печери відсунувся камінь, і на галявину виповз старий, зарослий густою травою тато гадини. З його очей сипалися зелені іскри, а на плечах він мав мішок із золотом.

— На тобі ці гроші, — сказав, — тільки не бий мою дитину.

— Ні, дай мені той камінчик, що в тебе під язиком.

— Не дам, — і старий заповз у печеру.

Боднар знову загаратав дрючком по землі. До самого вечора бив, ніби молотив. А гадина голосила на весь ліс:

— Ой, тату мій любий, б’є мене чоловік, добиває. Вийди з підземного царства і врятуй свою доньку.

Знову скеля поворухнулась. На галявину виповз старий, зарослий густою травою тато гадини. З його очей сипалися зелені іскри, а на плечах він мав мішок з діамантами.

— На тобі цей мішок, — сказав, — тільки не бий мою дитину.

— Ні, дай мені той камінчик, що є в тебе під язиком, — не згодився боднар.

Поповз старий назад у печеру, а боднар ще дужче почав бити дрючком об землю. Закричала гадина, заголосила:

— Ой, тату мій любий, не шкодуйте того камінчика, добиває мене чоловік!

Втретє поворухнулася скеля, показався тато гадини, виплюнув із рота зелений камінчик і знову зник у печері, а вхід затулив каменюкою.

Підняв боднар камінчик, поклав собі на долоню і спитав гадину:

— Що з ним робити?

— Поклади під язика — і будеш розуміти мову всіх звірів. А коли тобі чогось треба, знайдеш у ньому дірочку і свиснеш.

Подякував боднар гадині, попрощався з нею і подався додому. Прийшов і знову робив односельцям бочки, цебра, дійниці, коновки. А коли стомлювався, ходив у ліс слухати, про що розмовляють звірі і птахи. Це давало йому радість.

У того боднаря був син Петро. Перед смертю боднар викликав його до себе.

— Прийшов час мені вмирати, — сказав. — Я тобі залишу подарунок тата гадини — зелений камінчик. Носи його під язиком, і