Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

— Ваша величносте, якщо ви збираєтесь лаяти мене, то полайте трохи пізніше. Я хочу швиденько розв'язати цю проблему, аби трішки відпочити до світанку, адже завтра мені треба пробігти чимало миль.

Королева кивнула:

— Твоє життя — це єдине, що тепер має значення. І я буду розлючена, коли ми скінчимо цю розмову… Крім того, мені важко тобі щось порадити, бо в нашій історії такого ще ніколи не траплялось. Якби я була на твоєму місці, я б убила Слоуна, раз і назавжди позбавившись зайвих проблем.

— Я знаю, ви саме так би й зробили. Але якось я бачив, як Арія вбила пораненого кречета, сказавши при цьому, що той усе одно б помер і що вона врятувала його від кількох годин страждання. Можливо, те саме слід було зробити й зі Слоуном, але я не зміг. Мені здається, що потім я б шкодував про це все своє життя… а може, навчився б убивати геть легко, без жодних вагань.

Вислухавши Вершника, Ісланзаді зітхнула, й на її обличчі відбилася втома. Саме тоді юнак збагнув, що королеві теж було нелегко, адже сьогодні їй довелося добряче повоювати.

— Оромис міг бути вправним учителем, — сказала вона за якусь мить, — але ти став учнем Брома, а не Оромиса. Бром єдиний, хто зміг би вскочити в ту саму халепу, що й ти. І зараз ти намагаєшся знайти найглибший сипучий пісок, а тоді пірнути в нього з головою.

Ерагон насилу стримав посмішку. Він був задоволений, що його порівнюють із Бромом.

— А як же Слоун? — спитав він. — Адже тепер його доля залежить від вас.

Ісланзаді повільно опустилась на стілець, що стояв біля столу, поклала руки на коліна й глянула в один із куточків магічного дзеркала. На її обличчі з'явився загадковий вираз, така собі красива маска, за якою ховалися всі її думки й почуття. І як Ерагон не намагався, він так і не зміг бодай щось зрозуміти. Трохи помовчавши, королева сказала:

— Оскільки ти хочеш урятувати його життя, я не можу тобі це заборонити, та гадаю, що та жертва, на яку ти йдеш, є геть безглуздою. Тому, якщо Слоун виживе після випробування, яке ти йому приготував, Джильдериєн Мудрий дозволить йому жити з нами, й у нього буде своя кімната, ліжко та їжа. Більше я нічого не можу тобі пообіцяти, бо те, що станеться потому, залежатиме тільки від самого Слоуна. Але якщо йому все-таки вдасться пройти твої випробування, то що ж… ми позбавимо його тягаря вічної темряви.

— Дякую вам, ваша величносте. Ви надзвичайно щедрі.

— Ні, я не щедра. Ця війна не дозволяє мені бути щедрою, бо вимагає все прораховувати наперед. Іди й зроби те, що маєш зробити. І будь обережний, Ерагоне Убивце Тіні.

— Ваша величносте, — схилився перед дзеркалом юнак. — Якщо дозволите, я хотів би попрохати вас іще про одну послугу — не розказуйте, будь ласка, Арії, Насуаді або комусь із варденів про мої пригоди. Я не хочу, щоб вони хвилювались за мене більше, ніж мають. А крім того, Сапфіра й так незабаром усе їм розповість.

— Я подумаю над твоїм проханням.

Ерагон трохи почекав, але, не почувши від королеви більше нічого й зрозумівши, що вона не збирається ділитися з ним своїм рішенням, іще раз уклонився й знову подякував їй.

Зображення, що світилося на поверхні води, потьмяніло, а потім, коли Ерагон завершив закляття, узагалі розчинилося в темряві. Юнак випрямився, підняв голову до неба, помережаного безліччю зірок, і якусь мить споглядав їхнє слабке мерехтливе світло. Потім він повернувся й, оминаючи кущі, пішов до табору, де Слоун ще й досі сидів виструнчившись, ніби викутий із заліза.

Підходячи до м'ясника, Ерагон навмисне буцнув ногою камінець, і наполоханий Слоун швидко, наче той птах, став крутити навсібіч головою.

— Ти прийняв своє рішення? — спитав Слоун у порожнечу.

— Авжеж, — сказав Ерагон, а потім спинився перед м'ясником і сів навпочіпки, спершись однією рукою на землю. — А тепер слухай мене уважно, бо я не збираюсь повторювати двічі. Усе, що ти скоїв, ти скоїв через свою любов до Катріни. Якщо це не так, то ти просто прикриваєшся її світлим ім'ям. І мені байдуже, визнаєш ти це чи ні, проте мені здається, що тобою керували зовсім інші почуття… і ти не хотів віддати Катріну Роранові через свою злобу… ненависть… помсту… та біль.

Коли Ерагон замовк, губи Слоуна обернулись на тонку білу смужку.

— Ти помиляєшся, — відповів він.

— А я так не думаю. Та оскільки сумління не дозволяє мені тебе вбити, то твоє покарання, можливо, буде для тебе ще жахливіше за смерть. Я знаю, що те, що ти сказав мені раніше, — правда і що Катріна для тебе дорожча за все на світі. Тож твоє покарання буде таким: ти більше ніколи в житті не побачиш, не торкнешся своєї доньки й не скажеш їй жодного слова. Ти житимеш, знаючи, що вона з Рораном і що без тебе вони щасливі.

Слоун повільно втягнув повітря крізь стиснуті зуби.

— То ось яке твоє покарання? Ха! Але ти не можеш змусити мене, бо в тебе немає в'язниці, в яку б мене довелось посадити.

— Це ще не кінець. Я змушу тебе, бо ти вимовиш клятву мовою ельфів, мовою правди й магії, і цю клятву ти вже ніколи не зможеш порушити.

— Тобі не вдасться змусити мене присягнути, — вигукнув Слоун, — навіть якщо ти станеш мене катувати!

— Вдасться! І без жодних катувань. Більше того, я накладу на тебе закляття, яке поведе тебе на північ, аж доки ти не дістанешся ельфійського міста Елесмера, що стоїть у самому серці Ду Вельденвардена. Ти можеш спробувати опиратися, але моє закляття завжди тобі дошкулятиме, ніби сверблячка. І байдуже, скільки б ти з ним не боровся, ти все одно врешті-решт прийдеш до королівства ельфів.

— Тобі що, бракує сил мене вбити? — спитав у розпачі Слоун. — Ти просто нікчема, який боїться приставити меча до моєї горлянки. Невже ти змусиш мене, сліпого й безпомічного, блукати по цій дикій місцині, аж доки мене не роздеруть на шматки хижі звірі? — сказав м'ясник, плюнувши вбік Ерагона. — Ти жовторотий пуцьвірінок, болячка на тілі, байстрюк, шмаркач, товстопикий каменеїд, огидний мерзотник і пихата жаба, коротконогий, верескливий виродок жирної свині. Я б не віддав тобі жодної крихти, якби ти помирав з голоду,