Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

це не допомогло — обличчям Клу-Клу все ще котилися сльози.

Що б це означало?

Повернувшись додому, він повторив професорові слова, які запам’ятав, і той сказав: Клу-Клу дуже його полюбила і хоче виїхати разом із ним.

Матіуш попросив професора переказати Клу-Клу, що він скоро запросить у гості її батька, і тоді вона зможе з ним приїхати.

Проте думати про маленьку Клу-Клу було ніколи: перед від’їздом ще було багато клопотів.

На п’ятсот верблюдів нав’ючували мішки із золотом, коштовним камінням, фруктами, африканськими ласощами, прив’язували бурдюки з вином і солодкими напоями. Не забули і про сигари для міністрів.

Матіуш умовився з Бум-Друмом через три місяці прислати клітки для диких звірів. І попередив, що може прилетіти аероплан — велика залізна птиця з білою людиною в животі. Хай не лякаються.

Нарешті настав день від’їзду, і рано-вранці вони рушили в зворотну дорогу. Дорога через пустелю вже не здавалася такою страшною: перенесені випробування загартували мандрівників.

XXIV

оки Матіуш гостював у Бум-Друма, міністри не гаяли часу дарма: вони укладали конституцію. А коли завершили, з нетерпінням стали чекати короля. Адже без королівського підпису цьому папірцеві гріш ціна!

Ждуть, ждуть, а Матіуш усе не іде. «Де він, куди подівся?» — губляться міністри у здогадах. Їм відомо, що він благополучно досяг берегів Африки, потім їхав поїздом, жив деякий час у наметі у прикордонному поселенні білих. А далі, доповідав гарнізонний офіцер, вождь людожерів прислав за Матіушем верблюдів, він виїхав і як у воду канув.

Але одного прекрасного дня від Матіуша надходить телеграма:

ЖИВИЙ, ЗДОРОВИЙ, СКОРО БУДУ ВДОМА.

— Щасливчик цей Матіуш! — заздрили йому іноземні королі.

— Таланить йому, — шепталися міністри й зітхали. «З війни повернувся — засадив нас у в’язницю, — думали вони, — а тепер, чого доброго, велить засмажити і з’їсть. Відомо, хорошого людожери не навчать!»

Повертався на батьківщину Матіуш у прекрасному настрої. Ще б пак! Подорож удалася на славу. Він засмаг, виріс, і апетит у нього був вовчий. Не підозрюючи, які страхи мучать міністрів, він вирішив пожартувати з них.

— Ну як, залізниці в порядку? — запитує король, коли всі зібралися в тронному залі.

— У порядку, — відповідає міністр залізниць.

— Ну, дивіться, а то я накажу зварити вас у крокодиловому соусі. А фабрик багато побудували?

— Багато, — відповідає інший міністр.

— Дивіться, а то я велю начинити вас бананами і засмажити.

У міністрів фізіономії витягнулися і зблідли, а Матіуш не витримав і розреготався.

— Панове, — сказав він, — не бійтеся, будь ласка! Я не став людожером. І те, що говорили про мого друга Бум-Друма, вигадка і наклеп.

Міністри не повірили б жодному слову з розповіді Матіуша про його надзвичайні пригоди, якби своїми очима не побачили цілий ешелон вагонів, завантажених золотом, сріблом і коштовними каменями. А коли Матіуш роздав їм дарунки Бум-Друма — ароматні сигари й солодкі африканські вина, — міністри змінили гнів на милість.

У маніфесті говорилося: «За велінням його королівської величності віднині й надалі країною управлятиме народ в особі парламенту» і так далі.

— Тепер прошу записати, що я хочу зробити для дітей, — сказав Матіуш. — Гроші є, і можна приступити до справи. Отже, кожен хлопчик і кожна дівчинка отримають до літа по два м’ячі, а взимку — ковзани. Після уроків усім учням видавати по одній цукерці й солодкому пиріжку. Дівчаткам, крім того, щороку видавати по новій ляльці, а хлопчикам — перочинний ножик. У всіх школах спорудити гойдалки й каруселі. До кожної купленої книжки або зошита безкоштовно додаються перевідні картинки. Це лише початок, надалі я маю намір здійснити багато реформ. Прошу підрахувати, скільки це коштуватиме і скільки часу знадобиться на їх здійснення. На підрахунки даю тижневий термін.

Уявіть собі радість хлопців, коли вони дізналися про реформи. А в газетах писали, що це лише початок. Отже, буде ще краще!

І ось усі, хто вмів писати, почали строчити Матіушу листи з проханням зробити те-то і те-то. У королівську канцелярію листи приносили мішками. Статс-секретар переглядав їх і викидав у корзину. Так завжди роблять у королівських канцеляріях. Матіуш про це, звичайно, не знав. Але одного дня він побачив, як лакей тягне на королівський смітник величезний кошик паперів.

«А чи немає там, випадково, рідкісних марок?» — подумав Матіуш (Він збирав марки й наклеював у спеціальний альбом).

— Що це за папери й конверти? — запитав він.

— А я звідки знаю? — відповів лакей не дуже люб’язно.

Матіуш поглянув: листи адресовані йому. Тоді він наказав віднести кошик у королівський кабінет і викликав секретаря.

— Що це за папери, пане секретар?

— Та так, усякі дріб’язкові листи вашій королівській величності.

— А хто розпорядився викидати їх на смітник?

— Так завжди робили!

— Отже, погано робили! — розлютився Матіуш. — Якщо лист адресований мені, я один можу судити, дріб’язковий він чи ні. Віднині всі листи прошу передавати мені! Я сам їх читатиму.

— Ваша величність, королі одержують дуже багато листів. А якби народ ще дізнався, що вони самі їх читають, листів скупчилися б цілі гори. І так десять чиновників лише тим і займаються, що відбирають і читають найважливіші.

— А які вважаються важливими?

— Від іноземних королів, фабрикантів та інших впливових осіб.

— А неважливі?

— Вашій величності найбільше пишуть діти. Що спаде в голову, те й пишуть. А деякі так нашкрябають, що нічого не розбереш.

— Якщо вам важко розбирати дитячі карлючки, я сам читатиму листи хлопчиків. А чиновникам дайте іншу роботу. Я ось теж хлопчик, а виграв же війну з трьома королями і здійснив подорож, на яку жоден з моїх дорослих міністрів не відважився.

Секретар, не сказавши й слова, з низьким поклоном вийшов, а Матіуш взявся за читання. Година минала за годиною, а Матіуш усе читав. Церемоніймейстер кілька разів підглядав у замочну шпарину: чим зайнятий король і чому не йде обідати? Але, бачивши короля, схиленого над паперами, не наважувався його турбували.

Матіуш читав, читав, а листів не зменшувалося, хоча найрозбірливіші карлючки він відкладав убік, на потім. Хлопці писали Матіушу про всяку всячину: один хлопчик розповідав свій сон; інший писав, які в нього чудові голуби і кролики, і він хоче подарувати двох голубів й одного кролика королеві, але не знає, як це зробити; третій ділився з королем своїми планами на зиму, коли він отримає ковзани. Одна дівчинка прислала власноруч написаний вірш, інша намалювала картинку. Від якогось хлопчика надійшов у дарунок цілий альбом малюнків на тему: «Матіуш у країні людожерів». Не дуже схоже, зате красиво, і Матіуш із задоволенням